Грозові попередження від Юрія Щербака
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, докторант Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, кандидат філологічних наук
Юрій Щербак — лікар, дипломат і письменник — володіє унікальною здатністю розглядати політичні явища на широкому соціокультурному та історичному тлі, пропонуючи тверезий спосіб бачення дійсності. Його фахова інтерпретація побудована на скрупульозному аналізі фактів. Нова книжка — посібник для Ради з національної безпеки й оборони України, дороговказ для політиків, які прагнуть побудувати модерну Україну. Ті міркування, які пропонує Ю. Щербак, не мають заангажованості, упередженості, емоційної надривності.
Авторові властиві “усміхнений скепсис” та іронія, які зцементовують конструктивність видання, поширюючи здоровий глузд у свідомості читачів. Попри усі жахіття часу теперішнього, здоровий глузд має перемагати, позаяк лише він здатний протидіяти абсурду і злу. Стратегія опису історії у книжці нагадує погляд лікаря, якому доводиться працювати не з людським тілом, а з тілом історичним, ментальним. Зрештою, за Гантінґтоном, нація — це уявлювана спільнота.
“Великою помилкою Обами було вважати події в Україні не пріоритетними для міжнародної політики США”, — зауважив на презентації в Національному музеї літератури Юрій Щербак. Починаючи від 2004 р., від Помаранчевої революції, чимало європейських та американських філософів і культурологів наголошували на тому, що сьогодні серце світу б’ється не в Брюсселі чи Вашингтоні, а у Києві. Книжка “Україна в епіцентрі світового шторму” тільки потверджує цю тезу. Значною мірою це видання хочеться якщо не прирівняти, то принаймні зіставити з “Пробами” Мішеля Монтеня. Французький гуманіст у своїх пробах-есеях запровадив інший спосіб думання про явища нашої дійсності; читачеві есеїв важливо “включитися” в дискусію, увійти у простір обговорюваних проблем, які торкаються кожного тут і тепер.
Нова книжка Ю. Щербака так само складається з матеріалів, які мають есеїстичний характер (деякі з них раніше були опубліковані на шпальтах “Слова Просвіти”). По суті, не буде перебільшенням стверджувати, що авторові вдалося написати своєрідну міні-історію України новітнього періоду.
Безперечно, ідеться про авторську версію, тож у книжці чимало оцінок, візій та ревізій. Не порівнюватиму цієї історії до праць О. Субтельного або С. Плохія, проте зазначу, що подібні мікро-моделі історії мають надзвичайно важливе значення для розуміння нашої реальності. Вони закладають ціннісне сприйняття історії, “оживлюючи” час. Скажімо, для барокової свідомості час існував узагалі у зримих, персоніфікованих виявах. Сьогодні, здається, ми відійшли від можливості відчувати нашу добу “на дотик”. Агресивні форми візуалізації теперішнього представлені, зокрема, і в соцмережах, дають можливістьілюзії часу: ми легко можемо взнати, що відбувається на іншому кінці планети, не виходячи з дому і упродовж 5 хвилин.
Сьогодні людина перебуває посеред “шторму” інформації. Така перенасиченість визначає інакше ставлення до подій, які відбуваються поруч. Ми просто не здатні відкрити душі усьому, що має місце навколо. А отже, час теперішній більш прагматичний, холодний, у ньому вже немає такого емоційного переживання історії, як на початку 90-х. Книжка Ю. Щербака визначає ціннісні категорії життя людини й нашої історії, представленої в антропологізованих формах, тобто таких, де в центрі перебуває людина. Здається, що у сучасних філософських дискусіях ми часто забуваємо про чинник “історії”, “культури”, “часу”, який у всі культурно-історичні епохи вважався найважливішим. Цей чинник — людина. “Україна в епіцентрі світового шторму” — історичний наратив, наділений “людськими рисами”; це історія, написана про людину і для людей.
Ю. Щербак реконструює шлях української нації новітнього періоду, показуючи, що на сучасному етапі побудови незалежної держави над нами тяжіють привиди минулого. І часом ці привиди настільки потужні, що не знаєш, чи ти маєш справу з чимсь ефемерним (результатом психічного розладу), чи з тілесним і конкретно зримим, що здобуло нову форму. Історія початку ХХІ століття типологічно подібна до історії початку століття ХХ-го, на який припало чимало “планетних неврозів” у зв’язку з революціями, зміною соціально-економічних формацій, Світовою війною… Сьогодні ми переживаємо події, які мають так само епохальне значення. “Все, що сталося в Україні під час і в результаті російської агресії, — це подія не локального і не регіонального значення.
Це — явище всесвітньо-історичне, глобальне. Це — зіткнення двох цивілізацій: цивілізації минулого, середньовічних деспотій, де панують інквізиція, ЧК-НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ, гестапо і СС, таліби та зарізяки ісламської держави, й цивілізації майбутнього, заснованій на повазі до прав людини і прав народів на вільне існування.
І сьогодні ще не відомо — хто переможе в цьому зіткненні. Кривавий шторм історії, який лютував наприкінці XX—на початку XXI ст. на Балканах, Близькому Сході та в Центральній Азії, змістився на українські землі, перетворивши їх на захисний східний рубіж Європи, який захищає майбутнє.
Про це йтиметься у пропонованій читачеві книжці. Хотів би, щоб вона стала одним із документів епохи — епохи відродження й відновлення української держави, часу консолідації української політичної нації”, — зауважує Ю. Щербак у передмові до видання. Свої міркування про планетарне значення подій новітньої історії України автор, як і справжній політолог-аналітик, обґрунтовує тим, що “за 2014-2016 роки <…> тільки агентство Reuters опублікувало 4875 повідомлень на тему війни та мінських переговорів, Wall Street Journal — 638, New York Times — 558, Guardian — 492, Washington Post — 450 заголовків (Українська правда, 22.09.2016)”.
Попри аналітичний виклад, побудований на суворому дотриманні фактів, Ю.Щербак, уже як письменник, пропонує не менш важливі для нашого часу філософсько-культурологічні узагальнення про природу Зла, фізичну й метафізичну. Й осердя планетарного Зла сьогодні розташоване не в Африці чи Південній Америці, віддалених від нас океанами чи сотнями тисяч кілометрів. Осердя Зла сконцентровано у путінській Москві, серці неоімперії, яка постає втіленням найжахливіших інстинктів та енергій, акумульованих у російському народові. “На думку багатьох аналітиків, саме з 2008—2009 pp. почалася ретельно спланована підготовка до гібридної загарбницької війни Росії проти України. Свідченням цього стали численні економічно-енергетичні (газові) війни, спроби посіяти хаос і сум’яття в Україні, погрози військового характеру, посилення пропагандистських антиукраїнських операцій.
Звичайно, геополітичні плани Путіна не обмежуються знищенням України. Вони значно масштабніші — недаремно Тімоті Снайдер, один із найвідоміших істориків пострадянських країн, поставив Путіна поміж Адольфом Гітлером та Йосипом Сталіним, враховуючи їхні методи загарбання і знищення Польщі й Чехословаччини” (УНІАН, 9.10. 2014).
Ключ до розуміння Путінових геополітичних мрій та уявлень про світ дає книжка, що кілька років пролежала на столі хазяїна Кремля і звернула увагу численних відвідувачів президентського кабінету. Книжка ця — “Третя Імперія” якогось Міхаїла Юрьєва, в якій розповідаються події 2053 року.
Утопія починається …з України, в якій у результаті “повстання проти прозахідної влади” має відділитися її південно-східна частина, де буде проведено референдум, і ця частина попроситься до складу Російської Федерації (!). Москва вирішує допомогти “братському народу” і вводить 80-тисячне військо. Війська НАТО (!) висуваються назустріч, але не наважуються на бій, і Україну ділять навпіл.
Росія, виконуючи далі свою геополітичну програму, загарбує Казахстан, Білорусь, окуповує Туркменістан, Придністров’я, Абхазію та Південну Осетію. Згодом починається Третя світова війна, Росія застосовує проти США ядерну зброю, окуповує Європу, в чому їй допомагає Ні меччина та Сербія.
У результаті після перемоги Росії над країнами НАТО у світі залишається п’ять мегадержав: Американська Федерація, Ісламський халіфат, Російська Імперія, що охоплює всю Європу включно з британськими островами (!), Піднебесна республіка Китай та Індійська конфедерація. (Новый Регион. Константин Зельфанов. Спецоперация Путина “Третья империя”, 18.02.2015).
Варто зауважити, що книжку видано в 2006 р. (!). Чим не підручник геополітики для Путіна?” — риторично запитує Ю. Щербак (с. 101—102).
На презентації Юрій Миколайович уточнив: у Росії є незначна частина людей, котрі розуміють приреченість нинішнього неонацистського режиму Кремля. За останні два тижні, як зізнався автор, він написав два некрологи на смерть двох росіян (один із них — Є. Євтушенко). Проте сучасний Путін, як переконує письменник і дипломат, — це не виняток із правил, не антипод “російської душі”, а її пряма сублімація, візуалізація і втілення.
Було б неправильно схарактеризувати це видання лише як фаховий аналіз дня теперішнього: у книжці чимало історичних екскурсів та ревізій маловідомих подій в історії ХХ ст., які, проте, мають важливе значення для розуміння таких явищ, як сучасний російський неофашизм (неонацизм), імперський російський неоколоніалізм, гібридна війна тощо. Юрій Щербак не хоче бути Кассандрою (як він сам жартома додає: “Кассандру убивають”), але його спосіб інтерпретації дійсності нагадує той тип творчості, який К.-Ґ. Юнґ називає “візіонеричним”. Ідеться про здатність інтуїтивного передбачення подій майбутнього на основі проникнення в причиново-наслідковість історії. Ю. Щербак сприймає історію як лікар, себто історія постає картою хвороб, витіснених страхів, травм, комплексів і неврозів. Усе, що лишається непроговореним, на певному етапі актуалізує себе, тільки наслідки “законсервованих” травм можуть бути надзвичайно жахливими.
“Україна в епіцентрі світового шторму” — книжка, яку мають прочитати усі: студенти, пенсіо нери, міністри, співробітники Адміністрації Президента Украї ни. На цій тезі наголосив під час презентації Вадим Скуратів ський. А сам Юрій Щербак ак центував на тому, що вихід із гу манітарної катастрофи, на його думку, полягає у вивченні історії України. Усі повинні знати влас ну історію, без прикрас і купюр, без ідеологічних упереджень і викривлень. Потрібно вивчати факти, пізнавати психологію дер жавних лідерів минулого, аналі зувати їхні поразки, помилки, пе ремоги й здобутки. Історія має стати живим майданчиком, що об’єднує різних людей, які, про те, бачать своє майбутнє у полі тичному тілі суверенної України.
На завершення презентації Ю. Щербак процитував деякі фрагменти з “доктрини русского міра”, де йшлося про те, що територіальна цілісність, суверенність України апріорі не можуть бути предметом національної ідеї Росії. Отже, сучасний російський неонацизм спрямований передусім на поділ України, розламування нашої території, на пошук чинників розбрату всередині країни. Натомість, як наголосив Ю. Щербак, лише в єдності українців і полягає та сила, якої боїться агресор.
