29 березня на сайті Полтавської обласної державної адміністрації опубліковано пояснення Геннадія Фасія, начальника Управління культури Полтавської ОДА: “З приводу ситуації, що склалась у Полтавській бібліотеці імені Котляревського” як відповідь на мою замітку у Фейсбуці.
Змістові акценти коментаря вказують, що начальник облуправління культури або не захотів об’єктивно розібратися в суті питання, або від початку став на бік тих у бібліотеці, хто явно порушив норми професійної етики, свідомо й публічно зневажив українську мову, перекрутив факти.
Цілком очевидно, що маємо справу з віддавна випробуваним способом переведення суті проблемного питання в інше русло — з використанням нечесних прийомів. У відповіді державного службовця ефектно використано одну із маніпуляцій, поширену в сучасних “інформаційних війнах”. У цьому випадку: працівниця бібліотеки, яка відкрито зневажає державну мову, але плете сітки для зони АТО, є, мовляв, більша патріотка, ніж київський професор, який переймається українською.
Фактично підтримавши працівників важливої державотворчої інституції в області, які публічно хизуються тим, що українську вони на роботі ніколи не вживають і говорити нею ніхто їх не змусить, начальник облуправління культури, використавши маніпулятивний прийом із АТО, дав працівникам культурологічної сфери області відповідний сигнал. Що вже говорити, з якою втіхою деякі редакції газет і сайти з явно вираженим антиукраїнським слідом у редакційній політиці поширюватимуть цю офіційну думку. Вони вже й почали це робити.
Аксіомою є те, що в будь-якому конфліктному питанні, для винесення власної, об’єктивної і незаангажованої оцінки тому, що сталося, керівник-перевіряльник зобов’язаний за будь-яких обставин з’ясувати позицію обох сторін конфлікту. Таким є стале правило, і не лише в журналістиці.
Після публікації мого відгуку минуло більше тижня. Керівництво бібліотеки в особі заступниці директорки бібліотеки Людмили Власенко, замість з’ясувати обставини непорозуміння у всуціль зрусифікованому і неприхильному до української мови й українськомовних відвідувачів відділі комплектування вийшла у Фейсбук зі своїми звинуваченнями на адресу київського професора. Отож позиції учасників непорозуміння ставали діаметрально протилежними. Істина ж, кажуть філософи, має бути десь посередині. І цю істину покликаний був з’ясувати відповідальний працівник ОДА, поспілкувавшись перед оприлюдненням відповіді з обома сторонами непорозуміння.
Втім, і в цьому випадку другу сторону проігнорували.
Коротко аргументую, чому відповідь керівника культурного відомства області є заангажованою, неправдивою і непрофесіональною.
1. Вважаю наклепом і перекручуванням фактів ці два речення: “Він (тобто я — М. Т.) попросив показати картографічний довідник. Йому не сподобалося, що він там не перший, а останній. На цьому і виник конфлікт”.
Начальник облуправління культури, очевидно, мав на увазі не якийсь абстрактний довідник, а елементарний алфавітний каталог видань. Але ж ще школяреві відомо, що тут, зазвичай, усі прізвища авторів вибудовуються за алфавітним принципом. Отож навіть якби мої амбіції “зашкалювали” до такого абсурду, щоб у полтавському “довіднику” я, з прізвищем на літеру “Т”, хотів бути першим, то цього ніяк і ніхто не міг би зробити. Бо це було б непрофесійно. І неправильно.
Запитання: чи міг я, автор більше десятка підручників і посібників з основ видавничої справи, редагування, який упродовж десятиліть викладає ці дисципліни в університеті, ставити перед працівниками бібліотеки таку нікчемну і непрофесійну вимогу?
2. Непрофесіоналізм у бібліотечній справі проявив не лише начальник відділу культури ОДА, а й працівники відділу комплектування бібліотеки. Вони не могли мені чітко відповісти, чому позиції подарованого мною два роки тому багатотомного канадсько-українського видавничого проекту “Запізніле вороття” (а це 20 упорядкованих мною томів творів Івана Огієнка з моїми передмовами і примітками) показуються в електронному каталозі далеко не всі.
Питання виникло у зв’язку з тим, що хотів з’ясувати, які книги з цієї серії були подаровані два роки тому, а які мав би привезти наступного разу.
З’ясувалося, що в Полтавській бібліотеці не дотримуються одного і того ж принципу під час опису каталожних карток, зосібно там, де йдеться про упорядкування книг. Скажімо, на половині позицій книг Огієнка із цього проекту використано повний каталожний опис, включаючи упорядника, на кількох інших із цього ж проекту — такого немає. Це справді ускладнило пошук, бо слід було переглядати всі позиції цього автора, видані в різні роки, в різних країнах і різними упорядниками. Ото й усього.
Запитання: що це — непрофесіоналізм бібліотечних працівників чи амбіції відвідувача?
Таким чином, так звана мовна дискусія у відділі була пов’язана не з непрофесійно заповненим каталогом, не з вигаданими амбіціями та образами відвідувача, а з непрофесійним виконанням працівниками бібліотеки своїх безпосередніх обов’язків. Зокрема і щодо вживання мови. Мова в державній установі — передусім ознака професіоналізму, а не політики. І це я насамперед намагався пояснити працівникам. Тож якої образи я міг їм завдати?
Насамкінець, уже як журналіст, зайшов до директорки бібліотеки і чесно та ввічливо (вона мала б те потвердити) проінформував її про те непорозуміння, загостривши увагу на відкрито демонстрованій нетерпимості й неповазі працівників відділу до державної мови. Після тієї розмови ухвалив рішення оприлюднити цю історію.
Виходячи з вищевикладеного:
Прошу Вас створити комісію з числа компетентних, незаангажованих, професіонально підготовлених і патріотично налаштованих осіб, які не працюють у бібліотеці, і які могли б всебічно вивчити ситуацію з мовним питанням у цій бібліотеці та дати належну оцінку по суті антиукраїнським висловлюванням деяких працівників.
Прошу означити офіційну думку ОДА щодо того, чи мають право працівники державної бібліотечної установи принципово не вживати під час виконання професійних обов’язків державної мови і публічно заявляти відвідувачам, що нехтуватимуть нею й надалі.
Вимагаю публічного вибачення працівника облдержадміністрації пана Геннадія Фасія за образу моєї честі і гідності в його коментарі для преси, за неналежне, поспішне і необґрунтоване з’ясування обставин непорозуміння, що, своєю чергою, породило у Фейсбуці низку образливих для мене посилів, зосібно з боку тих, хто зневажає українську мову.
Прошу надіслати письмову відповідь по суті порушених у моєму листі до Вас питань.
У разі не вибачення пана Фасія залишаю за собою право захистити свою честь і гідність у встановленому законом порядку.
З повагою Микола ТИМОШИК, доктор філологічних наук, професор, член спілок письменників і журналістів
29 березня 2017 р.
