Галина ПАГУТЯК, лауреат Національної премії іме ні Т. Шевченка, Львів
Колись один письменник кривився: “Хіба “Катерина” і “Гайдамаки” можуть представля ти українську літературу у світі? Фе!” Власне, ці дві поеми Тараса Шевченка й досі не репрезенту ють наше письменство і наслідки цього дуже болючі, бо, щоб піз нати Україну, треба читати Шев ченка, а не А, Б і В укрсучліту з їх ньою вторинною естетикою. “У нас такого свого повно”, — вис ловилася колись покійна Ганна Галя Горбач. Певно, що інозем цям потрібно пізнавати Україну, яка вже кілька років перебуває у центрі уваги світових ЗМІ. Як ми пізнаємо інші народи, інші куль тури. То було багато років тому, ко ли ми були молоді й наївні й ні чого не знали про політику, масо ву культуру, конкуренцію і ко мерціалізацію літератури. Над “Катериною” плакали сільські жінки, вразливі дівчатка, а сим воліка Тарасового шедевра — картини “Катерина” геть не від чувалася. Трагічна доля дівчини покритки розглядалась як жах ливий відгомін звичаєвого права. Ми вчитувались у “Заворожи ме ні, волхве…”, “Великий льох”, відсуваючи набік комедію “Сон”, як щось гротескне і антигуманне. Зізнаватись у любові до Нечуя Левицького чи Івана Франка бу ло взагалі поганим тоном серед інтелектуалів, бо самого Шевчен ка боялись чіпати. Зрештою, те все минуло. Другий Майдан і розстріл Не бесної Сотні повернув нам Шев ченка і його пророцтва, які ще не всі здійснилися. Усі спроби поз бавити його месіанства закінчи лися провалом, як тільки Україна стала боротись за свою незалеж ність. Уся ця “міфотворчість, мі фопоетика” зараз є анахроніз мом. Шевченко справді став го лосом українського народу, єди ним і на всі віки, доки Україна не отримає свободу, справедливість і достаток. Вагітна Катерина в малиновій плахті — між Мамаєм і росій ським офіцером. Прекрасна та беззахисна в своєму “грішному” материнстві. Скривджена, ошу кана, зневажена, вона дивиться на нас. Що вона хоче сказати? Кого вона несе у своєму лоні? Спасителя, месника чи майбут нього поводиря сліпого кобзаря? Все залежить від неї. Тепер ми знаємо. Вона несе в собі революцію 2014 року. Рівно через 200 років від народження поета пророка. Війну зі своїм кривдником, який збезчестив Україну, забруднив її кров, знева жив її мову, наплодив перевер тнів. Війна проти тих, хто позба вив гідності її історію, назвавши право на бунт звичайним на сильством і розбоєм. Тепер ми знаємо, що свободу здобувають великою кров’ю. І що концепція майбутнього розвитку незалежної української держави, як у дописьменні часи Гомера, була написана віршами, тим над звичайним ритмом, який може передати і биття серця матері, і спів птахів, і ревіння Дніпрових порогів. Справедливість, добро честя, працьовитість — це умова визволення України. Несправед ливі, аморальні, любителі легкої наживи ніколи не офірують своє життя задля порятунку батьків щини. Шевченко, як і Сковоро да, знав, що правда вища і за жит тя, і за смерть, що тільки правда приводить до тями і зцілює. На Майдані ми збагнули суть “Заповіту” і “Мені однаково”. Тепер настав час “Катерини”, яка здатна розірвати пута колоніаль ної залежності навіть ціною влас ного життя. У поемі і в картині присутні ознаки Апокаліпсису, з якого почнеться оновлення світу. Текст і образи зливаються з поді ями, які вже пережила Україна: від визвольних змагань Першої світової війни, Голодомору, Чор нобилю аж до збоченої пропаган ди “единой страны” та двомов ності. Шевченко ніколи не поми лявся, бо він любив свій народ і знав його потреби. І його любові вистачає досі, так її багато, бо во на мудра, зряча, а не сліпа й его їстична. Ця любов у нього від ма тері, родини, від землі, скропле ної потом і кров’ю. Тільки звідти починається шлях справжньої еліти. Березень 8, 2017
