Тарас Шевченко: «Собор Мазепин сяє, біліє…»

У лютому доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО розповідав про гоголівський начерк “Роздуми Мазепи”. У цій статті він аналізує документальні свідчення Шевченкового бачення пос таті видатного гетьмана.

Справжнє Шевченкове став лення до Мазепи з’ясуємо, від штовхуючись від усталеного де сятиліттями російськоімпер ського та радянського стереоти пу. Скажімо, в “Шевченківсько му словнику” (1976) зроблено та ке узагальнення: “Шевченко в поемі “Чернець” протиставив зрадникові українського народу Мазепі мужній образ С. Палія, а в повісті “Музыкант” — полковни ка Г. І. Галагана, підкреслюючи їхню боротьбу за непорушність союзу українського і російського народів. В “Іржавці” поет згадав, як шведи з Мазепою тікали з Полтави в Бандери. В повісті “Близнецы”, в “Археологічних нотатках”, в записах народної творчості Шевченко називав Ма зепу “анафемой”, “проклятий Мазепа”, “вражий Мазепа”. З’ясуймо, що було насправді. Подивимося спочатку Шевчен ків “Іржавець” (1847): Наробили колись шведи Великої слави, Утікали з Мазепою В Бендери з Полтави. У цій поетичній констатації відсутнє звинувачення Мазепи у зраді українського народу, що стверджувалося. З іншого боку, вона сама по собі не підтверджує висновки деяких сучасних публі цистів, що Шевченко “прихиль но ставився до І. Мазепи”. Інша річ, як правильно заува жує Володимир Панченко, “за брак одностайності Шевченко докоряє обом, і Палію, й Мазе пі”. Та головне в тому, що за цими постатями — весь народ україн ський, який мав би навколо них обох об’єднатися: Нарадила мати, Як пшениченьку пожати, Полтаву достати. Ой пожали б, якби були Одностайне стали Та з фастовським полковником Гетьмана єднали. Щодо повісті “Близнецы”, то насправді Шевченко констатує в одному випадку, що Вознесен ський собор у Переяславі зведено “знаменитым анафемой Иваном Мазепою…” (він, як відомо, всі ляко сприяв будівництву хра мів1), а в іншому так само йдеться про будівництво храму переяс лавським полковником Іваном Мировичем — “другом и соучас тником проклинаемого Ивана Мазепы”. В художньому творі, розрахованому на публікацію, Шевченко лише фіксував офіцій ну точку зору про Мазепу. Втім, у вірші “Сон” (“Гори мої висо кії…”), написаному в Орській фортеці у 1847 р., поет одверто захоплювався Вознесенським со бором у Переяславі: Вечернє сонечко гай золотило, Дніпро і поле золотом крило, Собор Мазепин сяє, біліє… Заглянувши в “Археологічні нотатки”, переконаємося, що в науковому описі того самого хра му та його святині також немає жодної негативної офіційної оцінки гетьмана. Навпаки, геть ман згадується як творець і меце нат: “Бывший монастырь, ныне Соборная церковь во имя Вознесе ния Господня, построенная 1701 года гетманом Мазепою, велико лепная снаружи и до невозможнос ти искажена внутри возобновле ниями. В ризнице хранится удиви тельное по работе Евангелие, при ношение гетмана Мазепы”. Так само науково точним є Шевченко в розповіді про Пере сопницьке Євангеліє, передане свого часу Мазепою до переяслав ського єпископського престолу: “Второе Евангелие, также на пергамени, изящнее и роскошнее первого, писано малороссийским наречием 1556 года, с надписью на краях первых листов: Сіе Евангеліе прислано и дано отъ Ясневельможного Его милости пана, пана Іоана Мазепы, войскъ его царского пресвътлаго величес тва запорозкихъ, обоихъ сторонъ Днипра Гетмана, и славного чина Святого Апостола Андрея кавалера до престола Переясловского епис копского, который отъ его жъ ми лости созданъ, отъновленъ, и дра гоценными утварьми украшенъ…” Щодо повісті “Музыкант” (1854—1855), то в ній згадується будівництво церкви “полковни ком прилуцким Игнатом Галага ном, тем самым, что первый отло жился от Мазепы и передался ца рю Петру…” Тобто, жодних пря мих оцінок особи самого гетьма на з боку Шевченка. Зате відомо, що раніше в поемі “Іржавець” Шевченко назвав Галагана “при луцьким полковником поганим”, а у вірші “Бували войни й військо вії свари…” (1860) фактично за рахував його до зрадників україн ського народу. Тепер про записи народної творчості. Справді, в альбомі Шевченка 1846—1850 рр. є нотат ка, зроблена невідомою рукою, в якій зокрема читаємо: “Пропала Мазепина слава, навіки пропала, А Палієві Царство Небесне і довічная слава”. Цей запис не датовано, а ли ше зазначено: “От Мартына Лип ского”2. Ідеться про сюжет з ук раїнського фольклору, в якому ім’я Мазепи часто згадувалося са ме з епітетом “проклятий”, нап риклад: “Ой не знав, не знав проклятий Мазепа, як Палія за зивати” або “А сам їде пес Мазе па к осудару на столицю”. Неп римиренний критик українсько го гетьмана Микола Костомаров їдко писав про нього: “У народ них піснях і переказах — це якесь зло і ворожа істота, але навіть не людина, а якась лиха, проклята сила: “Проклята Мазепа!”. Глибше, водночас лапідарне пояснення складного феномену гетьмана візьму у Михайла Гру шевського: “И та предупредительность, с которой Мазепа шел навс тречу московскому прави тельству, не жалея людей и издержек, высылая казац кие полки то в поход, то на разные военные работы, и его угодливость крепос тническим вожделениям старшин чрезвычайно воо ружали против него народ. Беспрерывные ежегодные далекие походы в войнах, не затрагивавших совер шенно интересов Украины и являвшихся для Украины совершенною новостью, столкновения с великорус скими начальниками и вся вообще неприглядная обс тановка петровской сол датчины возбуждали на Ук раине сильное неудовольс твие не только против мос ковского правительства, но и против не в меру усер дного приспешника его, гетмана. Но, может быть, еще больше не любили его в народе: как протектора старшины, представителя и виновника все возраставшей за висимости крестьянского насе ления и рядового казачества от помещиковстаршин, все усили вавшегося обложения, отягоще ния прямыми и косвенными на логами, натуральными повин ностями и барщиною. И без того непопулярный, Мазепа стано вился мишенью всевозможных обвинений”3. Між Мазепою і Палієм були непрості стосунки: довгий час во ни контактували, співпрацювали, допомагали один одному, а затим зародилася неприязнь, яка пере росла у відверту ворожнечу. Ко ристуючись вторгненням військ Карла ХІІ, Мазепа усунув ватажка Правобережного козацтва. Він звинуватив Палія перед Петром І у зносинах із польським корон ним гетьманом Г. Любомир ським, який був на боці швед ського короля Карла ХІІ, і заа рештував, а Петро І заслав Палія до Сибіру. Пантелеймон Куліш писав, що “за часів Палієвих були земляки, що навіть і “праведного царя” підводили засилати добрих слуг на Сибір”. Орест Субтельний зафіксував, що Мазепа зробив це, “щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Па лія”. Після виступу Мазепи проти царя засланця було звільнено, і він узяв участь у Полтавській бит ві на боці Петра І. У результаті на противагу Ма зепі Семен Палій був опоетизова ний у фольклорі. Так само — у Шевченка. На основі легенди про Палія він створив поему “Чернець” (1847), в якій козаць кий ватажок “Семен Палій, запо рожець” постав народним геро єм. Наступного після поеми “Чернець” року в поезії “Швач ка” (1848) Шевченко писав про “полковника фастовського славно го Семена”, “славного Палія”, кот рий змагався з поляками. Втім, у коментарях до поеми “Чернець” у другому томі Повного зібрання творів Тараса Шевченка доречно зазначено, що поет “давав йому негативну оцінку за те, що він не єднався з І. Мазепою, був проро сійської орієнтації”. А коли вперше з’явилося Ма зепине прізвище в Шевченковому поетичному творі? У “Великому льосі”, де йшлося про “палати Ма зепині”. Та цікавим є виправлення, зроблене Шевченком у рукопис ному списку “Великого льоху” Іва на Лазаревського кінця 1850х рр. У тому місці, де 1ша (українська) ворона розповідає про знущання над козаками, читаємо: Та й живущі ж, проклятущі! Думала, з Богданом Отот уже поховала. Ні, встали, погані, Із шведською приблудою… Виявляється, останній рядок у згаданому рукописному списку Шевченко виправив: “З Мазе пою приблудою”. Та цей мимо вільний порух не відбився в оста точному тексті. Юрій Мушкетик у наш час оприлюднив своє бачення Шев ченкового сприйняття Мазепи: “Шевченко… вельми обереж ний щодо, скажімо, Мазепи. Бо ж запопадливо служив Мазепа Петрові, вельми довго хитрував і перехитрував себе. Петро розтяг нув усе його військо — на бороть бу з корпусом, який ішов на до помогу шведам, на копання ка налів, і коли в останню мить Ма зепа повів жменьку козаків на з’єднання з Карлом, вони не зна ли, куди йдуть. А допомоги Бату рину не надав, залишив його нап ризволяще, й погром Батурина дуже негативно вплинув на укра їнських козаків. І мовчав гетьман навіть тоді, коли Петро розсилав по Україні реляції, в яких писало ся, буцімто Мазепа самовільно вводить панщину, а він, Петро, був завжди проти того; Мазепа не спростовував цього, не повів сво єї рішучої “агітації”. Упевнений, Шевченко не раз задумувався над тим. Так, в історії є ситуації, коли людина одним рішучим вчинком, одним правильним рішенням спокутує попередні помилки й діяння, але цього не достатньо для позитивної оцінки всієї його діяльності”4. В історії взагалі не було дер жавного діяча, який заслужив од нозначно позитивної оцінки справді всієї його діяльності, втім якраз Іван Мазепа не лише спо кутував свої гріхи перед народом, а й об’єктивно засвідчив, як стати в цій іпостасі національним геро єм. І саме Шевченко глибоко думно зрозумів це. Не випадково літературознавець, історик Дмит ро Дорошенко зазначав, що “в оцінці історичної ролі Мазепи випередив Шевченко своїх уче них приятелівісториків: Косто марова, Куліша та Максимовича, бо призначення свого патріотиз му Мазепа діждався від україн ських істориків аж наприкінці ХІХ віку”. Нагадаю, що у вірші “Бували войни й військовії свари…”, на писаному вже наприкінці життя, Шевченко назвав, так би мовити, антигероїв національної історії, людей, які руйнували держав ність України, зраджували народ: Бували войни й військовії свари: Галагани, і Киселі, і Кочубеї Нагаї — Було добра того чимало. Минуло все, та не пропало. Остались шашелі… ……………………………………….. Людськії шашелі. Няньки, Дядьки отечества чужого! Не стане ідола святого, І вас не стане, — будяки Та кропива — а більш нічого Не виросте над вашим трупом5. Як відомо, генеральний суддя Лівобережної України Василь Кочубей (назвавши Кочубеїв На гаями, Шевченко підкреслив їхнє татарське походження), доніс Петру І про таємні плани Мазепи вивести Україну зпід влади Росії й був страчений Мазепою. Немає жодних сумнівів, на чийому боці симпатії поета. Достатньо, щоб їх зафіксувати й про них пам’ятати, хоча у творчості Шевченка таки немає розгорнутого аналізу чи прямої оцінки діяльності гетьма на. Зате збереглися щодо цього принаймні три важливих істо ричних свідчення. Перше — свід чення члена КирилоМефодіїв ського братства, студента Георгія (Юрія) Андрузького на допиті у ІІІ відділі таємної політичної по ліції під час слідства у справі Братства в квітні 1847 р. про те, що, “порицая Хмельницкого, Шевченко превозносил Мазе пу”, повторене Андрузьким на очній ставці з Шевченком у трав ні 1847 р.: “Шевченко из мало российских гетманов превозно сил Мазепу…” Цей незаперечний доказ Шевченкового ставлення до Мазепи цитую з видання Ми хайла Грушевського “Матеріали до історії КирилоМефодіївсько го брацтва. Признання кирило мефодіївців” (1915)6. Далі — два мемуарних свід чення. Спочатку — спогади Пет ра Селецького7, який розповів ці кавий епізод поетового гостю вання в Яготині в 1843 р.: “Несколько раз играл я на фортепьяно в Яготине, и музыка моя очень нравилась; Варвара Николаевна предложила мне на писать оперу, либретто взялся составить Шевченко, сюжетом избрали Мазепу. Сюжет для опе ры действительно богатый. Мно го драматизма, действия, разно родные элементы: велико и ма лорусский, шведский, польский. Но в разработке драмы и в языке либретто мы расходились. Все стояли за личность Мазепы и хо тели представить его поборником свободы в борьбе с деспотизмом Петра. Хотя Петр никогда не был моим героем, но в действиях Ма зепы я никогда не находил также ничего героического и желал представить его таким, каким он был в действительности. В пылу спора у меня сорвалось слово: из менник, и мы чутьчуть изза этого не рассорились”. Ось і зно ву справді важливий доказ Шев ченкового ставлення до Мазепи! Останні три речення в радянські часи традиційно цензурувалися й замінювалися крапками, що лег ко зрозуміти. Дивно, що це зроб лено й у “Спогадах про Тараса Шевченка”, виданих у 2010 р. Утім, продовжу цитувати вже за згаданими “Спогадами”: “Вар вара Николаевна и Шевченко хо тели, чтобы либретто было напи сано на малорусском языке, я был противоположного мнения и уверял, что Шевченко владел настолько русским языком, что хорошо напишет либретто; если писать оперу, говорил я, так пи сать оперу серьезную и на языке общедоступном, а не какуюни будь “Наталку Полтавку”. Каж дый остался при своем мнении, тем дело и кончилось в Яготине”. Певно, що Тараса Григоровича відштовхували ще й ці зневажли ві відгуки про твір Івана Котля ревського, який започаткував но ву українську драматургію. Ще чіткіше прослідковуєтьсяпозиція Шевченка щодо Мазепи в останні роки поетового життя (у зіставленні з пушкінською) у спогадах російського письменни ка Якова Полонського: “Сидя в гостях у Шевченка, я узнал из речей его, что он не лю бит нашего поэта Пушкина, и не потому, чтоб он считал его дур ным поэтом, а просто потому, что Пушкин — автор поэмы “Полта ва”: Шевченко смотрел на Кочу бея не более как на доносчика, Пушкин видел в нем верного сподвижника Петра Великого, оклеветанного и казненного Ма зепой… Шевченко тем сильнее бранил Пушкина, чем горячее я защищал его”8. Звісно, що за радянських часів подібну інформацію замовчували або зустрічали в багнети: “Протя гом століття українські буржуазні націоналісти протиставляли Шев ченка Пушкіну. Вони видумали версію, що Шевченко негативно ставився до творчості великого російського поета, особливо до його поеми “Полтава”. Проте факти свідчать про протилежне. Шевченко любив цей твір Пушкі на, знав його напам’ять, малював до нього ілюстрації”9. Справді, твердження про те, що Шевченко “не любив” Пуш кіна, безпідставне навіть з усіма роз’ясненнями10. Власне, йдеться про те, що великий український поет оцінював Полтавську битву інакше, ніж великий російський поет, але це не було виявом нелю бові до творчості Пушкіна. Тут можна сказати словами Володи мира Сосюри з його поеми “Ма зепа”: “О Пушкін, я тебе люблю, та істину люблю ще дужче!” Втім, як відомо, Пушкін особливо не заглиблювався в іс торію гетьманства Мазепи: “Полтаву” написал я в несколько дней, долее не мог бы ею зани маться…”. Михайло Максимо вич, дізнавшись, що Пушкін створив “Полтаву”, не прочитав ши “Історії Русів”, подарував йо му один зі списків цього твору. Але сам Олександр Сергійович писав: “…Мазепа действует в мо ей поэме точьвточь как в исто рии, а речи его объясняют его ис торический характер”. І хоча Пушкін не шкодував найчорніших фарб для характе ристики гетьмана, назвавши його Іудою, будемо пам’ятати, що са ме він абсолютно правильно сформулював історичні причини вибору гетьмана Мазепи та над завдання, яке той ставив перед собою: Без милой вольности и славы Склоняли долго мы главы Под покровительством Варшавы, Под самовластием Москвы. Но независимой державой Украине быть уже пора: И знамя вольности кровавой Я подымаю на Петра. Відповідаючи своїм крити кам, Пушкін звертав увагу на те, що Мазепа був вихований у Єв ропі “в то время, как понятия о дворянской чести были на выс шей степени силы…”, поет ми мохідь називав і, на його погляд, характерні риси гетьмана: “…Ма зепа мог помнить долго обиду московского царя и отомстить ему при случае. В этой черте весь его характер, скрытый, жесто кий, постоянный”11. Такий істо ричний “випадок” трапився: Теперь бы грянуть нам войною На ненавистную Москву! Інша річ, що більш як через століття після Мазепи Пушкін упевнено прорік у “Полтаве”: “Забыт Мазепа с давних пор…” І програв історії! Завершу цю розповідь слова ми Грушевського, який науково точно зафіксував унікальність Мазепиного феномену в обох іпостасях — темній і світлій: “…Взагалі погляди на Мазепу як на людину зісталися непохвальні і неприязні; але як історичний ді яч, як ідея — він був окружений високою почестю — старшин ські, інтелігентські і півінтелі гентські доми закрасилися пор третами проклятого гетьмана і українські патріоти складали ви соку шану його пам’яті”12. Мазепа як ідея! Прекрасна те ма для сучасної монографії та но вого прочитання діяльності геть мана! _______________________ 1 До речі, в церквах, що їх багато побудував Мазепа в Україні, щодня згадувалося його ім’я в молитвах як “ктитора і благодітеля”, а раз на рік у тих же церквах Мазепу проголо шували вічно проклятим. Цю супе речність якось спостеріг навіть цар Микола І під час одного з приїздів до Києва. Оглядаючи військовий СвятоМиколаївський собор на Пе черську, збудований на кошти Ма зепи, цар запитав настоятеля: “Хто збудував церкву?” “Мазепа”, — від повів переляканий настоятель. “А чи ж молитеся за нього?” — спитав цар. “Молимося, коли по уставу церкви виголошуємо “о создателях и благодетелях храма сего”, — смі ливіше відповів священик, поба чивши, що Микола І не сердиться. “Моліться, моліться”, — зітхнув ім ператор і швидко вийшов із собору. 2 Липський Мартин Іванович (1772—1852) — селянин із села Фастівець, знайомий Шевченка. 3 Грушевский М. С. Очерк исто рии украинского народа. К.: Лы бидь, 1991. С. 231—232. 4 Мушкетик Ю. Безоднякрини ця // Київ. 2013, № 11—12. — С. 3. 5 Як зазначає Микола Жулин ський, “Шевченко вперше затавру вав у своїх земляках зловісний ком плекс “малоросійства”, який Ро сійська імперія послідовно і цілес прямовано прищеплювала україн цям, витравлюючи з їхніх думок і почувань національний дух, націо нальну честь і гідність”. 6 Грушевський М. Твори у 50 то мах. Т. 8. Львів: Світ, 2007. — С. 419, 523.7 Селецький Петро Дмитрович (1821—1880) — поміщик, компози тораматор, київський віцегубер натор у 1858—1866 рр. У 1859 р. ке рував таємним наглядом за Шев ченком під час його перебування в Києві. Шевченко познайомився з Селецьким у 1843 р. або на початку 1844 р. Відомо, що поет не любив Селецького й не приховував цього. Навіть наприкінці життя в листі до Варфоломія Шевченка 23 грудня 1860 р. писав: “Я лучче тричі чорта в … поцілую, як матиму писать ото му поганому Селецькому”. 8 Спогади про Тараса Шевчен ка. К.: Дніпро, 2010. — С. 384—385. 9 Дмитерко Я. А. Общественно политические и философские взгляды Т. Г. Шевченко. М.: Изда тельство Московского университе та, 1951. — С. 118. 10 Нагадаю, до речі, що за пуш кінською поемою “Полтава” Шев ченко створив акварель “Марія” (1840), на якій зображено драма тичну сцену: мати прийшла проси ти Мотрю вмовити Мазепу вряту вати її батька, Василя Кочубея, якого Петро І наказав стратити. 11 У пушкінській “Полтаве” Мазепа говорить: Петру я послан в наказанье; Я терн в листьях его венца: Он дал бы грады родовые И жизни лучшие часы, Чтоб снова как во дни былые, Держать Мазепу за усы. 12 Грушевський М. Твори у 50 то мах. Т. 2. Львів: Світ, 2005. — С. 201.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment