Дмитро ПОЖОДЖУК,
Космацький сільський голова
Фото Юрія БІЛАКА (Париж),
Антона МАМАЯ (Київ),
Володимира ДУБАСА (Львів)
Підготовка до Великодніх свят на Гуцульщині, зокрема в Космачі, розпочинається від середопістя. Акурат у цей час беруться гуцули за писання писанок. Першою зачинають писати писанку “безконечник”, пояснюючи це тим, щоби так тримався рід хати, як безконечник яйця, бо віддавна ведеться на Гуцульщині, що на Великодні свята збирається до хати весь рід з ближніх і дальніх теренів. У Космачі писанню писанок надають особливого значення, на що звернули увагу дослідники писанкарства Володимир Шухевич, Одарка Онищук, Олександра Цегельська, Зенон Елиїв, Олександр Соломченко…
Опісля пишуть писанки з такими символами, як “сорок клинців”, “церковці”, “хрестата”, “монастирі”, які приберігають писанкарі для себе, аби їх освятити на Великдень, а вже згодом виводять на яйцях інші писанкові символи, і ці писанки готують гуцули “на продаж”, а за вилучені від них гроші купують всяку “скором”, насамперед намагаються придбати смачненької ковбаски, буженини, і, звісно, прикрашений паленою різьбою пасківець, який є невід’ємним атрибутом Великодня в Космачі.
Упродовж багатьох років чудові пасковики в Космачі виготовляли в минулому столітті Василь Топузяк, Гриць Зизатчук, Микола Пожоджук, Анна Палійчук (1896—1978), Настуня Поляк (1910—1988), Микита Зизатчук (1907—2009), а зараз — Григорій Івасюк. Пасковики роботи космацьких боднарів є особливо популярними і в мешканців Жаб’ївського та Надвірнянського районів, які сусідують з Космачем. У пасковик накладають гуцули на спід паску, нарізану кавалками, або кладуть невелику перепічку, довкола її оперізують ковбаскою, а всередину накладають куски сиру, вареної або вудженої солонини, вареного або вудженого м’яса і, звичайно, варені яйця та писанки. В маленький пугарчик набирає ґаздиня світлів (варені бурячки з тертим хроном) і вміщує його в пасківці. Полюбляють гуцулки святити і почищені корінці хрону та стебельця зеленого часнику або окремі зубочки часнику.
Обов’язково в Космачі брали, а старші ґаздині і зараз беруть, топки солі, звареної з космацьких соляних джерел і сформованої в спеціальних більших пугачиках. Зрештою, топки солі зображено і на гербі Космача. Пасківці виготовляють у Космачі майстри зі смерекової гінтини, чергуючи її зі сливовою гінтиною, яка дає темний колір. Обручі для пасківця роблять ясенові, а ручку — з верби. Коли виріб уже готовий, то прикрашають його різними символами, здебільшого солярними знаками, які випікають за допомогою спеціальних металевих писаків, розжарених у вогні. На жаль, тепер, коли в Космачі залишилося дуже мало боднарів, а по гуцульських теренах вони вже повмирали, замість пасківців широко використовують гуцули плетені з лози кошики, якими перед Великоднем забезпечують усю Україну майстри із Закарпаття. В ці кошики укладають гуцули все для освячення в той самий спосіб, що й у пасківець, тільки накривають його ще вишиваним рушничком з церковною атрибутикою (хрестом, гілочками верби, ангеликами та написом “Христос Воскрес”). З жалем маю констатувати, що нерідко такі рушнички вишиті без смаку, з порушенням канонів гуцульської вишивки та кольоровою гамою, не притаманною для гуцульського краю. Помимо того в Космачі, Ясінях, Микуличині, Розтоках бувають і надзвичайно вишукані великодні рушнички, які відповідають усім вимогам гуцульської традиційної вишивки. Особливо гарні великодні рушнички в українському стилі вишивають міщанки Львова, Тернополя, Коломиї, Галича…
Ще одним головним атрибутом Великодня у Космачі є бесаги, які беруть гуцули до церкви, наповнюючи їх всякою всячиною. Перед тим, як самим скуштувати свяченого, космачани спочатку мусять пошанувати своїх предків і дати “за простибі” одні одним. Акурат оте “за простибі” і заповнює цілі бесаги (дві торби по через плече). За душі померлих, як тільки священик освятить паску, дають гуцули одні одним по перепічці. А до перепічки всякої скороми: кавальчик сиру, ковбаски, м’яса, солонини, яйце або сирного коника чи качечку і, обов’язково, писанку чи галунку. Таких перепічок “за простибі” дає біля церкви кожна сім’я по одній за померлих батька жінки і батька чоловіка, маму жінки і маму чоловіка, а також за дітей, якщо вони у них помирали. Отже, виходить шість-вісім. І до цих перепічок — всякої всячини.
Якщо в родині протягом року хтось помер, то за нього “за простибі” дають гуцули в Космачі один такий прибраний пасківець або кошик і кажуть: “Полагночко! Най цисе Бог приймає за Сеньчину душу!”. Тоді та людина, що бере, мовить: “Простибі! Най Бог приймає і даст Сеньці царство небесне, а вам, Настунько, дай Боже здоров’ї!”. Такий кошик або пасківець дає мати дочці або синові, які впродовж року вийшли заміж чи одружилися і пішли жити набік (до батьків князя чи княгині).
Обов’язково беруть гуцули святити й одну велику паску. Гарні паски у Космачі випікають Марія Багрійчук, Марія Варцаб’юк, Любов Горганюк, Анна Линдюк, а в селі Шешори — Марія Рибчук, у Брустурах — Марія Матійчук, у Прокураві — Одарка Бойцуняк… Паску зверху прикрашають різними “косиціми” (квітами) з тіста. Печуть її у формі круга, кола, що є образом безконечної Божої любові. Доокруж оперізують пасочком у вигляді кола, що символізує безсмертність і майбутнє небесне існування. Довкола від цього пасочка відходять невеликі зубчики, що нагадують промені сонця, що сходить. Відтак посередині ставить ґаздиня навхрест закручені у формі спіралі пасочки тіста, в центрі яких примощує закручену спіраллю ружу або шишку. Спіраль — це знак плодючості, знак сонця, це символ порядку містерії літургійного року. Поміж усім цим розставляє маленькі калачики, зроблені з тіста, або невеликих пташок-жайворонків. У селах Криворівня, Голови, Ільці гуцулки оперізують верх паски плетеним тістом, немовби вінком.
Випікання паски вимагає особливої майстерності й терпіння. Треба вміти натопити піч, дати до міри в тісто цукру, сметани, масла, яєць, вдало розчинити паску. При цьому космацькі гуцулки мають багато секретів і кожна намагається, аби в неї вийшла паска найкраща. Коли готується паска до випікання, ніхто в хату не повинен заходити. У цей час здійснюють молодиці різні ворожіння. Наприклад, коли вигорне господиня грань з печі, то кидає в піч пучками кукурудзяного борошна і каже: “Не муку палю, а всі нетлі на світі, аби вони не множилися в моїй ґражді ні взимі, ні вліті…”. Або бере з клочі (лляного прядива) мотуз і зав’язує ним ножиці, промовляючи: “Не ножиці зав’єзую, а руки мому чоловікови, аби він не мав моци мене руками збиткувати, так як ці ножиці тепер не мают моци нічо урубати…”. Такі ножиці кладе в хаті під джергу (ліжник) на пріч, де вони сплять і там ці ножиці мають перебути усі Великодні свята.
Всадивши в піч паску, робить ґаздиня лопатою різні хрести на комині, дверях, стелі, а ґазда тим часом стріляє перед хати з пістоля, що означає, що в цій ґражді печеться паска і ніхто не має до хати заходити, бо якби відчинив двері і в хату зайшло холодне повітря, то паска би могла потріскати, що віщує смерть ґазді або ґаздині чи комусь із їхніх дітей. Треба зауважити, що коли пече молодиця паску, то має взяти з кожної паски по кавальчикові тіста і з того тіста спекти калачик, який дають горяни маржині їсти на Юрія. До цього тіста додає жінка трохи червоточини з вулика або й мертві бджоли, порохні з мурашника і все це разом вимішуючи, говорить: “Абис була, маржинко, увечір і в днинку така старлива та плідна, така легка, як бджола і морошок. Як бджола та морошок сидє при купі і вертаютси, хоть би куди пішли і одна другу не лишит, а вертає в улий ци моращинец, так аби моя маржинка цілий рік вертала в свою кошару і аби си плодила, як си плоді бджоли і морошки…”
Перед Великоднем гуцули особливо ретельно доглядають за своїм обійстям: чистять у стайнях, замітають подвір’я, білять у хатах, старають собі нову ношу або оновлюють стару, купуючи в Космачі на ярмарку постоли з нісками і постоли капсльовані, запаски і сорочки, гачі й портки, кресані й капелюхи, кептарі, сардаки, кожухи, згарди і силянки, ґердани і череси, дзьобеньки і табівки, попружки і хустки аби виглядати на Великдень святково і урочисто. Не забувають космачани і про свій спільний дім — рідну церкву, до якої на Великдень прагнуть купити також обнову: або пару рушників, або килими чи ліжники, або ще взимку замовити нові хоругви чи хрести, аби їх пожертвувати на храм.
Перед Великодніми святами гуцули цілими родинами ідуть до церкви і сповідаються, аби очиститися від гріхів. Намагаються ні з ким не сваритися, бути люб’язними у спілкуванні з іншими. Суворо дотримуються посту, уникають будь-яких забав і музики, співають хіба що церковних пісень або похоронних на похоронах.
Вербна неділя в Космачі називається шутковою неділею, бо акурат цього дня горяни посвячують у церкві гілочки шутки (лози). Зараз ці гілочки прикрашають сухоквітами та барвінком і створюють справжні обереги.
Повертаючись із Богослужіння, космачани радо спілкуються між собою, а коли стрінуть кого-небудь, то побивають його гілочками шутки і кажуть: “Не я б’ю, шутка б’є, від нині за тиждень Великдень”. Повернувшись додому, побивають шуткою тих, хто залишався вдома і не відвідував храму. Відтак ставлять шутку в полицю (мисник) і перетримують її до наступного року, використовуючи при різних слабостях, відвертанні бурі і граду тощо.
У космацьких храмах святих апостолів Петра і Павла, святої Трійці, святого Миколая цього дня найбільше сповідальників. Після шуткової неділі космацькі гуцули, як і горяни інших теренів, миють церкви, вішають рушники і килими та ліжники, які на піст знімали, готують храми до найбільшого свята, яке святкують напровесні.
Допоки не минуло Благовіщення, етикет гуцулів вимагає не орати землю і нічого не садити, бо, кажуть гуцули, що на Благовіщення вкладає Бог свою голову в землю, аби її розігріти. Саме в цей день вилазять з мурашників мурашки, а з нір і щілин — усякі плазуни. “Як Благовіщені випаде в середу, то кожда наступна середа буде благовісна днина, — стверджував Микита Зизатчук. — У благовісні дни не можна веснувати, бо не буде врожаю або буря знищить посіяне чи посаджене. Перед Благовіщенім увечері в Космачи палить кожна родина діда (велике вогнище), аби викурити із свого города Юду, який може на Благовіщені витисаси кіл і забити в город тому чи іншому газді, а це віщує лихо в рід. Юда як уздрит спузу (попіл) на городі, то вже там кіл не забиває, бо то землиця Божа”.
Як та ватра догорає, то треба пильнувати, аби не лишилось ні одної головні, бо могла би вночі прийти відьма і забрати, а відтак, впродовж року, чередувати корів. Уже вдосвіта, на Благовіщення, космацькі гуцули відшукують отаву, яку приберегли ще від Святвечора, перемішують її з грисом, сіллю та залишками хліба від Різдвяних свят і дають їсти маржині, вірячи, що їхню худібку не буде кусати гадина, бити плюта, а чередінниця не буде мати моци відібрати манну.
У живний четвер у Космачі відбуваються вогники. У селах Жаб’ївського краю щось подібне відбувається в середу. Напередодні печуть гуцулки кокуци або зозулі чи жайворонки. У Космачі ввечері в середу палять діда, а в Жаб’ї діда палять у середу. Дітлахи ходять від хати до хати і під вікнами кричать: “Грійте діда! Дайте хліба!” допоки з ґражди не відгукнуться: “Гріємо, гріємо! Даємо…”. Тоді ґаздиня виносить з хати кокуци і роздає малечі, а дівочкам ще й писанку прихопить. Отримавши бажане, діти в один голос кричать: “Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички множилися і здоров’їчко на многі літа!”…
У Космачі діти ходять у четвер зранку, заходячи до тої чи тої хати, і господиня дає їм “за простибі” за своїх померлих дітей, а коли діти не вмирали, то за померлих родичів перепічку або зозулю та писанку чи галунку. Протягом останніх років додають ще й горіхи, яблука, цукерки. Діти гречно кажуть “простибі” і йдуть втішено до іншої хати.
У великодню п’ятницю гуцули йдуть гуртами до церкви, постять, окремі — їдять уже аж на Великдень. Цього дня не можна виконувати ніякої роботи, навіть хліб нарізають горяни в четвер.
До церкви ґазди поважного віку збираються в суботу ввечері і там ночують, бо, кажуть, що годиться переночувати в храмі у великодню ніч. Тоді їх оминатимуть усякі слабості. А вже вдосвіта до космацьких храмів вирушає всенький люд. Хто живе на віддалених присілках, то ставить приготовлені бесаги з паскою та іншим на коня, сам сідає зверху і їде до церкви. Багатші ґазди їдуть машинами цілими родинами. Треба зауважити, що бесаги здебільшого несуть чоловіки, а жінки — пасківці чи кобілки. Біля церкви довкола формують два великі кола, в які стають родами. Наприклад, в одному місці стоїть рід Марійчукових. Біля них — рід Будзюкових, далі — рід Ребеджіних, ще далі — рід Ганджілюкових. І так з діда-прадіда.
Гуцули вбираються у свою традиційну ношу і тоді те чи те село розцвітає барвистим вбранням. Зараз до Космача приїжджає багато туристів з різних теренів українських земель та зарубіжних держав, які бажають побачити цю красу та посмакувати великодніми стравами. Василь Образ відзняв двосерійний фільм “Великдень у Космачі”, який не має аналогів в Україні. Щороку в Космачі проводять і міжнародні етнографічні фестивалі “Великдень у Космачі” та Міжнародні з’їзди писанкарів, на які з’їжджаються народні майстри та фольклорні колективи і науковці з усіх областей України та Польщі, Італії, Великобританії, Франції, Канади, Словаччини, Росії, Румунії, США, Нідерландів… Беруть участь у таких дійствах посли зарубіжних держав, яких завжди зустрічають запашною космацькою паскою на вишиваному рушнику.
