Надія КИР’ЯН
У Київському будинку письменників вдвадцяте вручили щорічну Міжнародну недержавну українсько-німецьку премію ім. Олеся Гончара, яку заснували письменниця Тетяна Куштевська та підприємець Дітер Карренберг. Її лауреатами стали вже 125 молодих авторів, яким видали перші власні книжечки. Ця подія, як і завжди, відбулася 3 квітня, у день народження письменника, якому нині виповнилося б 99 літ.
Розпочав церемонію голова НСПУ Михайло Сидоржевський. Він привітав присутніх, повідомив, що НСПУ уже проводить організаційну роботу до сторіччя від дня народження Олеся Гончара. Сподіваємося, що до цього заходу долучиться влада на рівні Міністерства культури та інших державних інституцій, оскільки серед світочів нашого національного духу ХХ століття видатна постать Олеся Гончара у першому ряду. На цьогорічні урочистості нагородження українсько-німецькою премією завітав Надзвичайний і Повноважний посол Німеччини в Україні доктор Ернст Райхель, який побажав творчих успіхів новим лауреатам, подякував організаторам, що роблять таку важливу справу: “Можливо, можна уявити розвиток особистості й без літератури, але поза всяким сумнівом література цьому надзвичайно сприяє. Українська література знаходить неабиякий відгук у Німеччині, й не лише в колах фахівців. Імена таких письменників, як Юрій і Софія Андруховичі, Сергій Жадан, Оксана Забужко та ін. добре відомі німецьким читачам. А тепер радіємо молодому поколінню українських літераторів. Можливо, незабаром у німецьких журналах прочитаємо щось, написане нинішніми лауреатами.
Олесь Гончар, ім’я якого носить премія, у нелегкі часи для літературної діяльності в Радянському Союзі зумів зберегти простір свободи самостійного мислення і своєю творчістю сприяв розвиткові української мови та літератури, досі користується неабияким визнанням. Я бажаю всім лауреатам впоратися зі своїми викликами не менш успішно, як це зробив свого часу Олесь Гончар.
Хочу звернути вашу увагу на рік німецької мови в Україні та української мови в Німеччині, який офіційно розпочнеться вже у вересні. Ми поставили перед собою мету відкрити перспективи для молодих творчих людей не лише в царині літератури, а й в усіх інших напрямах мистецтв”.
Молодих лауреатів вітали засновник премії Тетяна Куштевська, дружина Олеся Гончара Валентина Данилівна, Герой України, письменник Дмитро Павличко. Дмитро Васильович наголосив, що вершиною творчості Олеся Гончара є роман “Собор”, перекладений багатьма мовами. Коли Гончарові було 50 років, роман надрукував журнал “Вітчизна”, потім з’явилися переклади у Москві. А далі він потрапив під заборону, його вилучили з бібліотек. “Мене тоді викликали в ЦК партії і попередили, що ніхто на ювілейному вечорі не сміє згадати роман “Собор”. Я сказав: “Ви мене вже можете виключати з членів Спілки письменників, бо я про “Собор” згадаю”. На вечорі Гончара було багато промов, називали всі романи ювіляра, але “Собор” жоден не назвав. Коли вже наприкінці вечора у своєму виступі я згадав цей роман, зал зірвався оваціями, і Гончар усміхнувся. Він того дня був сумний, бо його також викликали в ЦК, вимагали, щоб він написав, що згоден з критикою роману. Гончар відмовився.
Гончар був у перших лавах шістдесятників. Коли ми 1991 року вийшли з синьо-жовтими прапорами на вулицю, коли на Майдані біля Софійського собору було десятки тисяч прапорів, Гончар написав у своєму щоденнику: “Це найкращий день у моєму житті”.
Нещодавно, коли я був у Польщі, польський президент, вітаючи нашого президента Петра Порошенка, сказав: “Ми вдячні вам, що ви розвалили Радянський Союз, цю страшну імперію”. Наш президент відповів: “Не розвалили ми імперію”. Я хочу, щоб ви запам’ятали: виборовши незалежну Україну, ми імперію, проти якої боровся і Олесь Гончар, на жаль, не розвалили, і вона зараз воює проти нас руками наших зрадливих земляків і своєї армії”.
Промовці дякували усім, хто впродовж двадцяти років сприяв функціонуванню молодіжного конкурсу: нинішньому голові журі Петру Перебийносу, Іванові Драчу, який головував упродовж багатьох попередніх років, митцям, які підтримували конкурс, зокрема, Дмитрові Павличку, Віталію Абліцову, Галині Тарасюк, Олесеві Лупію, Любові Голоті, Лесі Гончар, Руслану Найді, доценту, викладачеві Київського національного університету архітектури і будівництва Марії Сметанській та ін.
Голова журі Петро Перебийніс наголосив, що головна мета конкурсу — підтримка експериментально-інтелектуального напряму молодої української літератури та назвав переможців конкурсу. У номінації “Проза” перемогла молода київська приватна вчителька Ганна Чіпко за роман “Гривна”, який можна назвати енциклопедією характерів. Переможницею стала ще одна майстриня прози Марія Карп’юк, учителька англійської мови, психолог за збірку оповідань та новел “Дорога додому”. У галузі “Поезія” перше місце отримав кандидат філологічних наук, редактор електронного журналу “шTOPOR” Кирило Поліщук із Кропивницького за збірку “Ліс, про який ніхто не знав”. У номінації “Публіцистика” нагороду дістав випускник військової академії, офіцер Назар Пічак родом з Івано-Франківська за художньо-публіцистичний нарис “Обличчя війни, антивоєнні уроки Олеся Гончара”. Наймолодша учасниця конкурсу Софія Мостова з села Жизномир Бучацького району на Тернопільщині стала 125-ю
номінанткою премії за літературознавчу працю “Олесь Гончар — захисник рідної мови”.
Виконавчий директор “Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара” Валентина Іршенко нагородила засновників премії відзнакою Фонду — пам’ятною статуеткою з написом “Бережіть Собори своїх душ” і дипломом.
В одному з наступних чисел “СП” буде надруковано інтерв’ю з Тетяною Куштевською.
