Врятуємо землю — врятуємо Україну!

Меморандум України та Міжнародного Валютного Фонду передбачає затвердження Верховною Радою законопроекту щодо запуску ринку землі, а також скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення. Затвердження Верховною Радою Закону “Про обіг земель сільськогосподарського призначення” очікується до кінця травня 2017 року, що дозволить чинному мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення втратити силу з кінця 2017 року. За це МВФ надасть українській владі кредит у розмірі 1 млрд доларів.
Схоже на те, що Україну за згодою корумпованої влади намагаються виставити на світовий розпродаж. В українців хочуть забрати останній стратегічний ресурс, що в них ще залишився, — землі сільськогосподарського призначення. Німці під час Першої та Другої світових війн ешелонами вивозили безцінний український чорнозем до Німеччини. Навіть за оцінками міжнародних експертів ринкова вартість українських земель сільськогосподарського призначення становить понад 500 мільярдів доларів. Але надрукувати паперу з водяними знаками можна скільки завгодно (собівартість виготовлення стодоларової банкноти становить кілька центів), а ось прошарок одного сантиметра гумусу з’являється приблизно за сто років. Це майже 42 млн гектарів сільськогосподарських угідь. Планується величезна міжнародна афера з перетворення України на сировинну колонію, в якій українці опиняться в статусі наймитів “на нашій не своїй землі”, а держава втратить вплив на внутрішній продовольчий ринок. Сьогодні наші хлопці на Донбасі ціною свого життя захищають українську землю від агресора, тож ми в тилу тим більше не маємо права допустити її відчуження великим олігархічним та транснаціональним капіталом.
Ні для кого вже не секрет, що після здобуття незалежності до влади обманним шляхом прийшли представники колишньої партійно-господарської номенклатури та фінансові аферисти, які зруйнували сільськогосподарські колективні підприємства, і переважна більшість селян залишилась без засобів обробітку землі, що привело їх до страшного зубожіння. Можновладці планомірно робили все, аби село не розвивалось, а селяни не працювали на своїх землях і занедбували їх. Не були сформовані закупівельні бази, куди б селяни здавали вирощену продукцію. Не впускали закупівельників у село, не виплачували дотації за худобу, встановлювали мінімальні закупівельні ціни на молоко. Селян, які мають паї, перестали оформляти на біржу праці й виплачувати допомогу, субсидії. Усе робилося для того, щоб люди відмовлялися від землі, а молодь залишала села, адже перспективи там не було. А тепер, зробивши землю товаром, скоробагатьки планують скупити її за безцінь, перепродавши потім іноземцям у десятки разів дорожче.
Тож у чиїх інтересах продаж землі сільськогосподарського призначення? Звісно, що не українських селян і фермерів, малих і середніх підприємців, які внаслідок різкої — втричі — девальвації гривні та наступного зростання цін втратили заощадження і не мають вільних коштів для того, щоб узяти участь у приватизації землі. Це невигідно державі та власникам сільськогосподарських паїв, адже, знову-таки, внаслідок знецінення національної валюти вартість землі суттєво впала, а отже, надходження від її продажу будуть мізерними. Єдиними групами, зацікавленими у форсуванні приватизації землі, є аграрні олігархи і великі транснаціональні агрокомпанії, які, користуючись глибокою економічною кризою та зубожінням українців, сподіваються скупити українські землі задешево.
У світі голодує 1 мільярд людей. Це як 22 України разом. Вартість продуктів щомісяця зростає на 3 %, за рік — на 36 %. Через це українська рілля входить до десятки найпривабливіших на планеті. XXI століття — це війна за воду і землю. А Україна — це ласий шмат для мільярдерів. Світові ресурси нафти і газу, лісів тощо вичерпуються, а земля — ніколи не вичерпається: її можна тільки захопити або скупити за безцінь.
Вважаємо, що справою першочергової ваги є відродження розореного сільського господарства. Провідною ідеєю Земельної реформи повинен бути не продаж землі, а дешеві кредити та безкоштовне надання вітчизняним селянам з боку держави сільськогосподарської техніки, будівельних матеріалів, добрив. Держава повин­на дотувати дрібного та середнього сільськогосподарського виробника, як це роб­лять в усіх розвинутих країнах світу, для того, щоб на своїх власних земельних ділянках люди вирощували аграрну продукцію. Уряд повинен взяти на себе контроль за зовнішнім ринком зерна. Тоді збагачуватися будуть не великі зернотрейдери, а державний бюджет країни.
На 12 млн га земельних володінь, що належать державі, необхідно створювати державні сільськогосподарські підприємства. Це дасть можливість підняти аграрну галузь країни, подолати безробіття та бідність у селі, а нашим громадянам купувати недорогу та якісну вітчизняну сільськогосподарську продукцію.
Щоб селянин почувався господарем, а не наймитом, слід створити механізм довгострокової оренди — винятково для громадян України. На нашу думку, якщо інвестор бажає працювати на землі, то прибуток слід розподіляти за пропорцією: 40 % — селянинові, 60 % — собі. Маючи україноцентристську владу, Україна могла б стати однією з провідних держав світу саме завдяки аграрній галузі країни, яка може забезпечувати продуктами харчування понад 320 млн осіб та приносити щорічно майже 50 млрд доларів у бюджет.
Сільськогосподарська земля — не просто джерело інвестицій, а єдиний стратегічний ресурс нації, який не підлягає відтворенню і від якого залежить продуктова безпека та геоекономічна роль України у світі. Українські чорноземи становлять 9 % світових запасів та 30 % — європейських, вартість яких в умовах постійного зростання дефіциту продовольства на глобальному рівні важко переоцінити.
В Африці це вже проходили. Наприклад, родючі ґрунти в Конго скупили китайці, які весь урожай вивозили. В результаті цього в Конго почався голод і люди були змушені жити за рахунок гуманітарної допомоги від міжнародних організацій.
У таких умовах узаконення торгівлі землею сільськогосподарського призначення — це пряма загроза для її відчуження на користь олігархічного та чужоземного капіталу. До речі, понад 90 % земельного фонду Ізраїлю перебуває в державній власності. До основних законів Ізраїлю належить “Закон про земельні володіння” від 19 липня 1960 року, в якому записано: “Земля Ізраїлю є національним надбанням. Державні і громадські землі є невідчужуваними ні за допомогою продажу, ні іншим способом, за винятком випадків, обумовлених законом”.
З огляду на це, вважаємо: запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення є диверсією проти України та української нації. І тому потрібно докласти усіх зусиль, аби зберегти нашу землю — єдиний ресурс, який ще тотально не розпродали за безцінь і не розбазарили.

Ліга українських письменників  імені Павла Чубинського

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment