На косовиці «Гірких жнив»

“Таке кіно ніколи не сподобається масовому глядачу. І ніколи не “продасть” Україну масовому глядачу”, — так висловився про майбутнє канадського фільму “Гіркі жнива” блогер Сергій Фурса. Цей присуд розділили з ним чимало західних критиків, у яких ця стрічка викликала небувалу інтелектуальну істерику. Фільм звинуватили у непатріотиз мі, перекрученні фактів, антисемітизмі, антихудожності, і навіть напророкували повний та безславний крах самій темі Голодомору в українському та світовому кінематографі.

Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС

The Hollywood Reporter, The Irish Times, The Northwest Indiana Times, San Francisco Gate, National Review, Sidney Morning Herald — далеко неповний перелік західних видань, які не пошкодували своїх шпальт для розгрому цієї стрічки. Переповнені огульною критикою і українські видання, які витрати ли чимало зусиль та часу, щоб до нести і навіть “творчо” розвинути думку західних фахівців. Усе з єди ною метою — поховати у зародку в українського глядача навіть думку переглянути картину, самостійно скласти свою оцінку. Скрізь кате горичні висновки, безапеляційні присуди на кшталт того, що тема Голодомору взагалі не підйомна і нецікава для кіномистецтва. Та й саме висвітлення такої дискусій ної проблематики небажане, бо ж не доведено, що Голодомор мав місце, як зумисний, рукотворний. Як протиукраїнський геноцид. І що вже дивуватися, що Росія від мовилася від прокату такого “ан тихудожнього”, “неправдивого”, “антисемітського” кіна. Навіть спробу попереднього перегляду там брутально зірвали “обурені” народні маси, які, щоправда, його не бачили, але вже склали свою думку. Так звані “активісти” за півгодини до показу фільму роз клали просто під українським прапором біля входу в москов ський український центр кістки і свинячу голову, і розвісили плакат із написом “Міф про Голодомор — брехня і танець на кістках”. І все ж. “Нехарактерно і малоймовір но, але лишається фактом, “Гіркі жнива” в топі за відвідуваністю та касовими зборами в Україні”, — можна прочитати на сайтах, що відстежують фінансові збори за рубіжних фільмів у кінотеатрах України. “Гіркі жнива” дивним чином вирвалися в лідери україн ського кінопрокату навіть за від сутності будь якої позитивної реклами. З’ясувалося, що свідомістю українців нині не так то й легко маніпулювати. І навіть такий неймовірний, практично ще не бачений у нашій новітній історії розгром кінострічки, не відбив бажання українців самостійно з’ясувати, що ж так роздратувало наших і зарубіжних інтелектуа лів, які гучно і настійно радять “виходити за рамки замкненого кола національної віктимізації та ексклюзивної колективної трав ми і таким чином інтегруватися в ширший інтернаціональний кон текст” (Станіслав Медзелев ський). Глядач, на щастя, не ду мав про “інтернаціоналізацію віктимізації”, коли голосував своїми кревними. І не пошкоду вав. Я сама свідок, як молодь ви ходила з кінотеатру — схвильова на, зі сльозами на очах. Уже не кажучи про людей старшого віку, які не так часто й ходять у ниніш ні кінотеатри. “Я сьогодні дивився “Гіркі жнива”. Чудова поема в дусі укра1 їнського романтизму. Може, неук1 раїнці в Україні шукають мистець1 ких кульбітів? Але їм не болить. То1 му для них ближче Кафка. А в мене півродини вимерло, а тата Івана Несторовича Петранюка хотіли з’їсти! Напали в потязі між вагона1 ми. Батько одного скинув під коле1 са… Я плачу. Це витончене мистец1 тво… А цим критикам… Їм і Шев1 ченко насправді нецікавий. Вони його не читають. Ця війна триває і триватиме… Це тривають наші гір1 кі жнива”, — пише у Фейсбуку ак1 тор і режисер Володимир Петра1 нюк. А Алла Багірова зауважує: “А я знаю, чому така навала критики. Ви подивіться телебачення, поди1 віться новітній кінематограф — всюди насилля, кров і сльози. Піс1 ля цього всього світ сприймається винятково в п’ятистах відтінках сі1 рого — ближче до чорного. А “Гіркі жнива” — повна протилежність. Горе не подається у вигляді карми, яку одвіку несе народ і під яким втрачає свою ідентичність. Навпа1 ки. В оцих вишиванках, гарних і світлих людях живе нескореність і зневага до варварів, які нівечать їх1 ню землю. Після перегляду фільму не виникає відчуття безнадії. Нав1 паки, ти виходиш із зали не згор1 блений від принижень, а гордий і впевнений, що буде краще. Воро1 гам України такий фільм не потрі1 бен, із ним тане комплекс меншо1 вартості. У кого совість жива і хто ще здатний щось зіставляти, аналі1 зувати, той відкидає погрішності стрічки, вбачаючи основне”. Це найхарактерніші висловлювання на мій короткий пост в Інтернеті. А ще повідомляють звідусіль про пере1 повнені глядацькі зали, про те, що фільм щиро зворушує, будить. “Фільм наповнює, заповнює, переповнює глядача ущерть — кра1 сою, кольором, горем і радістю, ві1 рою і любов’ю, боротьбою і свобо1 дою. Вивертає. Вивергає. Перевер1 тає. Розвиднює. Змушує мислити і переживати”. Хочу сказати кожно1 му українцеві: ІДИ І ДИВИСЬ!”, — це письменник Роман Кухарук на сайті “Літературного форуму”. Написали і такі, які чесно виз( нали, що їм страшно йти на цей фільм. І я їх розумію, бо сама неа( бияк переймалася, заходячи до кі( нозалу. Просто наважитися на пе( регляд непросто. Тож велика шана творцям фільму, які взялися за цю тему. У даному випадку немає ве( ликої честі, щоб підтакувати різ( ним “підголоскам”, а треба набра( тися мужності захистити те справжнє, що поки що у нас є. Бу( де час — поставлять інші, сильні( ші, могутніші фільми, в яких сві( тові відкриють страшну правду Голодомору в усій його масштаб( ності, та все ж саме цей фільм, поставлений групою канадців ук( раїнського походження: режисером Джорджом Менделюком, сцена( ристом Річардом Бачинським(Гу( вером і продюсером Яном Ігнато( вичем, завжди буде одним із пер( ших зарубіжних художніх фільмів про українську трагедію, які до( торкнулися людських сердець. Сьогодні “Гіркі жнива” зібра ли гіркий урожай критичних стріл. Серед них є такі, що не мо жуть не викликати обурення. Як, наприклад, звинувачення в анти семітизмі. І навіть не приглядай теся! Не шукайте. Є там, звісно, образ Лазаря Кагановича, але йо го поява вмотивована і доцільна, як одного з найлиховісніших ка тів українського народу. А поза тим — де і що нашкребли лукаві кінокритики? Цей закид неспра ведливий, брутальний, але як за перечити те, чого насправді не ма? Як і про що сперечатися? А ще виведено образи чепур них українок, ставних юнаків ук раїнського села. Комусь не подо бається, що вони надто ошатні, надто чистенькі. То погляньте на світлини, які ще зберігаються в українських родинах. Ми нині ті шимося різноманіттям і багатс твом українських вишиванок, які стрімко увійшли в моду. Та ми ще навіть близько не наблизилися до тих високих зразків майстерності і глибин, які нам залишили у спа док наші предки у своїх творах. Не відновили наші народні тра диції, звичаї, наші пісні. Наше Слово у всій його первозданності й чистоті. Комусь хочеться бачи ти українців голими, босими, не одмінно у брудному лахмітті? Незважаючи на історичну правду, на народну пам’ять. У росіян — це вияв задавненої хвороби ім перського шовінізму, у європей ців — ситої зверхності. І яка вже тут толерантність і демократія? Це не означає, що у фільмі нема недоліків. У інший час, в іншій си( туації можна було б поговорити про сюжетні нестиковки або про занадто схематичні образи. На вибір. Щоправда, враховуючи, що мистецький смак — субстанція делікатна і вкрай суб’єктивна. Нема меж прагненню до доскона( лості. Але, наголошую, — погово( рити, обговорити, а не влаштову( вати судилище, побиття камін( ням. Бо ж не про мистецькі хиби насправді йдеться. На фільм іде політична атака на знищення. І в цьому чітко проглядається задія( ність арсеналу російської інформа( ційної мілітарної машини проти України. А те, що такий арсенал використовують вітчизняні кінок( ритики й інтелектуали демокра( тичного Заходу, не може, м’яко кажучи, не дивувати. Адже заки( ди і звинувачення, які висувають проти цього фільму, стосуються далеко не мистецьких прийомів чи зображальних засобів. Йдеться зовсім не про мистецтво. У центрі кінотвору “Гіркі жнива” — романтична історія ко( хання, така візія для багатьох кі( нокритиків чомусь неприйнятна. Не зупинятимусь детально на ни( щівній критиці саме такої сю( жетної канви, бо ж на думку бага( тьох вона тут узагалі зайва, над( то мелодраматична, романтична тощо. Бачте, заважає показати історію вимирання цілих сіл, хуто( рів, а очікувалася розлога і гнітюча панорама суцільного мороку, в яко( му навік покірно зникають україн( ці й Україна. Без боротьби, без опору. Та зауважу, що в світовій культурі цей прийом використову( ють ще з давніх часів. Ми говоримо про Трою, а згадуємо Париса і прекрасну Єлену, історія станов( лення Риму ніяк не обходиться без романтичної історії Антонія і Кле( опатри, практично в центрі кож( ного більш(менш вартісного мис( тецького твору — людські історії, висвітлення вічних цінностей, се( ред яких найвищою, найбільш жи( вотворящою є людська любов. Са( ме вона — любов до дітей, до бать( ків, до родини, до коханих, до землі і була тим єдиним джерелом сили, яка дозволила українському народу вижити в часи лихоліття у 30 ро( ках минулого століття. Любов піднімала чоловіків на боротьбу, а жінок штовхала на немислимі про( яви жертовності. У цьому фільмі це Наталка, котра, намагаючись врятувати своїм рідним життя, на колінах вимиє своєму кату ноги, витре їх власним волоссям. Моторошний парафраз з євангельським сюже том, навіть принесе йому святи ню свого села — ікону Юрія Змі єборця, вважаючи, що вона справжня. Критики закидають, що Кольцов надто схематичний, виписаний лише чорною фар бою. Навряд чи все так просто. Звироднілий маніяк усе ж носить у душі темний страх перед обра зом власної матері, якої він зрік ся. Чи закатував… Це — за кад ром. Глядачеві залишається само му домислити його історію. Без батченка, моральної потвори. Тут, у цьому фільмі його вдається знищити, але скільки їх, таких Кольцових, ще залишаються за кадром, керовані ще одним лихо вісним персонажем цього твору — Сталіним. Критикам і він у цьому фільмі зайвий, неприйнят ний… Але ж, даруйте, це контра пункт не лише цього твору, а й усієї трагічної, жахливої історії, сконденсованої у два слова — ге ноцид, Голодомор. І ми добре ус відомлюємо, скільки попереду ще смертей, горя. Скільки ще смертних боїв попереду… Зазначимо принагідно чудову гру англійських акторів Макса Айронса і Саманти Баркс, що зіг рали молодого художника Юрія та його наречену Наталку. Їм див ним чином вдалося органічно пе ревтілитися в українців, їх і сприймаєш навіть візуально, як своїх, рідних. Навколо цієї лю бовної лінії і вибудовується сю жет. Рятуючись від голоду, моло дий живописець Юрій рушає до Києва, переживає арешт і ув’яз нення, тікає з під варти, бере участь у повстанні та, зрештою, разом зі своєю коханою вирива ється за межі своєї задавленої московським чоботом Вітчизни. Події розгортаються у перепов нених замордованим людом то варняках, на тлі трупів на міських вулицях, конаючих від голоду ма терів, на нас дивляться голодні очі дітей, вичахле, вигасле похму ре місто, де зникають один за од ним учителі, товариші головного героя. Самогубство молодого по ета, в якому вгадується образ Ми коли Хвильового. Закидають, що це було не в Києві, а в Харкові — тодішній столиці УСРР. Ні! Це було і в Полтаві, і у Вінниці, і в Донецьку… Повсюдно у великих містах. У великих масштабах це було у Києві, згадаймо розстріл 1934 року 28 українських митців — Дмитра Фальківського, Олексу Влизька, Костя Буревія, Григорія Косинку, Івана і Тараса Крушель ницьких… Київ же обрано для то го, щоб західний глядач міг зорі єнтуватися: власне, про який на род, яку країну цей фільм. А тих, хто так і не побачив об разу пекла на українських зем лях, можу заспокоїти, що воно у цьому фільмі присутнє у всій сво їй жахливості й потворності. Во но уособлене в солдатах, які ви сипають на землю хліб, аби він не дістався голодним селянам, у че кістові, який намагається духов но зламати головного героя, при мусити його малювати його пор трет — героїчного, безсмертного більшовика. Воно персоніфіко вано у образі Сергєя Кольцова, якого зіграв турецький актор Та мер Хасан. Це пекло здебільшого розмовляє російською мовою, і це викликає одностайне обурен ня у критиків: а де ж комнезами, де українці, адже це ж вони тво рили самі для себе Голодомор, це вони самі себе поїдали? І в цьому хорі якось розмива ється одна гірка і очевидна істина. У війни проти українського се лянства 1932—33 років минулого століття те саме коріння, ті ж ви токи, що і в нинішньої російської військової агресії проти України. “По суті, це було безпрецедентне загарбання української території. Цiла армада озброєних до зубів сталінських емісарів рушила про ти країни, яка помирала в голод них корчах. Це була тотальна аг ресія, яка не мала нічого спільно го з економічними мотивами”. — так у своїй статті “Політичні при чини Голодомору” характеризував ці події Джеймс Мейс. І саме про це фільм “Гіркі жнива”. Він не претендує на повноту картини чи на роль наукового документа. Це історія двох людей, які зі смер тельної косовиці винесли своє ко хання, свої окрадені, але чисті, нескорені душі. Тому фільм і не говорить з глядачем мовою Вєрки Сердючки — до повальної русифі кації українського мовного прос тору уже недалеко, але поки що ще світяться кольорами неймовір ні українські краєвиди, ще сяє піснями і примовками українська мова, чиста, як ріка, у котрій роз квітає перше кохання малих Юр ка і Наталки, і води якої у фіналі їх несуть на волю і водночас на гіркі хліба чужини… Та на рідному бе резі вони залишають ікону Юрія Змієборця, як молитву до Все вишнього про допомогу рідному народові, і як присягу — боротися і неодмінно повернутися…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment