Олександр Цинкаловський, син Володимира-Волинського

Останнім часом серед мешканців нашого міста точаться запеклі дискусії довкола різних проектів благоустрою: обговорюються ідеї спорудження фонтану, пам’ятника героям Небесної Сотні, ре конструкції площі Героїв, можливість перенесен ня скульптури юних князів Данила і Василька. Але ВолодимирВолинський заслуговує не лише на від значення князів та воїнів. Наше місто дало світові видатно го науковця — дослідника історії Волині. Саме завдяки його дослідженням Володимир здобув імідж “княжої столиці”. Йдеться про талановитого історика, археолога, краєзнавця Олександра Миколайовича Цинкаловського (1898—1983).

Олексій ПЕТРУНІН, науковий співробітник Володимир! Волинського історичного музею імені О. М. Дверницького Він народився 9 січня 1898 року у Володимирі!Волинському. Бать! ко — Микола Цинкаловський — був державним чиновником високого рангу. Дід — Павло Нітецький — ві! домий волинський краєзнавець, колекціонер старожитностей. Батьки приділяли велику увагу вихованню та освіті дітей. А їх було семеро: п’ятеро синів та дві доньки. Прагнення вивчати історію ви! никло в Олександра ще у дитинс! тві. Неповторна атмосфера старо! давнього міста, легенди і перека! зи, розповіді діда надихали хлопця більше дізнаватися про минуле. Напередодні Першої світової війни родина Цинкаловських пере! їхала до Ковеля. Там Олександр навчався у гімназії. Грізні події 1914 року змусили евакуюватися вглиб Росії, у Казань. Там Олександр Цинкаловський за! кінчив навчання у гімназії, блискуче склав вступні іспити в Казанський університет. Але вчитися там не до! велося: родина поверталася в Ук! раїну. Деякий час жили у Житомирі, пізніше у Звягелі (нині Новоград! Волинський). Там же Олександр добровольцем вступив до війська УНР, служив у культурному відділі армії. Ця сторінка біографії вченого була однією з причин, чому його на! укові праці не друкувалися у СРСР. Унаслідок поразки УНР та при! ходу більшовиків Олександр разом з братом Володимиром перейшли радянсько!польський кордон, аби добратися до Володимира!Волин! ського. Невдовзі до міста переїха! ла уся родина Цинкаловських. Життя у повоєнному Надбужжі було нелегким, але вони не втрача! ли сили духу. Олександр учителю! вав у селі Осмиловичі, батько — Микола Миколайович — працював бухгалтером у польському комер! ційному банку. Педагогічна праця допомогла здобути прихильність серед місце! вих мешканців, принесла нові зна! йомства, навчила дослухатися до людей. Молодий дослідник пори! нає у краєзнавчі пошуки. Він пішки мандрував селами Володимирщи! ни, збираючи різноманітні старо! житності, предмети побуту, ар! тефакти. У поле зору Олександра потрапляли непомітні на пер! ший погляд речі. Він зацікавив! ся історією села Низкиничі та храмом!усипальницею воєво! ди Адама Кисіля, розпитував у старожилів про минуле старо! давнього села Будятичі, шукав давньоруський Всеволож — овіяне легендами місто. Товаришував Цинкалов! ський зі шляхетською родиною Караваєвих із села Кречів. Ця дружба тривала багато деся! тиліть. Розуміючи, що без вищої освіти йому навряд чи вдас! ться здійснити ґрунтовніші дослідження, 1925 року Олек! сандр вступив до Варшавсько! го університету. Навчався на богословському факультеті, тому що православним був закритий вступ на історичний факультет. Він усерйоз захопився археологією, співпрацював з Археологічним му! зеєм у Варшаві, отримував мудрі настанови від професора Антоне! вича. І часто бував у рідному Над! бужжі. Невдовзі знахідки дослідни! ка поповнюють музейні збірки Львова, Луцька, Варшави. На початку 1930!х років погляд Олександра Цинкаловського був спрямований на волинське Поліс! ся. Тут, у глухих селах, які загубили! ся серед неозорих лісів, учений спілкувався з місцевими мешкан! цями. З подивом та захопленням відкривав легенди і перекази, що немов переносили у сиву давнину. Мандруючи серед боліт і пралісів, натрапляв на цікаві знахідки: сто! янки купців, скарби з римськими монетами та зброєю, човен з бур! штином. Отже, багато століть тому поліщуки торгували навіть із дале! кими країнами Європи! 1935 року світ побачила моно! графія “Княжий город Володимир” — наукова праця, яку Олександр Миколайович присвятив рідному місту. Ця книга й дотепер залиша! ється “дороговказом” для кожного, кому цікава історія нашого міста, від найдавніших часів до початку ХХ століття. Протягом 1936—1938 років Олександр Цинкаловський працю! вав у Кременці. Створив відділ ар! хеології при місцевому ліцеї, не! вдовзі очолив музей. І наполегливо проводив польові дослідження: ли! ше у Кременецькому повіті вчений відшукав 27 середньовічних посе! лень! 1939 року на Волинь прийшла радянська влада. І хоча дослідника запрошували на наукові конферен! ції до Ленінграда, Києва, Цинка! ловський швидко зрозумів: із но! вою владою йому не по дорозі. Че! рез його службу у війську Симона Петлюри та відверто проукраїнські погляди радянські функціонери ставилися до нього зневажливо, називаючи “буржуазним націона! лістом”. Навесні 1940 року Олек! сандр Миколайович разом із дру! жиною виїхав до Варшави. Війна, немов смертельний бу! ревій, пройшлася по великій роди! ні. Батьки дослідника, брати Воло! димир та Борис загинули 1944 ро! ку від рук польських націоналістів. Раніше, 1943 року, на фронті заги! нув брат Микола — офіцер Черво! ної армії. Олександр Миколайович із дружиною Регіною пережили Вар! шавське повстання 1944 року, щоправда, було втрачено архів вченого. Свої наукові праці він від! новлював по пам’яті. Після війни подружжя переїхало до Кракова. Наполегливо, невтомно працю! вав Цинкаловський. І повсякчас пам’ятав про Волинь. Підтримував зв’язки з українськими науковця! ми, листувався з волинськими кра! єзнавцями. За будь!якої нагоди приїжджав до Володимира — до сестри Олени та племінниці Наталі. Результатом понад 30!річної копіткої праці Олександра Микола! йовича став його опис 1442 насе! лених пунктів Волині. Десятки, а то й сотні кілометрів пішки здолав учений, пройшовши найвіддалені! шими куточками краю. Описував, фіксував пам’ятки архітектури, урочища, кургани, річки, озера. І усюди спілкувався з людьми. 1968 року краєзнавчий словник — праця цілого життя дослідника — був готовий. Олександр Микола! йович негайно відвіз його до Киє! ва, в Академію наук. І чекав. Довгих шість років. Проте, як виявилося, у Радян! ському Союзі ця наукова праця не була потрібна. “Петлюрівець”, “бі! лоемігрант”, “буржуазний націона! ліст” Цинкаловський був чужий ра! дянській ідеології. Словник “Стара Волинь і Во! линське Полісся” побачив світ у да! лекій Канаді завдяки зусиллям друзів з діаспори. Але Олександру Миколайовичу так і не судилося цього побачити. Знесилений хво! робою, дослідник помирає 19 квіт! ня 1983 року. Похований у Варшаві, на Вольському православному цвинтарі. На наше глибоке переконання, Олександр Цинкаловський заслу! говує на те, щоб йому був споруд! жений пам’ятник. Безперечно, що й князі — це наші славні предки; але пам’ятники Данилові Галицько! му та Володимиру Великому є у різних містах України. З істориків належно вшанували хіба лише Ми! хайла Грушевського, та й, напевно, більше як політика, ніж як науков! ця… На наукові здобутки Цинка! ловського спирається нині ціла ко! горта сучасних дослідників не ли! ше на Волині, а й у Рівному, Терно! полі, Житомирі, Києві. А чи належ! но вшанували пам’ять видатного вченого його земляки? Меморіальна дошка Цинка! ловському відкрита у Ковелі; у Володимирі!Волинському ім’я дослідника носить гімназія. На його честь названо одну з ву! лиць міста, хоча до біографії вченого вона не має стосунку — адже мешкали Цинкаловські на вулиці Острівецькій (нині вул. 20 липня). Там проживає племінниця вченого — Наталія Назарівна Грабарчук, яку називають бере! гинею роду Цинкаловських. Во! на береже пам’ять про дядька, охоче ділиться спогадами з юним поколінням. Тому ми вважаємо, що пам’ятник Олександру Цинка! ловському може і повинен бути гідною окрасою Володимира! Волинського — міста, яке від! крило йому дорогу в життя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment