Земля, мова, мати

Галина ПАГУТЯК

Колись я подорожувала по Хмельниччині і милувалася велетенськими полями пшениці, які ховались за обрієм. Такі картинки можна побачити в рекламі українських продуктів чи кандидатів у депутати. Серце мліє від такої краси. Рівно, чисто, бездоганно, без жодного макового цвіту чи волошок. Я пам’ятаю невеликі кострубаті поля свого дитинства, колоски де вищі, де нижчі, де повні, а де ледь-ледь. І як люди сіяли жито, аби мати хліб свого печива, чорний із кмином, величезний, який різали на частини і носили сусідам, щоб скуштували.

Приятелька вислухала мене і розповіла про секрет тих розкішних полів. У них у селі згоріло від раку троє трактористів, які сіяли ту пшеницю. Зерно було оброблене хімікатами, а чоловікам ніхто не сказав вдягнути респіратори. Хліба зараз повно, я не можу з нього вибрати більш-менш їстівного, бо хліб, який черствіє наступного дня, не може бути якісним. Влітку я наблизилася впритул до такого поля, з якого походить наш щоденний хліб. Там навіть комах немає. Немає комах, немає птахів, немає гризунів, немає звірів. Є людина, яка до всього пристосовується шляхом мутації.

Винахідники стерильних полів, які дають багаті врожаї, подбали про те, щоб нічого справжнього і вічного не потрапило на духовний стіл українців. Принаймні вдень. Книгарні засмічені неякісною літературою, епігонською чи графоманською. Потрібні книги видаються накладом 100—300 примірників. Аби книжка українською, кажуть, для статистики це важливо. Сюди входять переклади, як правило, третьосортних книг, які називають бестселерами, бо в інших країнах ринок працює на споживачів, вирощених у пробірках масової культури. Реальна статистика — це скільки творів української класики викинуто з програми і замінено ширпотребом укрсучліту. Як і кількість державних шкіл із недержавною мовою навчання, і кількість періодики державною мовою порівняно з недержавною. Така “культурна” політика не може не бути некерованою і не продуманою. Щось подібне було у XVIII столітті, коли козацькі старшини, аби не втратити маєтки, їздили на поклін до російської столиці, а в себе вдома за столом співали тужливих українських пісень і проклинали окупаційну владу.

Звідти почалась і зневага до матері, яка заважала повністю перетворитись на істоту, схильну до мутації. Таку матір тримали подалі від гостей зі столиці, у найдальшому кутку палацу. У фольклорі є казки і пісні на цю тему, я впевнена, вони належать до тих часів масового переродження, і річ не в тому, що хтось багатий, а хтось бідний, а властиво у походженні багатства, яку ціну за нього заплачено. Називайте скільки хочете жінку берегинею, але коли її не захищати, то і вона вас не вбереже. Побита матір у Дніпрі, вдова кіборга, за те, що виховує дітей українцями — це символ України, якою вона насправді є. Це сигнал, що деградація землі призводить до деградації мислення і загальнолюдської моралі. Бо ця потерпіла жінка — не перша. Наших заробітчанок за кордоном сприймають як м’ясо, а вдома — як повій. І вони врешті можуть такими стати в очах власних дітей. Жінка з обкладинки глянцю і жінка, яку використовують як дешеву робочу силу чи як машину для народження дітей, — це той же шмат м’яса.
Люди вимруть, залишаться самі генномодифіковані покручі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment