Розмова журналіста Ігоря ЗОЦА з Святійшим Філаретом, предстоятелем УПЦ КП.
— У своєму недавньому виступі у Верховній Раді Ви закликали депутатів до єдності, щоб не втратити державу знову. А навколо кого єднатися головному носієві влади — народові? Багато людей наразі зневірені й розгублені, значна їх частина налаштована критично до влади. Тож як нам бути з єдністю самого суспільства?
— Навколо кого єднатися? Навколо тих, кого народ обрав — Президента і Верховної Ради. Бо думати про вибори коли триває війна — безумство. Тому що треба спочатку захистити свою державу, а потім думати про місце в парламенті. А якщо ми не будемо мати держави, то в якому парламенті сидітимуть депутати! По-перше, треба захистити державу, а ми здатні це зробити, тому що наша армія боєздатна, народ наш довів, що він достойний мати свою державу. Він довів тим, що і молоді, і люди зрілого віку віддають своє життя за українську державу. А ті, які не захищають зі зброєю, здійснюють гуманітарну допомогу армії і тим, хто покинув свої домівки. Це свідчить про те, що народ любить свою землю і готовий віддати своє життя. І тому треба, після того як захистимо державу, робити реформи. Але такі, які б служили народові й державі, а не окремим особам. Тобто знищити корупцію, ухвалити справедливі закони й тоді Україна увійде в Євросоюз і найголовніше — вона буде могутньою державою.
— Відвідавши торік воїнів у зоні АТО на Донеччині, Ви сказали: “Кожній розумній людині ясно, що правда в цій війні — з Україною, а якщо правда з Україною, то з Україною і Бог!”. Ну, а що робити з нерозумними? З тими, кого засмоктало в “руський мір”, хто свідомо чи за тридцять срібників пішов на службу до агресора в ОРДЛО, чи поширює пропагандистську отруту нашою країною?
— Коли ми захистимо свою державу і проженемо агресора з нашої території, нерозумні самі побачать, як вони помилялися. Вони мають зрозуміти, надії на приєднання Донбасу до Росії оманливі, бо сьогодні вони живуть очікуванням, що Росія вчинить так, як із Кримом. Але якщо ми захистимо Українську державу, то надія в них зникне, і тоді вони або покаються у своїх гріхах, що вони йшли не тією дорогою і не тією дорогою вели населення Донбасу, або будуть змушені тікати до Росії. Оце їх шлях.
— В ОРДЛО сьогодні тисячі дітей виховують у дусі ненависті до України, її державності, мови, історії і культури. Водночас наша держава запрошує оброблених російською пропагандою молодих людей здобувати вищу освіту до найкращих українських вишів і, мабуть, це правильно. Але хтось каже, що таким чином ми приймаємо носіїв чужих ідей, які зруйнують наш світ. Як тут діяти?
— Запрошуючи цих збочених ідейно людей до вишів у Київ та інші міста, Україна робить правильно. Тому що вони, перебуваючи в інших умовах, зрозуміють, в яких реаліях живуть вони тут, і що робить влада для покращення життя українського народу і зміцнення самої Української держави. Якщо вони, перебуваючи в цьому середовищі, побачать і почують правду, то зміняться в своїх хибних поглядах. І тому українці запрошують дітей зі східних областей відвідувати Київ, Львів, Тернопіль та інші міста. Ці діти побачать позитивне ставлення до них, що вони рідні для українського народу, хоч де б вони жили.
— Як Ви оцінюєте становлення УПЦ КП у Донецькій області, адже нам — Вашим вірянам — раніше було непросто: влада екс-президента-втікача відкрито підтримувала лише московську церкву. Зараз у влади всі конфесії рівні. Але, схоже, шлях людей Сходу до Української Церкви тільки починається? І як допомогти їм позбутися упередженості до УПЦ КП?
— На превеликий жаль, на Донеччині УПЦ КП небагаточисленна, бо якби Київський Патріархат переважував, то цієї війни не було б. А тому це агресія з боку Росії, бо вони велику місію покладали на церкву Московського патріархату і недаремно. Тому і маємо цю біду. Але Київський Патріархат на Донеччині існує і зростає, і народ поступово переходить до нас. А коли ми переможемо (а ми переможемо агресора), отоді засліплі віряни, які відвідували храми Московського патріархату зрозуміють: вони живуть в Українській державі й повинні служити українському народові. Тому що земля Донбасу — це українська земля і доказом цього є села. Всі села на Донбасі — це українські села, там немає жодного російського села. Росіяни, які йшли на нашу українську землю, перебувають у містах: на шахтах і заводах. Вони прийшли за часів Російської імперії, особливо за часів СРСР, і українська земля їх прийняла. І тому вони повинні бути вдячні Україні за те, що прийняла, і не думати, що вони можуть, поселившись на чужій землі, приєднати потім цю землю до Росії. Цього не буде! Це так само, якби українці Канади захотіли б приєднати Канаду до України! Можливо це? Всі сміялися б над цим: Канада вас прийняла гостинно, дала вам життя, а ви тепер хочете приєднати цю країну до України! Так само Донбас — українська земля — дала притулок росіянам й іншим, а вони тепер хочуть приєднати Донбас до Росії. Український народ доводить, що він ніколи не віддасть свою українську землю!
— Ситуація на підконтрольних українських територіях Донеччини дуже непроста. Варто було мешканцям Маріуполя домогтися виділення клаптика землі для будівництва храму Київського Патріархату — відразу хтось почав підбурювати мешканців на протестні акції. І це при повному пануванні Московського патріархату. Тобто, що дозволено церкві агресора — українцям зась на своїй землі. Як бути?
— Спротив був і є по всій Україні, але наразі Патріархат, який був маленьким, став найбільшою церквою в Україні. Згідно з останніми соціологічними опитуваннями нам віддають перевагу від 40 до 44 % православних вірян, а Московському патріархату — 20—24 %. Візьмемо армію: до 73 % військовослужбовців зараховують себе до Київського Патріархату, 12 — до греко-католиків і 7—8 % — до Московського патріархату. Це означає, що армія у нас справді українська і вона нас захистить.
— Запитаю про долю рідного слова і принагідно залишаю і свою газету і єдину на весь півмільйонний Маріуполь українськомовну “Домаху”, яку видають просвітяни власним коштом один раз на місяць.
— Що тут сказати? Понад триста років народ виховували російською мовою і виправити ситуацію за 10—20 років неможливо, але все йде в правильному напрямі. Для нас важливо зберегти державу, а ми збережемо її, і буде українська мова державною. І разом із тим будуть знати і російську, і англійську, і арабську. Зараз з усім світом спілкуються люди. Така перспектива… І на Донбасі будуть говорити українською мовою… А от вороття до церковнослов’янської мови богослужіння в Україні не буде. Ніхто не захоче слухати те, що незрозуміло. Неможливо це. Вже перелом відбувся. Оскільки в церкві звучатиме українська мова, люди молитимуться українською, оживе і мова!
— Ви висловили своє бачення української перспективи у всій духовній сфері. Хотілося б запитати і про те, як нам перемогти ворога в інформаційній війні?
— Треба поширювати правду, і якщо журналісти вірять у Бога, треба подумати про те, що буде Страшний суд і на цьому суді треба давати відповідь не тільки за діла, а й за слова, особливо за написане: якщо воно неправдиве, то воно свою злу дію поширює і після смерті того, хто написав. Тому і журналісти, і всі, хто займається інформацією, повинні подумати про те, що треба розповсюджувати правду, хоч яка б вона була. А той, хто розповсюджує неправду, буде покараний на суді Божому.
— Цей випуск прочитають і бійці, які на передовій захищають Україну від ворога. Що Ви їм скажете?
— Хочу, по-перше, привітати з пасхальним Христовим Воскресінням Господа Ісуса Христа і нагадати їм, що перед Воскресінням Христовим було розп’яття на хресті, були страждання, але Господь переміг страждання, смерть і воскрес. Це значить, що і ми, страждаючи, переможемо ворога, тому що з нами Бог і з нами правда. І що воїни повинні твердо знати: навіть, якщо комусь Господь судить зазнати смерті, то смерті не існує, існує вічне життя. І той, хто з любов’ю до своєї Батьківщини, своєї сім’ї, до свого народу віддасть своє життя — отримає Царство небесне. Бо й Ісусу Христу немає більшої любові, якщо людина віддасть душу свою і життя за друзів своїх! І тому смерті не треба боятися, а виявляти любов до своєї сім’ї, до народу, до своєї держави. Бо Христос Воскрес і переміг смерть!
