На тлі 100-ліття: освіта, наука і закон про мову

Микола ЦИМБАЛЮК

Нещодавно українська громадськість мляво відзначила справді знакову подію в історії українського народу — 100-ліття Української революції 1917 року. І слова Президента на камеру щодо того, що нам треба вчитися і робити висновки з власної історії, потонули, затерлися, заглухли серед зґвалтованого українства. У такій песимістичній оцінці відзначення славного ювілею немає, повірте, і мачини максималізму. Є чітке усвідомлення того, що відбувається з Україною нині. Про це вкотре недвозначно і стурбовано говорили на черговій сесії Головної ради Товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, яка відбулася 25 березня.

Серед низки питань, що були на порядку денному, головна проблема — гуманітарна безпека України. Про це сказав, відкриваючи сесію, голова ВУТ “Просві та” Павло МОВЧАН. Якщо підсумувати всі заходи просвітян, які мали на меті бодай частку вирішення цієї першочергової і нагальної проблеми в державі: виступи в Парламенті, звернення до Президента і Уряду, численні листи, заяви, протестні акції, круглі столи, прес-конференції, зрештою, революційні події (не столітньої!) трирічної давності, — то складеться враження, що наша влада у центрі і на місцях справді не засвоює уроків минулого.

Частково причини цього сумного і вкрай небезпечного для українців феномену розумієш, згадуючи слова Джона Гарднера, ректора каліфорнійського університету, який свого часу опікувався реформою освіти. Стосувалися вони американського суспільства, хоча цілком стосуються і українських реалій. Він сказав: ми не повинні впустити в американське суспільство посередність, яка є реальною загрозою для Америки.

— Антицінності і їх носіїв — посередності, — сказав Георгій ФІЛІПЧУК, — сьогодні впущено в усі коридори нашої вищої влади, науки, культури, інформації. І це справжня загроза національній безпеці України. Тому, виходячи з цього, “Просвіта” вкотре пропонує президенту, прем’єру, Верховній Раді (ми, державники, розуміємо, що влада є такою, якою, на жаль, є, але хочемо зробити її кращою і українською) почути нас. Для того, щоб влада була такою, необхідно керуватися не фразою, а чином, і робити те, що пропонує українська інтелігенція, насамперед наукові й мистецькі кола, ВУТ “Просвіта” передусім.

У документі, який визначає стратегію державної політики України до 2020 року, закладено 62 реформи. У цій стратегії закладено 10 першочергових реформ, де немає науки, освіти. Як результат — торік і цього року такі напрями, як наука, освіта і культура, перебувають на маргінесі. Тому, по-перше, просвітяни пропонують визнати освіту, науку найголовнішими пріоритетами розвитку держави. Нова українська школа має формуватися на трьох китах: якісне викладання, якісні інструменти і якісне соціосередовище. Для цього, проводячи так звану реформу децентралізації, треба для фінансування освіти бодай хоч трохи наблизитися до польського стандарту, де 80 % видатків усіх місцевих громад спрямовано на освітню політику. Вони розуміють, що така їхня освітня політика — єдина і найголовніша реформа Польщі, яка приведе країну до успіхів у всіх без винятку галузях.

По-друге, щодо не менш потужного чинника нашого майбутнього — науки. Маємо новий, виправлений Закон “Про науку і науково-технічну діяльність”. А далі — ситуація абсурду. Ми розуміємо: країна в стані війни з Росією. Це “з’їдає” левову частку латаного-перелатаного держбюджету. Але наш уряд докотився (разом із парламентом) до нечуваного і досі небувалого — цьогоріч вітчизняна наука отримала фінансування в обсязі 0,16 % (!) від ВВП. Зрозуміло, що в Європі таких показників немає, там він становить не менше 3 % від ВВП. Навіть Ізраїль, країна, яка перебуває у стані війни, ніколи не опускався нижче 4 %! Це вкотре свідчить про те, що українську науку, як і освіту, викинули на узбіччя світового розвитку. За такого керівництва наша держава автоматично стає не лише не конкурентоспроможною, ми взагалі опиняємося на межі втрати здатності до самоорганізації. Якщо владні “мужі” не здатні зробити висновки з української історії 100-літньої давності, то ознайомилися б з історією успіху Сінгапуру, Китаю, Японії. Ми всі прагнемо в Європу, але без жодного цивілізованого показника, з одними популістськими фразами та деклараціями нам не бачити членства в Співтоваристві як свого вуха.

Чи є в держави кошти на освіту, науку? Побіжний аналіз (навіть не беручи мільярдні потоки в офшори, втрати від корупційних схем) свідчить, що є. Наприклад, сьогодні, коли триває війна, українські воїни не мають сучасної зброї і військової техніки, а тим часом п’ять парламентських партій отримали торік із бюджету 391 млн грн, цього, 2017-го, 442 млн грн! Можна було б додати міль йонні зарплати головних менеджерів Нафтогазу, Нацбанку, Укрзалізниці, суддів тощо. Складається враження, що люди, які нині при владі, не відчувають наростаючого напруження в суспільстві і реакції, яка може розпочатися.

Особливо пильну увагу учасники сесії Головної ради ВУТ “Просвіта” приділили мовній політиці як основі гуманітарної безпеки. Події, які точаться навколо відміни антиукраїнського закону Ка-Ка, мовної політики в середній і вищій освіті, ухвалення закону “Про українську державну мову” здоровому глузду не осягнути. Просвітяни вкотре вимагають від влади перейти Рубікон: поважати Конституцію України і її 10 статтю, негайно скасувати закон Ка-Ка, який руйнує національну ідентичність українців і конституційний лад держави.

“Просвіта” разом з депутатами ВР, фахівцями давно вже запропонували проект закону про українську державну мову. Незважаючи на те, що українці нібито мають більшість у парламенті, маємо не чужого президента разом із його урядом, “оновлений” суд, справи з мовною політикою викликають дуже багато запитань. І породжують ще більше проблем у всіх областях нашого суспільно-політичного і державного життя. За таких умов національно-патріотичні, україноцентричні партії і громадські організації мусять об’єднуватися навколо ідеї національної, а не навколо гетьманів, говорили учасники сесії. Просвітяни наполягають, аби Верховна Рада напрацювала єдиний мовний законопроект, використавши три подані законопроекти, підтримавши голову комітету з питань духовності та культури ВР Миколу Княжицького.

Чільне місце в роботі сесії посіло питання гідного відзначення 150-річчя “Просвіти” як найстарішої, наймасовішої і найавторитетнішої громадської організації України, ювілей якої відзначатимемо наступного, 2018 року. Це буде не просто знаменний ювілей для просвітян, він мусить стати величною маніфестацією всього українського національного руху. Бо його зародження і подальший розвиток, починаючи від другої половини XIХ ст. і по дні нинішні ХХІ ст., свідчить, що “Просвіта” і всі шість поколінь просвітян завжди і всюди самовіддано працювали і працюють в ім’я України, її майбутнього.

Крім зазначених питань сесія розглянула і затвердила зміни до Статуту організації, що стосуються підтвердження того положення, що “Просвіта” — неприбут кова організація. Ці доповнення проголосували, як того вимагає Кабінет Міністрів України в своїй Постанові щодо Порядку ведення Реєстру неприбуткових установ і організацій.

Ще одну проблему — повернення “Просвіті” її історичних майнових об’єктів (будинків, приміщень) порушив голова Чернігівського ОО Олександр Шевченко. З цього приводу Павло Мовчан уже підготував лист до Президента України з вимогою покласти край свавіллю місцевих чиновників. На момент проведення сесії Головної ради чернігівські просвітяни, яких підтримали ветерани АТО, конфлікт нібито вирішили позитив но. Та чи надовго? Тим більше, що подібні ситуації постійно виникають то в Харкові, то у Львові, то в Одесі та інших містах. Чернігівський голова ОО ВУТ “Просвіта” поділився своїм досвідом активізації просвітянської роботи. Учасники вирішили за першої-ліпшої нагоди відвідати і провести виїзне засідання, щоб ближче ознайомитися з новими, перспективними напрямами роботи організації.

За результатами роботи сесія прийняла дві ухвали: “Про гуманітарну безпеку України” і “Про відзначення 150-річчя ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка”.

На завершення Павло Мовчан вручив нагороди — премії ім. Б. Грінченка за 2016 р. голові Миколаївського ОО Ігорю Марцінковському, за 2017 р. — професору Дрогобицького педуніверситету Михайлу Шалаті.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment