Суспільство бідніє і готове безконечно змінювати владу в особах, не знаючи достемен- но, якої системи влади варто хотіти. Єдиної думки не існує і дійти згоди неможливо, бо потрібне інакше розуміння демократії і держави. Криза української державності виникла через надмірне захоплення процесом демократизації радянської системи влади з до- помогою чужих моделей і сторонніх порад. Цей шлях довів державу до стану неймовірно складного переплетіння, делегування і дублювання повноважень так званих гілок влади, перетворення парламенту на священну корову без страху, жалю і хазяїна. Держава неу- хильно втрачає функціональність, і саме це фатально позначається на добробуті й захи- щеності громадян. Для народу добра та система влади, яка дешево і надійно працює для блага громадян. Тому пошук найкращої моделі влади зводиться до відновлення функціо- нальності державних структур влади. Це під силу українському суспільству, народній де- мократії. Варто лиш зрозуміти як, і мати план змін…
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ Для початку слід відкину- ти успадковані від СРСР чи нав’язані шкідливі стереотипи. Найшкідливіший — народ деле- гує права обранцям, які творять державну владу від імені народу, які між собою обмінюються по- вноваженнями, взаємно обмежу- ють один одного, борються із ко- рупцією і, як наслідок, така дер- жава втрачає функціональність і відповідальність, здатна пере- важно задовольняти власний апе- тит та повільно реагує на загрози світу. Другий шкідливий стерео- тип — намагання здійснювати аматорський, стихійний громад- ський контроль влади в особах без раціонального плану і засо- бів для її виправлення та вдоско- налення. Це дуже схоже на депре- сивну трату безцінного часу осо- бистого життя, ведучи гру з чи- новництвом, яку виграти нере- ально. Зловживання у системі влади мають лише дві причини — збій її функціональності і недотри- мання принципу персональної відповідальності людей влади. Варто не контролювати дії пер- сон, а моніторити дії влади. Мо- лоде, високоосвічене покоління українців замість шукати щастя на чужині, може і повинно ство- рити придатні для цієї мети гро- мадські структури сучасного ти- пу. Для еволюційного виправ- лення функцій державної маши- ни достатньо розумної (не сти- хійної), організованої громад- ської дії і один-два виборчі пері- оди, тобто 10—12 років. Усе зале- жить від того, скільки громадян сприймуть ідею розумної транс- формації системи державної вла- ди, і від рішучості долати спро- тив вищого чиновництва — па- разитів на бюджеті народу. Неважко здогадатися, що го- ловним джерелом наростаючо- го збою функціональності держа- ви є український парламент. Він пише закони, контролює їх вико- нання, призначає виконавчу вла- ду, суддів, ЦВК, здійснює роз- поділ ресурсів, як завгодно вста- новлює витрати та платню со- бі та залежним від себе чиновни- кам. Парламентарі недоторкан- ні й не відповідають за результат своєї діяльності. Необмежені, не- підконтрольні функції парламен- ту здебільшого обмежують і дуб- люють функції інших структур влади, що вносить безлад і ступор у всю систему державної влади. Чого варта монополізація і муль- типлікація парламентом так зва- ної боротьби з корупцією, хоч це елементарна функція всієї дер- жавної машини! Як вилікувати парламент? Він не повинен признача- ти уряд — на його діяльність він може впливати з допомогою за- конів, не повинен затверджува- ти бюджет, який виконує не він, а уряд. Парламент не повинен при- значати суддів, чиновників і тим паче — всіляких верховних бор- ців з корупцією. Парламент має для контролю сумлінності прези- дента, стимулювання виконання законів і вдосконалення держав- ної машини та правосуддя єди- ний, але найпотужніший інстру- мент — закони і ще раз закони. Жодного іншого способу взаємо- дії з урядом і президентом, окрім ухвалення законів, у парламенту не може і не повинно бути. Ні хто не повинен мати монополію на так звану законодавчу ініціати- ву — це право і обов’язок грома- дянина та об’єднання громадян, президента і чиновника. Ніхто не повинен мати права розпуска- ти парламент, зате народ має пра- во дуже швидко, за визначною за- коном простою процедурою, від- кликати народного депутата, не- залежно від якої громади вибор- ців він був обраний. Це збіль- шить відповідальність парламен- ту. Процес виборів та референду- му повинен забезпечувати апо- літичний чиновник, а не полі- тизовані ЦВК та комісії, створе- ні тими, яких обирають. Термін “представницька влада” від лука- вого, бо всяка влада представляє народ, але влада має бути строго функціональною. Функцію пар- ламенту варто суворо обмежити лише законотворчістю. Повернути функціональність парламенту може сила органі- зованої громадської думки і дії, яка вимагатиме радикальної змі- ни конституційних функцій пар- ламенту, але передовсім ця ідея мусить стати провідною в голо- вах українців. При цьому народ не має права довіряти змінювати Конституцію адептам державної машини, бо результат буде той са- мий або стократ гірший. Не треба вірити нісенітницям про те, що конституцію народ писати не мо- же, бо це справа академіків кон- ституційного права. Конституція в жодному разі не є суспільним договором народу з державою, а головним законом життя народу, і вона повинна писатися простою народною мовою, легко читати- ся простим народом, сприймати- ся однозначно, без жодних тлу- мачень. Будь-які ускладнення та неоднозначності тексту Консти- туції неодмінно матимуть наслід- ком збій функціональності влади і працюватимуть проти інте ресів народу. Яка роль президента? У сучасному світі для кожно- го народу життєво важливо ма- ти інструмент швидкого реагу- вання на зовнішні та внутрішні загрози, потужно і миттєво від- повідаючи єдиною інформацій- ною, економічною і воєнною ді- єю, невідкладно і вигідно зміню- ючи господарство та гуманітарну сферу суспільства з єдиною ме- тою, — щоб добробут і захище- ність громадян зростали, при- наймні не погіршувалися. Від- повідальність такого суспільного інструмента мусить бути найви- щою і персоніфікованою. Ідеться про посаду президента, яка в ін- формаційному, глобалізованому світі повинна тяжіти до монархії пропорційно зростанню загроз, що надходять зі світу. Якщо пар- ламент обмежити лише створен- ням законів, ніхто вже не пові- рить у байки про узурпацію вла- ди президентом, адже він мати- ме владу для виконання головних функцій держави і персонально відповідатиме за відчутний ре- зультат — добробут і безпеку сус- пільства. Ця відповідальність по- винна бути найвищою, її має ви- значати закон. Щоб виконати функцію єдиного персоніфіко- ваного центру прийняття швид- ких і життєво важливих для сус- пільства рішень, президент пови- нен повністю відповідати за фор- мування і дії уряду, одноосібно і тому відповідально призначати та звільняти чиновників правосуддя і судей та представляти державу у стосунках зі світом. Президент має володіти даром ідеолога дер- жавності та виразника мети гро- мадянського суспільства. Яка роль уряду? Уряд як виконавча влада му- сить бути абсолютно аполітич- ним, суто функціональним ін- струментом досягнення універ- сальної мети суспільства — зрос- таючого добробуту і захищенос- ті населення держави. Зміна та вдосконалення уряду може здій- снюватися лише шляхом призна- чення ефективніших чиновників. Уряд керується законами та уні- версальною потребою суспіль- ства в захищеності й зростаючо- му добробуті та виконує настано- ви і розпорядження президента. Голова уряду поза політикою і ви- конує функції менеджера, який організовує діяльність чиновни- цтва, затверджує державний бю- джет та персонально відповідаль- ний за ощадне його використан- ня винятково на досягнення мети суспільства. Платня чиновників уряду не може бути вищою за се- редню платню в суспільстві й по- винна зростати в порядку, вста- новленому законом, пропорцій- но зростанню добробуту і захи- щеності громадян. Яка роль правосуддя? Правосуддя повинно чинити лише волю закону. Суддя не мо- же призначатися колективним рішенням, тобто безвідповідаль- но. Призначення судді відбува- ється лише під персональну від- повідальність президента. Він же має право і зобов’язання особис- то і невідкладно виправити по- милку — негайно звільнити недо- стойного суддю чи іншого чинов- ника правопорядку. Прокурату- ра є зай вою структурою, невідпо- відною принципу функціональ- ності держави. Порушники зако- ну повин ні звинувачуватися іме- нем народу рівними між собою народними захисниками права — прокурорами, яких призначає президент. Ієрархія прокурорів позбавлена сенсу і шкідлива для їхньої незалежності, а їхня кіль- кість повинна забезпечувати по- треби судів пропорційно кількос- ті адвокатів. Адвокатів призначає президент аналогічно із призна- ченням прокурорів. Кожен гро- мадянин повинен мати право за- хищати себе і членів своєї родини в суді особисто, а також додатко- во скористатися послугами адво- ката, оплачуваними з державної скарбниці тільки для осіб з дохо- дом, нижчим від середньостатис- тичного у державі. Яка роль освіти та інформації? Народна демократія почина- ється і завершується на питан- ні освіти та інформації. Якщо інформацію повністю контро- лює приватний власник засобів її поширення, а освіту контро- лює водночас парламент, уряд і зовнішні грантодавці — народна демократія неможлива. Весь ін- формаційний простір і засоби по- ширення інформації повинні по- стійно контролювати громадські організації на предмет сприяння народній демократії з правом не- відкладно припиняти порушен- ня в порядку, визначеному зако- ном. Освіта має на меті вихован- ня і навчання активного громадя- нина, здатного підтримувати на- родну демократію з метою досяг- нення успіху, добробуту, свободи і безпеки на батьківщині. В умо- вах глобалізації суспільство пере- довсім захищає систему освіти та інформаційний простір, щоб не дозволити зовнішньої експлуа- тації свого демографічного та ін- телектуального потенціалу та ко- рупцію вищої влади. Саме в цих галузях суспільства відбувається боротьба інтересів держав, захи- щаються добробут і самобутність громадян. Без активної народ- ної демократії, передовсім через домагання зміцнення захисних функцій держави, сама держава з цим впоратися не зможе. Бо дер- жава дуже вразлива до зовнішніх фінансово-інформаційних впли- вів. Корупція відбувається тіль- ки з метою здачі основ ідентич- ності та інформаційного просто- ру, відтак створення умов зовніш- ньої фінансової залежності. Всі інші види корупції є похідними і другорядними. Народна демо- кратія не зможе подолати коруп- цію державної машини, не захи- щаючи інформаційний простір, освіту і фінанси держави від зо- внішнього впливу. Звісно, це має бути народна демократія вищо- го кваліфікаційного рівня — сис- темно діючі громадські організа- ції та партії. Яка роль громадської організації та політичної партії? Громадська організація не може мати іншої мети, аніж до- сягнення мети суспільства — зростаючого добробуту, свобо- ди і захищеності життя грома- дян. Організація ретельно слід- кує за станом функціональнос- ті держави і мобілізує суспіль- ство для підтримування висо- кої здатності державної маши- ни задовольняти потреби сус- пільства та громадян. Партія — це та ж громадська організація, яка виконує місію народної де- мократії більш фахово, постій- но і в перспективі позитивного розвитку та вдосконалення ме- ти суспільства. Партії започат- ковуються як громадські рухи народної демократії, розвива- ючись до вищого фахового рів- ня громадської діяльності. Як- би не світова мода на партійну політику, без партій можна бу- ло б обійтись. Сучасні партії по- винні позбутись засадничо по- милкових амбіцій здобуття вла- ди з метою виконання програм в умовах сталої політичної сис- теми влади. Справжня, корис- на для суспільства роль партій — підготовка і просування у ви- борні та урядові структури ква- ліфікованих і совісних грома- дян-особистостей, здатних як- найкраще виконувати роль де- путата і урядника та розуміють роботу єдиного державного ор- ганізму. Якщо партія не змогла виправдати сподівання суспіль- ства або не реалізувала програм- ні зобов’язання, вона де-факто завжди опускається до рівня пе- ресічної громадської організації або припиняє діяльність. Яка роль громадянина? Ніхто не може змусити грома- дянина взірцево дотримуватися Конституції, законів і здійсню- вати чин народної демократії. Він повинен робити це добровільно, особисто для себе і водночас для всіх, якщо хоче мати змогу заро- бити на ресурс якісного добробу- ту, бути духовно вільним, щасли- вим і захищеним. Чин народної демократії — це розуміння функ- ції держави, пропозиція вдоско- налення цієї функції особистою ідеєю та підтримкою акцій гро- мадських організацій з метою ре- алізації проектів вдосконалення функціональності держави. Ду- же важливо, щоб суспільство пе- редавало виборній владі й держа- ві не повноваження, а функціо- нальні завдання, маючи вплива- ти передовсім на функції держав- ної машини. P. S. Українське суспільство, на жаль, не готове зрозуміти життєву важливість справжньої народної демократії і тим паче не може саме так організуватися. Чимало з нас не дочитає цей текст до кінця або сприйме як фантазію автора. А дехто зрозуміє і по-справжньому перейметься ідеєю зміни полі- тичної системи з допомогою на- родної демократії, Це означати- ме, що державницька просвіта потрібна українцям і дасть свої плоди.
