Вічно молоді

Валентина СТРІЛЬКО, президент Міжнародного освітнього фонду ім. Ярослава Мудрого

3 квітня 2017 року виповнюється 100 років Бориспільській “Просвіті”. Друкуємо дослідження про активних просвітян краю та їхні трагічні долі за радянських часів.

Світлі обличчя учасників хору при Бориспільській “Просвіті” 1918 року (на фото) пильно дивляться на нас, ніби запитуючи: “А чи Ви так само щиро любите Україну, як і ми?”. Серед учасників зліва направо: 1. Марченко В. С. (1-й у 1-му ряду), 3-й Конопля К. М., 4-й Регент хору Раєвський Є. В., 5-й Прядка Є. Є. У 2-му ряду: 1-й Левченко А. Я., 2-й Опришко М. В., 3-й Левченко Я., 4-й Юрченко М., 5-й Кошман М. У 3-му ряду: 1-й Жук В., 4-й Коноплич М. У 4-му ряду: 1-й Головатий М. Л., 3-й Піць, 4-й Сич, 5-й Білокінь А. Жінки (зліва направо) 1-й ряд: 1-ша Кудря П. 2-га Грушевська К.П., 3-тя Перлатова, 4-та Губар А. 2-й ряд: 1-ша Губар М. І., 2-га Кудря М. З., 3-тя Губар К. П. 4-та Логвин Г., 5-та Губар А. П., 6-та Кошман О., 7-ма Заболотна.

На світлині сторічної давнини хтось дбайливо підписав прізвища кожного учасника хору. Саме це дало унікальну можливість дослідити долі наших земляків. Найбільше інформації, на жаль, отримуємо з архівів радянського КДБ. Перший ліворуч у першому ряду — Марченко Василь Степанович, 1893 року народження, уродженець м. Борисполя, освіта початкова, рахівник артілі кравців. Трійкою при УНКВС по Київській області 22 грудня 1937 року засуджений до розстрілу.

З 1923 до 1933 року Василь Марченко був священиком однієї з Бориспільських церков. У довідці-характеристиці Бориспільської сільської ради Бориспільського району Київської області від 13.ХІ.1937 року, що в матеріалах кримінальної справи, записано: “Дана ця довідка!характерис тика за громадянина села Борисполя Марченка Василя Степановича. Рік народження 1895, в тім, що він є селянином!середняком, з початку Революції став попом. Приймав активну участь у повстанні проти Радянської Влади в Борисполі в 1920 році. Громадсько корисною працею не займається, має тісний зв’язок з націоналіста ми Петрусь, Котко та іншими. Весь час агітує проти міроприємств Радянської Влади, зокрема, веде контрреволюційну агітацію проти виборів до Верховної Ради. Заявляючи населенню про те, що нам потрібно обрати своїх людей, які будуть захищати наші українські націоналістичні інтереси і бути незалежними від Радянського Союзу, а мати спілку з Польщею та Німеччиною, тоді ми й знищим Комуністів. Голова сільради /підпис/ (Ситник) Секретар /підпис/ (Седюк)” [1]. У Василя Марченка була дружина, син Микола, дочка Уляна. Але влада не могла пробачити нашому землякові ні активної участі в Бориспільській “Просвіті”, ні виступу проти радянської влади в Борисполі 1920 року. Знайшлися і односельці, які свідчили про його антирадянську діяльність. Обвинувальний вирок був коротким: “По след. Делу №14622 Обвинительное заключение По обвинению гр. Марченка Василия Степановича, 1893 г. рожд., по ст. 54!10 УК УССР. В Бориспольское РО НКВД поступили данные о том, что в с. Борисполе проживает поп в прошлом организатор восстаний против Советской власти МАРЧЕНКО Василий Степанович, который находясь в селе среди населения ведет контрреволюционную работу и проявляет террористические тенденции по отношению актива села. На основании этих данных Марченко был привлечен к аресту. Произведенным по данному делу следствием установлено, что МАРЧЕНКО организатор восста! ния против Советской власти в 1920 г. сначала революции и по 1933 г. был попом украинской цер! кви, агитирует против существу! ющего строя, лист дела №3.

Марченко в дни Октябрских торжеств критиковал праздник, смеялся над лозунгами и портре! тами вождей партии и прави! тельства, высказываясь: “Комму! нисты последний год празднуют свой карнавал, 1938г. От них не ос! танется и праху, всему бывает ко! нец и для коммунистов подходит конец царствованию” (лист дела № 16). В период подготовительной работы к выборам в Верховный Совет Марченко среди населения и в присутствии свидетеля Краснопира высказывался: “Советская власть что не предпринимает, чтобы обеспечить выборы в пользу коммунистов, однако это им не удастся, наши люди не спят как внутри страны, так и за границей, для этого только нам всем не надо спать, надо организованно действовать, чтобы при выборах попа! ли только наши люди, а эту сво! лочь коммунистов пришло время уничтожить” /лист дела №16/. В отношении расстрелянных врагов народа, а особенно о Якире Марченко с сожалением при свиде! теле Корецком высказывался: “Якир был хороший полководец, его любили украинские войска, он бы сумел в случае войны отстоять права Украины и она б стала сво! бодной, коммунисты это учли сде! лали его врагом народа и расстре! ляли”, (лист дела № 16). Обвиняемый Марченко в пре! дъявленном ему обвинении винов! ным себя не признал (лист дела №10). На основании вышеизложенно! го полагал!бы: Следственное дело № 14622 по обвинению Марченка Василия Степановича, 1893 г. рожд. гра! мотного, женатого, украинца, подданства УССР, бывш. служи! теля религиозного культа, напра! вить на рассмотрение ТРОЙКИ КОУ НКВД УССР. Справка: Арестованный Мар! ченко В. С. содержится под стра! жей в Киевской тюрьме и с сего числа перечислен за Тройкой КОУ НКВД. Вещдоков по делу нет. Пом. уполномоченный подпись (Казчук) “Утверждаю” нач. Борисполь! ского РО НКВД ст. лейтенант госбезопаснос! ти (Лапин)” [1]. Ще коротшим був вирок: “Выписка из протокола № 132 Заседания Тройки при Киев ском Облуправлении НКВД УССР от 22 Декабря 1937 г. Слушали: Дело № 14622 Бориспольско го РО НКВД по обвинению Мар ченка Василия Степановича, 1893г. р., урож. и жит. Борисполя, Киевской обл., украинца. В прошлом организатор восстания против Соввласти, бывш. свя щенник. Постановили: Марченко Василия Степано вича РАССТРЕЛЯТЬ Лично принадлежащее ему имущество КОНФИСКОВАТЬ Обвиняется в том, что среди населения проводил к!р деятель! ность, распространяя провокаци! онные слухи о неизбежной гибели Соввласти. Проводил подрывную работу против выборов в Верхов! ный Совет, призывая население ор! ганизованно действовать, с целью продвижения в Верховный Совет людей, враждебных Соввласти. Выражал сожаление по поводу расстрела врага народа Якира. Верно: Секретарь Трой ки/Альтзицер/” [1]. У кримінальній справі є і акт про виконання вироку: “Выписка из акта Постановление Тройки УК НКВД Киевской области от 22/ХІІ 1937г. о расстреле Марчен! ко Василия Степановича приведено в исполнение 25 декабря 1937 г. в 24 часа. Комендант НКВД УССР капи! тан госвзвода /Шашков/” [1]. Місце поховання Василя Мар! ченка невідоме. Його реабілітовано посмертно за заявою сина Миколи Васильовича Марченка 1989 року у зв’язку з Указом Президії ВР СРСР від 16 січня 1989 року “Про додат! кові міри з відновлення справедли! вості по відношенню до жертв репресій, які мали місце в період 30—40 і початку 50!х років”. [1]. У четвертому ряду перший лі воруч — Головатий Максим Леон тійович, 1899 року народження, уродженець Борисполя, освіта початкова, активний учасник ан тибільшовицького руху на Бо риспільщині в 1920—21 роках. Це батько Героя Радянського Союзу Головатого Юрія Максимовича. З 1934 року Максим Головатий проживав у с. Ставище Київської області, працював інспектором райфінвідділу. В довідціхаракте ристиці Бориспільської сільради від 24 серпня 1938 року, що є в матеріалах кримінальної справи, зазначалось: “Видана (довідка) за громадянина м. Борисполя Голова того Максима Левковича в тім, 1899 року народження по соцстану бідняк, мати його одружилась за гром. м.Борисполя Лівшиця, який мав таке майно: будинок, сарай після смерті її чоловіка його мати Головата відкрила заїзний двір (постоянку), і за невиконання дер жавних податків майно її продано в 1931 році. Сам Головатий Мак сим приймав участь у бандах Бо риспольського району. З Борисполя вибув приблизно в 1921 році й з то го часу в Борисполь не повертавсь. Голова сільради /підпис/ (Сит! ник) За секретаря /підпис/ (Бори! сенко)”. Особливою нарадою при НКВС СРСР 15 жовтня 1938 року Максим Головатий засуджений до 8 років позбавлення волі. З радян ських концтаборів він не повер нувся, реабілітований 1958 року. Основне звинувачення, що вису валось Максиму Головатому, — “участь в українській націоналіс тичній повстанській організації”, яка ставила за мету повалення більшовицької влади в Україні. “Обвинительное заключение По обвинению: Головатого Максима Леонтье! вича Паланского Степана Григорье! вича Яновского Карпа Дмитриевича Гурского Ивана Яковлевича Зайца Семена Григорьевича по ст. ст. 54!2, 54!10, и 54!11 УК УССР Ставищанским райотделом НКВД вскрыта и ликвидирована украинская националистическая контрреволюционно!повстанчес! кая организация, которая была за! ложена бывшим офицером царской армии и участником восстания против Красной армии в 1920 году Золотаревым Михаилом — быв! шим зав. Отделения Генгонского Свеклосовхоза и активным петлю! ровцем, учителем Гуртовенко Ни! колаем (оба осуждены в 1938 году). В селах Ставищинского района были заложены повстанческие группы, которые проводили боль! шую националистическую работу по подготовке к восстанию про! тив Советской власти с целью свержения таковой в момент вой! ны. Восстание намечалось в период войны Польши и Германии против Советского Союза. Кроме того участники этой организации про! водили большую подрывную работу в народном хозяйстве. По данному делу, как актив! ные участники украинской конт! рреволюционно!повстанческой ор! ганизации проходят житель Ста! вища, того же района: Головатый Максим Леонтьевич, Паланский Степан Григорьевич, Яновский Карп Дмитриевич, Гурский Иван Яковлевич и Заяц Семен Григорье! вич. Контрреволюционная повстан! ческая организация ставила своей задачей — свержение существую! щего Советского строя и оттор! жения Украины от СССР путем поднятия восстания в тылу Крас! ной Армии в период объявления вой! ны. В мирное время контрреволю! ционно!повстанческая организа! ция проводила подрывную антисо! ветскую работу, направленную на развал труддисциплины в колхозе, распространяла провокационные слухи о близости войны и пораже! нии в ней СССР, проводила среди колхозников антисоветскую аги! тацию, направленную на дискре! дитацию Советской власти и срыв ее мероприятий на селе, занима! лась вовлечением в организацию новых лиц и готовила их к воору! женному восстанию. По настоящему делу обвиняет! ся: Головатый Максим Леонтье! вич 1899 года рождения, уроженец Борисполя, житель Ставища Ки! евской области, украинец, гр. СССР, беспартийный, в 1921 г. сос! тоял кандидатом в члены ВКП (б), исключен за пассивность и отрыв от парторганизации — из крес! тьян!бедняков, до ареста служил инспектором в Бориспольском ра! йоне, в том, что он: а) Является участником укра! инской националистической пов! станческой организации, вовлечен в таковую в марте мес. 1937 года Яновским Карпом Дмитриевичем (арестован). Как участник орга! низации был готов к восстанию против Советской власти в период войны фашистских стран против СССР /л.д. 60/. б) По заданию Яновского вов! лек в организацию новых лиц — Се! рафимовича Устина Андреевича (разыскивается), Гурского Ивана Яковлевича (арестован) и Яценка Якова Иванова (разыскивается) /л.д.61/. в) Среди служащих финотдела распространял провокационные слухи о том, что фашистские страны скоро нападут на Совет! ский Союз и последний будет раз! громлен, а Советская власть бу! дет уничтожена. Там же выска! зывал сожаление по поводу разоб! лачения врагов народа — Тухачев! ского и других, заявляя, что они хо! тели сделать для народа много хо! рошего /л.д.64/. Головатый Максим в предъяв! ленном ему обвинении — виновным себя признал. Изобличается пока! заниями и очными ставками соу! частников организации Винниц! ким Афанасием (осужден), Палан! ским Степаном (арестован) и сви! детельскими показаниями Басин! ского Тадеуша, Махаринского Гри! гория и Надобенко Ивана /л.д. 57; 70; 100; 101; 102/”. Його син Головатий Юрій Максимович гідно воював на фронтах Другої світової війни і 1943 року став Героєм Радянсько го Союзу, а 1944 року він загинув. Його ім’я присвоєно Бориспіль ській школі № 1. У другому ряду перший пра воруч Кошман Матвій, уродже нець м. Борисполя. Він створив прекрасний ансамбль бандурис тів, який успішно виступав не тільки в Борисполі та навколиш ніх селах, а й гастролював по Ук раїні. Родину Кошманів за антира дянську пропаганду жорстоко пе реслідувала московськобільшо вицька влада: Кошман Іван Якович, 1888 року народження, м. Бориспіль, українець, малописьменний. Мешкав у м. Бориспіль, тимчасо во не працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 27 серпня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Кошман Омелян Герасимо вич, 1880 року народження, м. Бориспіль, українець, освіта початкова. Мешкав у м. Борис піль, селянинодноосібник. Трій кою при Колегії ДПУ УСРР 10 березня 1930 року засуджений до розстрілу. Обох їх реабілітовано 1989 року. У другому ряду другий ліворуч Опришко Микола Васильович, один із найактивніших просві тян. Народився Микола Опришко 6 жовтня 1898 у с. Рогозові Бо риспільського району в родині місцевого священика, де в особ ливій пошані були народні тради ції і звичаї. Навчався у Полтав ській духовній семінарії, яку не вдалося закінчити через раптову смерть батька 1915 року. Юнак змушений був повернутися додо му і влаштувався учителем у шко лі. Одночасно був першим поміч ником керівника співочого гур тка Сергія Раєвського, сина відо мого в Борисполі священика. 1918 року Опришко М. В. викла дав у Бориспільській українській гімназії імені Павла Чубинського і був членом педагогічної ради гімназії. Він так захопився народ ною піснею, що сам почав запи сувати народні перлини. Згодом переїхав до Києва, де вчителював і керував гуртком бандуристів па лацу культури харчовиків. Від чувши брак необхідної професій ної освіти, 1923 року вступив до Музичнодраматичного інститу ту ім. М. В. Лисенка на диригент ськохормейстерський факуль тет. Як зазначає місцевий крає знавець Андрій Зиль, по закін ченні інституту його запросили до першої української капели кобзарів, одного з визначних ук раїнських музичних колективів. У його репертуарі було близько двохсот дум, історичних та чу мацьких пісень. Цей колектив виступав по всій Україні, в По волжі, Сибіру, Грузії, Ленінграді, Москві, на Далекому Сході. У квітні 1930 року Микола Опришко став художнім керівни ком капели. Він збагатив її репер туар творами М. Лисенка, М. Ле онтовича, К. Богуславського, В. Верховинця, а також власними обробками народних пісень для бандури. У Чорнухинському літератур номеморіальному музеї Г. Ско вороди можна побачити афішу 1932 року Всеукраїнського дер жавного театру Червоної Армії, на якій зазначено про гастрольні подорожі “ТЕКАНС” — так на зивався Театральноконцертний ансамбль червоноармійської піс ні, музики, танцю. Керівник — Микола Опришко. Концертна програма складалася безпосеред ньо з виступу ансамблю, солістів, балетних номерів, художнього читання. Андрій Зиль, який дослідив життя і творчість нашого земля ка, писав: “У зв’язку з реорганіза цією кобзарського мистецтва у бе резні 1935 року київська капела об’єдналася з полтавською. Того ж року Микола Опришко став керів ником новоствореного ансамблю бандуристів Українського радіоко мітету. А вже у травні слухачі вперше познайомилися з виступом цього колективу з шести чоловік, який швидко набув популярності у слухачів України. Вже наступного 1936 року ансамбль взяв участь у Всесоюзному радіофестивалі. За майстерне виконання програми журі преміювало колектив поїз дкою до Москви. Бандуристи обс луговували військові частини, вис тупали перед трудовими колекти вами ряду областей України, брали участь у різних політичних кампа ніях. За цей час колектив виріс до 25 чоловік. Окрім бандуристів, у нього влилися окремі солісти!спі ваки. У репертуарі нараховувалося понад 250 українських пісень. У цьому колективі на повну си! лу розцвів його талант як органі! затора, композитора й співака. Він значно збільшив ансамбль, по! повнивши інструментальну групу з бандур скрипками, сопілками, цимбалами, контрабасами. Це бу! ла своєрідна модель майбутнього оркестру народних інструментів. Колектив два!три рази на тиж! день виступав по радіо з новими програмами. У передвоєнні роки ансамбль під його керівництвом дав понад тисячу концертів по ра! діо. Творча праця керівником ан! самблю бандуристів Українського радіокомітету, викладання класу бандури у Київській державній консерваторії, музичному училищі, Будинку народної творчості і чис! ленних самодіяльних гуртках дали можливість накопичити великий практичний досвід, освоїти бага! тий репертуар. Митець безупинно експериментував, перевіряв й ут! верджував на практиці кращі принципи кобзарського мистец! тва. Свій багатий досвід і педаго! гічну практику йому вдалося вик! ласти у підручнику “Школа гри на бандурі”, якого в Україні доти не було. У передмові до видання музи! кознавець М. М. Гордійчук писав: “Будучи прекрасним знавцем хоро! вої фактури і технічних виразових можливостей інструмента, він створив на основі народних мелодій значну кількість творів для різного складу хорових колективів з супро! водом бандури. Особливо вдалою була його чудова обробка пісні “Ой попливи, утко”, яку сміливо мож! на вважати класичним зразком творчості такого типу”. Рукопис підручника Оприш ка датований 1941 роком. Але ви дати підручник тоді йому не вда лося. Почалася війна. Зважаючи на становище, яке посідав у мис тецтві, Микола Опришко міг ева куюватися на схід і продовжувати заняття улюбленою справою, але він пішов на фронт захищати рід ну землю і загинув у бою під Чор нухами 21 вересня 1941 року. Йо го рукопис 26 років пролежав у фондах Інституту мистецтво знавства, фольклору та етногра фії ім. М. Т. Рильського НАНУ, поки на нього натрапив колиш ній учень Миколи Опришка Анд рій Омельченко. Належно оці нивши знайдений скарб, він ви дав його окремою книгою 1967 року. За цим посібником банду ристи навчаються і досі. Трити сячний наклад миттю розлетівся серед шанувальників кобзарсько го мистецтва. Вже наступного, 1968 року, другий учень Миколи Опришка, Яків Прилипко, у ре цензії “Скарб, повернутий наро дові”, надрукованій у п’ятій кни зі журналу “Народна творчість та етнографія” писав про необхід ність другого видання підручника “Школа гри на бандурі” і наголо шував: “Спадщина талановитого митця повинна служити на ра дість людям, для яких він творив і за яких віддав життя” [3]. У другому ряду на світлині перший ліворуч Левченко Андрій Якович, 1892 року народження, уродженець Борисполя, освіта середня, агроном Бориспільсько го райземвідділу. Трійкою при УНКВС по Київській області 28 квітня 1938 року засуджений до розстрілу за участь у Бориспіль ському антибільшовицькому повстанні 1920 року та антиукра їнську пропаганду. У довідціхарактеристиці Бо риспільської сільради від 16.02.1937 року, що є в матеріалах його кри мінальної справи, зазначалось: “Дана ця (характеристика) за Левченка Андрія Яковича в тім, що він народився в с. Борисполі в сім’ї кулака батько його мав 22 десяти ни землі 3 коней 2 корови, крім цьо го батько займався торгівлею м’яса. Сам Андрій Левченко після революції мав 5 десятин землі. Але сільським господарством не зай мався, а був ввесь час службовцем агрономом. В громадському житті села ніякої участі не приймав. Голова сільради /підпис/ (Сит! ник). За секретара /підпис/ (Бори! сенко)”. “Обвинительное заключение По следственному делу №16511 По обвинению: Левченко Анд! рея Яковлевича в преступлениях предусмотренных ст.ст. 54!2,54! 11 УК УССР. Бориспольским РО НКЗД вскрыто и ликвидировано к/р. пов! станческая организация создана в 1936 г. украинским националистом бывшим деникинским офицером Леменчуком Дмитрием Григорье! вичем. По показаниям участника этой организации Пилипейко Ки! рилла Андриевича изобличается в активной к/р. повстанческой дея! тельности и в принадлежности к организации — Левченко Андрей Яковлевич на основании этого он был арестован. В процессе следствия установ! лено, что Левченко в прошлом ак! тивный петлюровец украинский националист на протяжении ряда лет проводил к/р националисти! ческую работу. На основании изложенного об! виняется: Левченко Андрей Яковлевич 1892 г. рождения, уроженец и жи! тель Борисполя, украинец граж! данства СССР, беспартийный, ку! лак в 1918 г. служил в Петлюры в должности кассира при централь! ной раде В 1934 г. Был осужден к 1 году принудработ за вредительс! тво в колхозе. Является активным участни! ком к/р повстанческой организа! ции в которую был завербован в 1937 г. кулаком Пилипейком К.С. Проводил к/р вредительскую работу в сельском хозяйстве. Как плановик РЗО с вредительской це! лью проводил планирование в кол! хозах посевных площадей. Клеветничал на Сов. Прави! тельство, проводил к/р агитацию по вопросу Сталинской Конститу! ции. Левченко виновным себя приз! нал в принадлежности к к/р пов! станческой организации”. “Выписка из протокола № 229 Заседания Тройки УНКВД Ки! евской Области От 28.04!1938 года. Слушали: 31. Дело №16511, Переяславской Опергруппы/Борис! польского РО НКВД/ по обвине! нию: Левченко Андрей Яковлевич. 1892 г.р. урож. и жит. м. Бориспо! ля, Киев.области, украинец, кулак, служил в петлюровской армии, был в должности кассира при цен! тральной раде, судимый. Постановили: Левченко Андрей Яковлевич — расстрелять. Лично принадлежащее имущество — конфисковать. С подлинным верно: Секретарь Тройки УНКВД Киевской Области Альтзицер”. Вирок виконано 20 травня 1938 року, про що склали відпо відний акт. “Выписка из акта Приговор Тройки УНКВД Ки! евской области, прот. №234 От 10 мая 1938 г. над осужден! ным к расстрелу Левченко Андрей Яковлевич 1892 г. рождения приве! ден в выполнение 20 мая 1938 г. в 23 часов. Комендант НКВД / под! пись/ Управление НКВД Комендату! ра №2 Киевской области” Місце поховання Андрія Лев ченка невідоме. Він реабілітова ний 1963 року. У другому ряду на світлині третій зліва брат Левченка Андрія — Левченко Яків. Перша ліворуч на світлині в першому ряду Кудря Пелагея, уродженка Борисполя, одна з на йактивніших учасниць хору, зас півувачка пісень, п’ятнадцять років була прикута до ліжка. На схилі літ вона часто згадувала просвітянський хор і тихо співа ла “Ще не вмерла Україна”. На світлині багато жінок з родини Губарів: Губар А., Губар М. І., Гу бар К. П., Губар А. П. Про життя цих берегинь мало відомостей. А ось із чоловіками з цієї родини радянська влада розправилась жорстоко: ГУБАР Григорій Іванович, 1889 року народження, м. Борис піль, українець, освіта початкова. Мешкав у м. Бориспіль, тимчасо во не працював. Постановою Особливої Наради при Колегії ДПУ УСРР 17 березня 1930 року виселений на 3 роки за межі Ук раїни. Реабілітований 1989 року. У другому ряду на світлині четверта — активна хористка Логвин Г. Її родину більшовики знищили майже всю: Логвин Григорій Степанович, 1891 року народження, м. Борис! піль, українець, освіта початкова. Проживав у м. Бориспіль, тимча! сово не працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 27 червня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. З радян! ських концтаборів не повернувся. Реабілітований 1989 року [2]. Логвин Микола Павлович, 1901 року народження, м. Бориспіль, ук! раїнець, освіта початкова. Про! живав у м. Бориспіль, селянин!од! ноосібник. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 5 березня 1930 року виселений на 3 роки за межі України. З радянських концтаборів не повернувся. Реабілітований 1989 року [2]. Логвин Пантелей Семенович, 1889 року народження, м. Борис! піль, українець, освіта початкова. Проживав у м. Києві, охоронник облторгу. Трійкою при УНКВС по Київській області 5 вересня 1938 року засуджений до розстрілу. Ви! рок виконано 7 вересня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілі! тований 1989 року [2]. Логвин Хома Степанович, 1875 року народження, м. Бориспіль, ук! раїнець, освіта початкова. Про! живав у м. Бориспіль, тимчасово не працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 грудня 1937 року засуджений до розстрі! лу. Вирок виконано 8 січня 1938 ро! ку. Місце поховання невідомо. Реа! білітований 1959 року [2]. Логвин Пилип Семенович, Логвин Василь Семенович, Лог вин Іван Семенович були роз стріляні або заслані в концтабо ри, з яких вони на Батьківщину не повернулись. Третій у четвертому ряду Піц Тимофій Кирилович, 1883 року на родження, селянин з Борисполя. З початковою освітою, безпар тійний, до 1914 року служив приймальником вантажів на пристані в м. Одеса. До 1920 року був у полоні. З 1920 року в м. Борисполі займався хліборобством. Під судом та слідством не був. Його син, Піц Павло Тимофійович, 1914 року народження, м. Бориспіль, українець, освіта вища, який мешкав у м. Бориспіль, був бібліотекарем районної бібліотеки. Київським обласним судом 10 квітня 1937 року засуджений до 4 років позбавлення волі. Реабілітований 1990 року. Антону Білоконю дивом вдалось вижити, але репресивна радянська машина знищила багатьох із його славної родини: Білокінь Володимир Федотович, 1870 року народження, м. Бориспіль, українець, малописьменний. Мешкав у м. Бориспіль, тимчасово не працював. Трійкою при УНКВС по Київ ській області 22 грудня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 28 грудня 1937 року. Місце поховання невідоме. Реа білітований 1989 року. Білокінь Павло Володимирович, 1903 року народження, м. Бориспіль, українець, освіта початкова. Мешкав у м. Борис піль, тимчасово не працював. Новосибірським обласним судом 1 квітня 1942 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований 1966 року. Долі решти учасників хору поки що дослідити не вдалося, але з цієї світлини завжди будуть дивитись на нас вічно молоді бориспільські просвітяни, що через все своє коротке життя гордо пронесли в серці велику любов до України.

Орфографія і пунктуація документів збережена.

Використані джерела:

1. Центральний державний архів громадських об’єднань. Справа 14622.

2. Реабілітовані історією. Київська область. Ч.2.

3. Андрій Зиль. Бандурист Микола Опришко.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment