Христина МИКИТИН: «На сцені хочу жити, а не грати»

Лауреатом 25-ї “Київської пекторалі” у номінації “За кращу жіночу роль” стала артистка Христина Микитин — роль Елен, “Мене прислав доктор Хоу” (Київський академічний театр юного глядача на Липках). Сьогодні Христина гість “СП”.

— З чого почалося Ваше знайомство з театром?

— У школі часто вела різноманітні заходи. Але тоді про театр не думала, а збиралася здобути фах перекладача з англійської мови. Та у випускному класі вирішила навчатися в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Вступити до цього вишу не вдалося, але я стала студенткою акторсько-режисерського факультету Київського національного університету культури і мистецтв. Навчалася на експериментальному курсі. Серед моїх викладачів були Костянтин Дубінін та Володимир Судьїн. За п’ять років навчання ми пройшли серйозну школу. Отримані знання і навички дуже допомагають у моїй акторській роботі.

2011 року, ще під час навчання, режисер Сергій Архипчук у Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір’я” ставив поетичні вистави за творами талановитих українських поетів Івана Козаченка та Аттили Могильного, дочасно померлих. Він запропонував мені долучитися до цього проекту.

Крім Києва ми побували з виставами в Ужгороді. Вистави допомогли мені розширити світогляд, долучитися до прекрасної української поезії. Шкода, що це був разовий проект, який швидко закінчився.

— Як доля Вас звела з Київським театром юного глядача на Липках?

— Ще під час навчання передивилася всі вистави театру. Після університету проходила тут прослуховування. Мене не взяли. Були спроби влаштуватися до інших київських театрів, теж безуспішні. Я була на межі відчаю. І тоді порадили звернутися до молодіжного колективу, що має назву Центр мистецтв “Новий український театр”. Дуже вдячна художньому керівнику цього театру Віталію Кіно, який повірив у мене.

Першою була роль у виставі “Шекспіріада”, де грала Джульєтту. Потім – дитяча вистава “Зимова казка”. Та найдорожчим для мене став образ Лаури у “Скляному звіринці” за Теннессі Вільямсом.

Через рік знову прийшла на прослуховування до театру на Липках. Читала монолог Джульєтти та уривок з “Дяді Вані” Антона Чехова. Під час монологу Джульєтти я малювала крейдою на стіні каракулі — портрет Ромео, це розсмішило художнього керівника, Віктора Гирича, можливо, через це мене і прийняли до театру.

Дебютною стала роль Любаші у виставі за п’єсою сучасного драматурга Ігоря Афанасьєва “Шиндай”, яку він сам і поставив.

У виставі “Сон” за творами Тараса Шевченка я граю 3-тю душу. Це знакова вистава не лише для нашого театру, а й для всієї України. Вистава “Всі миші люблять сир” за п’єсою, яку написала Оксана Сенатович, подарувала мені роль мишки Ружі. “Всі миші люблять сир” — це нова історія про Ромео і Джульєтту, лише зі щасливим кінцем.

— Ви мріяли створити образ Джульєтти з трагедії Шекспіра?

— Звичайно, як і майже кожна артистка. І тут допоміг випадок. Артистка, яка виконувала цю роль, не змогла вийти на сцену. І мене ввели в склад вистави за два дні до показу. З кінця 2016 року це одна з моїх ролей.

— Ще одна Ваша мрія — зіграти Поліанну в однойменній виставі за п’єсою Елеонори Портер.

— Вперше дивилася цю виставу, коли була студенткою. Вона зачепила мене за живе.

А через деякий час Віктор Сергійович запропонував мені цю роль. Цей образ для мене дуже дорогий. Я за натурою песимістка, а моя героїня — оптимістка. Вона мене багато чого навчила. Це роль, від якої в тебе мурашки йдуть по шкірі. Глядачі дуже тепло сприймають цю виставу. Думаю, нам вдалося достукатися до їхніх сердець.

Інша цікава робота — роль дівчинки Ребеки Гібс у виставі “Наше містечко”. Цей образ я списала зі своєї двоюрідної сестри. Дуже вдячна долі, що вдалося попрацювати з режисером Дмитром Богомазовим. Творче спілкування з цим режисером залишиться у пам’яті на все життя.

Також граю у виставах “Ноїв Ковчег”, “Де знайти ялинку”, “Жила собі сироїжка”.

— “Київську пектораль” у номінації “Краща жіноча роль” Ви отримали за роль Елен у виставі “Мене прислав доктор Хоу”. Розкажіть про цю роботу.

— Вистава “Мене прислав доктор Хоу” створена за книжкою Вілла Гібсона “Та, що створила диво”. Елен — ще одна моя любов. З шести місяців була сліпоглухонімою і могла сприймати довколишній світ лише за допомогою вібрацій, нюху та дотику. Звичайно, зіграти таку людину надзвичайно складно.

Прочитала книжку Хелен Келер “Моє життя”, подивилася багато документальних фільмів про таких людей. Спостерігала за поведінкою сліпих і глухонімих, дізналася про них багато нового.

Хелен Келлер — унікальна людина. З такими серйозними вадами вона змогла здобути вищу освіту, вивчити шість іноземних мов, написати кілька книжок. 1964 року Президент США Ліндон Бейз Джонсон нагородив її Президентською Медаллю Свободи, однією з найвищих цивільних нагород США.

Дуже вдячна режисеру Юрію Лізенгевичу, який довірив мені цю роль. (В іншому складі Елен грає Христина Дейлік). Він нас багато чого навчив. За словами режисера актор має робити на сцені те, що хочеться. А ще існують такі правила: задоволення від ролі; боротьба партнерів; пошук — ніколи не боятися експериментів, щоразу відкривати щось нове.

Вдячна своїй партнерці Марині Дяконенко, яка виконує роль Енні Саллівен.

— Як Ви сприйняли відзнаку “Київської пекторалі”?

— Коли дізналася, що я — серед номінантів на “Київську пектораль”, то було приємно, що помітили нашу спільну роботу, в яку ми вклали багато сил. Проте на перемогу не сподівалася, а коли почула своє ім’я серед лауреатів, то ледь не знепритомніла.

— Маєте творчі плани?

— Олег Мельничук завершує роботу над виставою “Перетворення”, де я гратиму роль сестри головного героя.

Бог дає мені ті ролі, які я б хотіла зіграти. Поряд зі мною працюють прекрасні актори. Дуже вдячна за довіру режисерам. Але треба шукати щось нове. Боюся повторюватися. Життя відбувається тут і зараз, це повинні відчувати і актор, і глядач.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment