Талантом огранене слово

Дмитренко Микола. Поезії. — К.: “Сталь”, 2017. — 252 с. Марійка Підгірянка приходить знову Василь БАБІЙ, лауреат обласної премії ім. Ма рійки Підгірянки, член НСПУ І вкотре це робить знаний підгірянкознавець Василь Ле вицький. Саме він ще як і дирек тор музею цієї письменниці у Бі лих Ославах на Надвірнянщині упорядкував нове видання вибра них творів. Це поезії, проза, п’єси для дітей, які ще не друкувалися в часи незалежної України. Гарний подарунок до 135річчя від дня народження М. Підгірянки отри мали читачі. Серед творів, поданих до книжки, актуально звучить вірш “Не продам рідну землю”. Він сповнений гарячої любові до рід ної України. Книжка видана за кошти об ласної програми книгодрукуван ня (500 прим.), а решта 500 за кошти народного депутата Украї ни Юрія Дерев’янка та шести підприємців з Білих Ослав. Тисяча книжок для бібліотек області — добрий внесок для по пуляризації української літерату ри і її просування до читача. Найповніша збірка поезій відомого письменника й науковцяфольклориста Ми коли Дмитренка — це не вибране, а частина з написаного впродовж багатьох літ, поставлене за хронологією: з 1970го до 2016го. У восьми розділах, що відкрива ються шмуцтитулами й оздоблені портретами автора відповідно до періоду життя, вміщено понад триста віршів. Рідко коли письменники публікують перші спроби пе ра. Микола Дмитренко подав три десятки творів, що засвідчують обдароване по чатківство (розділ “На ниві поезії вчуся. Зі шкільного зошита”). Він — представник “тихого покоління” 1970х, коли після резонансних арештів української інтелігенції розпочинали свій літературний шлях Василь Шкляр, Михайло Слабошпицький, Ва силь Портяк, Василь Герасим’юк, Катерина Мотрич, Василь Осадчий, Оксана За бужко, Михайло Василенко, Антон Морговський, Василь Клічак та ін.

Світлана МАХОВСЬКА, кандидат філологічних наук, до цент, м. Хмельницький У віршах шкільної пори пере важають мотиви любові до рідно го краю, вибору майбутніх життє вих доріг, перші порухи почуттів закоханості. У тих спробах відчу вається вплив народних та автор ських пісень, подеколи опис пе реважає над зображенням, але й спостерігаються ознаки оригі нального вислову, пошуку та ут вердження власного творчого Я (“Вода плюскоче хвилею”, “До щику! Падай на жито…”, “Надве чір’я, тумани встають…” та ін.). Ліричний герой 18річного поета Миколи Дмитренка спрямова ний на дію, енергійну самореалі зацію: “Життя любити — не сиді ти /З погаслим вогником в очах, /А йти на дощ, на сніг, на ві тер…”. Вчинки логічні після намірів, задумів. Не можна уявити дмит ренківського ліричного героя бездіяльним, байдужим. Він щи ро й просто заявляє: “В мені ж киплять дієслова!”. Цей герой молодий, завзятий, цілеспрямо ваний: “Я у дорозі, в русі, в шалі, /І в танці, герці все життя”. Отож і маємо лірику широкого тема тичного діапазону. У розділах “Вірю в сонце, вірю в небо”, “Безсмертну свічку запалю”, “Душа моя — космічний вибух болю”, “Серце в русі веселить ся”, “Хай тихо золотіє лист” гли боко розкривається ліричний та лант поета. Лірика Миколи Дмитренка наповнена щирістю й палкістю почуттів, думок, тривогою і тур ботою про Україну, український народ. “Я не з коляски — з ко лиски, /Виріс у хаті сільській /Не під зіркові виски — /Під колис кових спів”, — це початок вірша “Я — українець!”. Сильний дух, глибоко патріотична громадян ська позиція висловлені в поезіях “Народові”, “Українська доро га”, “Мене не оберуть за прези дента”, “На вибори, на перебір ки”, “Чиновники у темному вбранні”, “Кавказ”, “Держави страж і знак”, “Констатація”, “За нашу Україну”, циклі “На Майдані, коло серця” та ін. За кожним рядком, образом — лю бов до рідного, зневага до “пра вителівводомутителів”, які нес проможні розбудовувати Україн ську державу й забезпечувати на родові добробут. Чимало поезій присвячено матері, батькові, рідному Поділ лю (“Синівська молитва”, “Наб лижається той день”, “Мамине обличчя”, “Немає вроди над ка лину”, “Пісня про маму”, “Бать кам”, “Пам’ять”, “Поділля”, “Рушники”, “Життя його — піс ня”, “Охоронець вогню”, “І знов село — душа моя, розрада”, “Піс ня про рідне село”, “Пісня про Зятківці”). Недарма у збірці чи мало творів названо піснями: з десяток текстів Миколи Дмит ренка покладено на музику. Чи не найвідоміший тут ліричнофіло софський шедевр “Не тужи, не сумуй” (“Відлітають у вирій дум ки мої літні”), що часто звучить по українському радіо, — на ньо го написав чудову мелодію зна ний композитор Олексій Кереке ша, пісня ввійшла до альбому “Два світи”. Лірика кохання Миколи Дмитренка засвідчує високу нап ругу почуттів, ніжність, бентегу, радість зустрічей і біль розлук, надії, мрії, гру фантазії. Багатство емоційних станів, хвилювань, пе реживань, розчарувань і утвер джень — усе це запалює серце й розум, тривожить душу таємни цями, за якими то гризоти совісті за втраченим, то світлі відчуття щасливих миттєвостей, то споді вання любові. У віршах чимало інтриги, цікавих образів та рядків (“Ти мене у себе не закохуй”, “Задивлюсь у твої небеса”, “Ста рі листи любові”, “Не бійся вто ми від вогню”, “Запалю тебе, мов свічку”, “Був час, мені ти пожалі ла…”, “Люблю твій усміх загад ковий”, “Не благай жа гучими устами”, “Си ничка стукнула в вік но”). Багато рядків міс тять своєрідні формули констатації, формули настанови: “Кохай, ко хай, бо час тебе не жде, /Він забирає дні твої і ночі. Допо ки тіло спрагле, молоде, /Кохай! У старості кохають очі”. Оригінальним явищем у су часному літературному процесі визнано невелику поетичну збір ку Миколи Дмитренка “Іноді…” (2012), що її окремим розділом подано у рецензованій книжці. Це твори філософськоіронічно го плану, цікаві перифрази на різ ні теми. Кожен вірш побудовано на змістовому концепті “іноді”. Без цитат аж ніяк не обійтися: “Іноді /Кажуть: риба гниє з голо ви. /Іноді /Здається: наша риба безголова”. Улюблений авторський при йом порівняння властивий бага тьом “іноді”: Іноді Птахи схожі на людей: То співають, то каркають. Іноді Птахи не схожі на людей: Люди на зиму Не летять до вирію. Та й літають вони Іноді. Або ще таке типове життєве спостереження, висловлене ла конічно глибокою формулою узагальненням: Іноді Золото сліпить очі – Відвертаюся. Іноді Сам стаю золотим – Відвертаються від мене. Поет чує, як “іноді крила ан гела шелестять”, розуміє, що лю дині “іноді лавровий лист потрі бен більше, ніж лавровий ві нок”… Завершує збірку розділ “Із життєвого плину”. Тут вирізня ється цикл недавно написаних віршів про Майдан. Окремим творам збірки влас тиві гумористичносатиричні ін тонації, що засвідчує багатство виражальнозображувальних за собів і вміння огранювати не тільки ліричне емоційнообраз не, а й іронічне слово (“Хто ви нен?”, “Преамбула до анкети”, “Пісенька про мажора”, “Зібра лись друзі і родина”, “Сьогодні в храмі науковім”, “Самоіроніч не”). Наприкінці книжки вміщено статтю мовознавця Валентини Філінюк “Порівняльні конструк ції в поетичному ідіолекті Мико ли Дмитренка”, в якій розкрито деякі особливості стилю митця. Отже, збірка Миколи Дмит ренка “Поезії” засвідчує: життя, присвячене творчості в ім’я Укра їни, її культури, — прекрасний подвиг. Хай служить людям та лантом огранене слово!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment