Людина, багата любов’ю і добром

«Цю землю я любив…» Спогади про Данила Кононенка. — Сімферополь, 2016. — 188 с.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ, член НСПУ, с. Пруди, Крим

Здається, зовсім недавно ще ходив між нами замріяний, юначо-радісний, як розповідав про своє село Ребедайлівку на Черкащині; буденний і зіркий, коли як редактор відділу мистецтва і літератури “Кримської світлиці”, єдиної українськомовної газети в Криму, і як шеф-редактор теж єдиної тут дитячої газети “Джерельце” “фільтрував” дописи читачів, а то й досвідчених авторів; поривисто натхненний, “повен сили і одваги” (П. Тичина), коли читав власні або чиїсь поезії. Та й взагалі в його погляді було щось заворожуюче. І не тільки погляді: мові, ході, в дискусіях…

І ось уже два роки, як на 74-й зимі, 15 січня увірвався життєвий шлях — одна з важких утрат, що її зазнала наша література, особливо тут, на кримській землі. Ці- єї зими, якраз на Новий рік, йому виповнилося б 75. А натомість читаємо спогади, видані друзями-однодумцями Данила Андрійовича, його родиною. Як усе це вдалося зробити, знає тільки сам Бог. Та ще дружина поета, Ніна Миколаївна. З ним вона завжди розділяла і радощі, і печалі. Тож поклонімося їй доземно за її пам’ять, за те, що з’явилася ця небуденна книжка в наш непростий час. Ошатна, ілюстрована світлинами про поетове життя і творчість, із добротною бібліографією. Спогади чергуються з поезіями нашого побратима.

Чи не в кожній статті-спомині прочитується здивування-захоплення: звідки це в нього таке схвильоване, невсипуще серце, таке невситиме працелюбство, така тверда, мов камінь, переконаність у своїй правоті? “Доки живу — не буду знать спокою”, — зізнається поет в одному зі своїх ранніх віршів.

Вслухаймося лишень у назви його збірок: “Джерело”, “Квітучих соняхів оркестр”, “З любові й добра”, “Ми виростали в повоєнні роки”; в назви добірок: “Черкащино, пісень моїх колиско”, “Життя моє, вклоняюсь я тобі…”, і стане зрозумілим: це йому рідний край подарував оту життєву і поетичну рвійність — народився ж на славній Шевченковій землі, пісенній і мальовничій, де на берегах річки Тясмин промайнули дитинство і юність. Після армійської служби залишився у Сімферополі аж на 50 років із гаком. Залишився, щоб згодом, як мовив знаний літератор із Канади Яр Славутич, стати провідною зорею українського Криму.

Своїй другій батьківщині — Кримові присвятив десятки талановитих поезій, зокрема, й своєрідний поетичний заповіт-інвективу “Слово до кримських українців”, підготував із розлогими передмовами і випустив двома виданнями — в 1988 і 2008 роках — антологію “Люблю тебе, мій Криме!” — кращі вірші україн- ських поетів про Тавриду.

Найактивніший перекладач кримськотатарської поезії і прози. Та найпомітніший слід лишив наш побратим на ниві духовності, ніби той ратай, виорюючи цілину. У всьому рішучий, цілеспрямований, наполегливий. Освячував любов’ю і добром усе, до чого торкалися розум і серце.

Вражає перелік його подвижницьких діянь. Один з організаторів і перший голова Товариства української мови в Криму; один із фундаторів газети “Кримська світлиця”; член ради Національної спілки письменників України, заступник голови Кримського товариства “Україна — світ”, член правління Всекримського товариства “Просвіта”. А ще ж 25 літ (!) очолював Кримську організацію НСПУ. Десять років поспіль був головою і “локомотивом” літературного дитячого конкурсу “Ми — діти твої, Укра- їно!”, за кращими творами якого упорядкував і видав зі своїми об’ємними передмовами десять колективних збірок. А ще ж з са- мого початку проведення конкурсу з української мови імені Петра Яцика очолював журі третього етапу цього конкурсу на теренах Криму…

Попри всі згадані і незгадані так звані громадські посади встигав творити талановиту задушевну лірику, багато перекладав із кримськотатарської, білоруської, писав публіцистику і літературно-критичні статті про колег-письменників з усієї України, разом із композиторами створив близько сорока пісень, серед яких найвідоміші “Земле моя кримська”, “Село моє” та інші.

Данило Андрійович удостоєний премії імені Олекси Гірника — за патріотичне виховання молоді, він “Заслужений журналіст України”, і в Криму удостоєний літературної премії імені Степана Руданського, заслужений діяч мистецтв АРК.

На Черкащині, в притясминському селі Ребедайлівці і в містечку Кам’янка пам’ять Д. А. Кононенка увічнили меморіальними дошками на приміщеннях, де вчився поет. Одну з вулиць Ребедайлівки названо іменем поета.

Презентація книжки “Цю землю я любив…”, про яку йдеться в публікації, відбулася в Кримській республіканській науковій бібліотеці імені І. Франка. До слова, родина Д. А. Кононенка просить читачів, знайомих, шанувальників творчості знаного поета, прозаїка, хто, можливо, не знав про видання книжки, доповнити її своїми спогадами. Дай, Боже, нам побільше таких одержимих, як Данило Кононенко, і ми б за покликом славня “запанували б у своїй сторонці”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment