Петро АНТОНЕНКО, Чернігів
Фото автора
Канадсько-Український бібліотечний центр у Чернігові — один із перших таких центрів в Україні, відкритих українською діаспорою Канади. Наприкінці 1990-х до Чернігова з Торонто вчергове приїхала доктор медицини Марія Фішер-Слиж, відома діячка української діаспори Канади. Як член Ліги українських меценатів, вона багато допомагала українській незалежній пресі, нашим науковцям, зокрема у проведенні археологічних досліджень гетьманської столиці Батурина. Щороку пані Марія бувала в Україні, зокрема як делегатка Всесвітніх форумів українців, за першої нагоди приїздила і до Чернігова.
Того разу пані Марія прибула до нашого міста від імені Товариства приятелів Кана ди ще з одним активістом цієї організації, письменником Степаном Горлачем. Гості завітали до редакції газети “Сіверщина”, видання обласної “Просвіти”. На той час я вже кілька років був редактором газети. Гості повідомили, що українська діаспора Канади почала цікавий проект: створення в Україні Канадсько-Українських бібліотечних центрів. І одним із перших міст для такого центру обрали Чернігів. Я підтримав цю ідею. Вийшов на Центральну міську бібліотеку ім. Коцюбинського, передав обов’язкову умову гостей: такий центр має функціонувати як окремий заклад. Дирекція охоче підтримала задум.
Центр вирішили розмістити у філії № 4 міської мережі, в густонаселеному районі міста, неподалік від обох наших університетів. 24 вересня 1999 року Канадсько-Український бібліотечний центр урочисто відкрили за участю представників Посольства Канади в Україні, міської влади й Марії Фішер-Слиж. Центр розмістився у великому читальному залі бібліотеки: сотні безцінних книг — подарунок українців Канади.
Це була художня література, історія, філософія. Багато діаспорних видань, які в радянські часи не могли бути опубліковані в Україні, книги заборонених авторів — репресованих письменників, політемігрантів, таких, як Іван Багряний, Олександр Олесь, Олена Теліга, Євген Маланюк, інші видатні письменники. Є тут і знаменита Британська енциклопедія в оригіналі, — цього багатотомника нема й у центральній обласній бібліотеці. Або багатотомний енциклопедичний словник англійською мовою, видання — Нью-Йорк, 1959—1960 роки, енциклопедії і словники українською мовою, багатотомник “Літопис УПА” та ін. Фондом центру постійно користувалися учні, студенти, викладачі, всі охочі, проводили різні заходи для читачів. Фонд поповнювався дарунками українців діаспори. Наприклад, дуже вагомий дарунок — домашня бібліотека Павла Пришиби, відомого діяча діаспори, яку по його смерті родина подарувала центру. Кілька років тому міська бібліотека за програмою “Бібліоміст” отримала комп’ютерний клас. Його також розмістили тут, у центрі.
Центр спокійно діяв 17 років. Але цей чималий двоповерховий будинок бібліоте ка ділить зі школою мистецтв. Здавалося б, мирно можуть співіснувати книга, музика, живопис. Але останніми роками відбував ся якийсь “наїзд” саме на бібліотеку, щоб її потіснити й “урізати”. Мовляв, потрібно розширювати школу мистецтв. У владних кабінетах бібліотеки вважали чимось другорядним. За кілька років понад півдесятка приміщень бібліотек у цьому будинку перейшли до школи мистецтв, зокрема два читальні зали. А цієї зими Канадсько-Український бібліотечний центр вижили із приміщення й “запхнули” в бічну, малоосвітлену кімнату. Тут уже не стало місця і для комп’ютерного класу, його довелося “розпорошити” по бібліотеках міста. Чиновникам хотілося б ще “стиснути” й бібліотеку для дорослих. Хоча вже нікуди: залишилися кімната-абонемент і невеликий читальний зал. Це при тому, що при бібліотеці працюють численні гуртки, клби за інтересами. Ці заклади давно вже не лише місце книгообміну, а й центри духовності, культури.
Проте один чиновник міської влади добалакався до того, що бібліотеки, мовляв, “треба під бульдозер”, бо люди мало читають. Канадсько-Український бібліотечний центр діє попри “наїзди”. Тут новий завідувач — молодий талановитий письменник Іван Баран. Не випадково, бо з такої родини: тато — священик, отець Мирон, мама — просвітянка, філолог, доцент інституту, голова обласної організації НСПУ Ганна Арсенич-Баран. Іван закінчив університет, гуртує довкола БЦ читачів, молодь. Створив тут літературний клуб, де читає лекції. Попри тісняву, весь фонд збережено. Міська бібліотека поповнює його новими виданнями, є передплата на періодику. До речі, центр хоч і при бібліотеці-філії, але цілком самостійний підрозділ ЦМБ. Дарують сюди книжки й читачі.
* * *
Канадське Товариство приятелів України тоді відкрило такі центри на Донбасі і в Криму, загалом на півдні і сході країни: в Донецьку, Луганську, Маріуполі, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Одесі, Дніпрі. До речі, в Луганську такий бібліотечний центр був під опікою обласної “Просвіти”, її голови відомого просвітянина Володимира Семистяги. У Луганську, на Донбасі та в Криму центри окупували сепаратисти та їхні російські хазяї. В інших містах, маємо надію, що вони діють нормально. Чи, може, й ще деінде є чиновники від культури, які б воліли пустити книгу “під бульдозер”?
