Післячорнобильські реалії

Василь БІЛИЦЬКИЙ, голова Кам’янсько-Дніпровського районного відділення “Громадського руху” Запорізької області

Ми — атомні заложники прогресу:

Вже в нас нема ні лісу, ні небес.

Так і живем од стресу і до стресу,

Абетку смерті маємо — АЕС.

Л. В. Костенко

Передтравневі дні 1986 року навіки закарбувалися в пам’яті не тільки персоналу злощасної АЕС і мешканцям міста-супутника Прип’ять, не лишень українським та білоруським поліщукам, а й усій країні майже не зрозумілою і водночас сумною звісткою. Йдеться про катастрофу, як з’ясувалося дещо пізніше, планетарного масштабу на Чорнобильській атомній станції.

Відомо, що за часів гегемонії — “доженемо й переженемо” — було передбачено спорудження на промисловому майданчику Чорнобиля восьми реакторів-мільйонників типу РБМК. Відтак на момент аварії 5-й і 6-й енергоблоки перебували на стадії завершального будівництва, 5-й мав 90-відсоткову готовність і планувався до здачі в експлуатацію наприкінці 1986 року. Не було меж хвастощам тодішніх керманичів країни перед делегаціями “капіталістів”. Ще б пак — український атомний первісток із перспективою у вісім мільйонів! Між тим розсекречені й оприлюднені вже в нові часи документи всезнаючого КДБ СРСР засвідчують повну обізнаність секретаріату ЦК КПРС щодо серйозних проектних прорахунків у реакторі типу РБМК і вражаючу недосконалість цих реакторів із великою ймовірністю аварійних ситуацій. Проте всупереч правді й моральності, Академія наук СРСР, керована А. Алєксандровим, вела шалену пропаганду РБМК на АЕС як об’єктів цілковито безпечних. Тож серед персоналу атомних станцій і склалося враження неможливості — в принципі — позаштатної ситуації на даних типах реакторів.

Чи не здається тобі, шановний читачу, що за останні три десятиліття всуціль заангажована риторика атомного лобі аж ніяк не змінилася, лиш стала значно агресивнішою. Без сумніву, владі відомо про кричущі недоліки й більш сучасних реакторів типу ВВЕР, що працюють нині на всіх наших атомних станціях, одначе з офіційних рупорів, як і в минулі 80-ті, ми чуємо тільки обнадійливу браваду. Про технологічну невідповідність ядерних реакторів нормам безпеки постійно наголошували й наголошують у своїх наукових працях всесвітньо визнані дослідники О. В. Яблоков, Є. Я. Симонов, В. І. Комаров, інші шановані науковці. Як стверджував у своїх працях державний інспектор з ядерної безпеки колишнього СРСР Євген Якович Симонов: “З кожного енергоблоку через вентиляційні труби і “щілини” в системах локалізації постійно викидається криптон—85, інші радіонукліди та аерозолі, а з систем зливу дебалансних вод скидається в ґрунтові води радіоактивний тритій, які на сьогодні не можуть затримуватися фільтрами очистки жодної АЕС”. І далі: “На діючих енергоблоках АЕС з ядерними реакторами ВВЕР уже самими проектами передбачені катастрофи”.

Майже те ж саме повторював член-кореспондент АН В. А. Сидоренко: “За рік роботи реактора утворюється тритію активністю в сотні тисяч кюрі (залежно від потужності та режиму експлуатації реактора). Як хімічний аналог водню, він не затримується в системах спецводоочистки і безперешкодно потрапляє з дебалансними водами в навколишнє середовище”. Про невизначеність до кінця впливу малих доз радіації на живі організми та їх непередбачувані наслідки також постійно наголошував видатний біолог світового масштабу ака демік АН України А. М. Гродзинський. Лише додам, що за свідченнями провідних міжнародних вчених радіонукліди неприродного походження, тобто синтезовані в ядерному реакторі й особливо тритій, вже давно заполонили природне середовище практично на усій поверхні земної кулі.

Аварія на ЧАЕС, що символічно носила ім’я “живішого за всіх живих”, показала всю вразливість і згубність нестримної ядерної експансії в її “мирних” одежах, нав’язаної суспільству військово-атомним і промисловим комплексом. Вочевидь, тодішнім партноменклатурним бонзам було що приховувати від людства. Адже тільки з часом стало відомо, що за масштабами радіоактивних викидів у навколишнє середовище Чорнобиль — це як мінімум у 100 разів більше забруднення, ніж ядерне бомбардування японських міст Хіросіма і Нагасакі у серпні 1945 року. Радіоактивні осади після Чорнобиля вразили майже три мільярди людей. У багатьох європейських країнах дуже значні території були забруднені радіоактивними нуклідами. Вперше у своєму цивілізаційному розвитку людство опинилося перед загрозою самознищення не під час військового протистояння, а в результаті зіткнення з нібито абсолютно “мирним атомом”. За словами М. Горбачова, Чорнобиль обійшовся СРСР у 24 млрд доларів США. Хоча при прискіпливіших підрахунках спеціалісти називають дещо іншу суму — 358 млрд $, що, певно, доклалося до фінансового краху СРСР.

“Наслідки Чорнобильського техногенного катаклізму, — заявив нещодавно в одному із інтерв’ю теперішній гендиректор ДСП “Чорнобильська АЕС” І. І. Граматкін, — ми долатимемо ще не одну сотню років”. Додам, що за твердженнями фахівців, розібрати і дістати необхідно буде сотні тисяч тонн високо-радіоактивного сміття, залізобетонних конструкцій, трубопроводів, так звану “слонову ногу”, іншого технологічного обладнання зі вмістом плутонію та урану-235, період напіврозпаду яких становить більше 2,5 тисяч років. Але головне при цьому, що донині відсутні технічні розробки заходів щодо вилучення вмісту 4-го енергоблоку, бо навіть закордонні роботи працювати там не можуть. Тому пафосне подання нам 36-тисячотонного конфайнменту (арки) над об’єктом “Укриття-2” зовсім не означає вирішення повного переліку дуже складних, надзвичайно трудомістких і вкрай затратних післячорнобильських проблем. Орієнтовна ціна такого “задоволення” сягає за 100 млрд доларів. Вдумайтесь, що ми залишаємо прийдешнім поколінням…

Проте наші навколоатомні чиновники й урядовці напрочуд швидко забули про сотні жертв, скалічені долі, про мертві міста і села, над якими, як писала Ліна Костенко “лелека… нікому діток не несе”. 50-тисячного міста Прип’ять ніби і не було. Тільки вражаюча людську свідомість мертва тиша та “рудий чорнобильський ліс”… Вдало підмітив популярний режисер Алан де Алле: “У атома довге життя, у людей коротка пам’ять”. Дуже хочеться сподіватися, що після пережитого ні в кого не виникне бажання називати наші міста Атомоград.

Варто відзначити, що Чорнобиль став найбільшою, проте не першою катастрофою подібного рівня, влаштованою людству не дружелюбним атомом. Світ уже знав про масштабні ядерні інциденти на АЕС Вюргенсен 1972 року в Німеччині, Браун Фері 1975 року та Три-Майл-Айленд 1979 року в США, Такаймура 1999 року в Японії, Пакша 2003 року в Угорщині, хоча найвиразніше запам’яталися моторошні відеосюжети зі зруйнованими вибухом реакторами на японській “Фукусімі Даічі-1” 2011 року. У такий спосіб матінка-природа вже вкотре спонукає нас, недоумкуватих та безвідповідальних споживачів, замислитися про наслідки нашого ядерного “ренесансу” й попереджає про неминучість ще більшого лиха. З усього переліку так званих нештатних ситуацій тут наведені лише найпомітніші, яких просто неможливо було приховати. Інформацію про десятки й сотні аварій меншого рівня атомники разом із зацікавленими урядовими структурами та МАГАТЕ банально приховали і не вважали за потрібне доводити до відома громадян. А втім “ядерний реактор будь-якої конструкції, — як писав Юрій Щербак у відомій документальній повісті “Чорнобиль”, — експлуатований у будь-якій країні, є вибухоне-безпечним об’єктом — атомною бомбою уповільненої дії. Бо бог не видає охоронних грамот на жоден ядерний реактор на Землі”. Без сумніву, в пору високих комп’ютерних новацій і всесвітнього павутиння вже важко приховати технологічні недоробки та прорахунки. Тому світова атомна індустрія все більше зазнає нищівної поразки.

У цьому сенсі доцільніше говорити навіть не про жорсткіші міжнародні норми і правила щодо ядерного синтезу, а про роками набутий досвід і ще більше усвідомлення суспільством тієї халепи, в яку нас втягли діячі від атома. Як приклад: відразу після Чорнобиля Італія зупинила всі свої АЕС. Натомість протягом 8 років планує інвестувати 180 млрд євро у розвиток відновлювальних джерел енергії і до 2024 року довести рівень споживання її до більш ніж 24 %. Франція продовжила роботу двох реакторів, натомість зупинила одинадцять. Президент Франсуа Олланд пообіцяв скоротити частку ядерної енергії з сьогоднішніх 75 % до 50 % 2025 року, і французи доволі активно втілюють національну програму з альтернативної енергетики. Німеччина продовжила роботу шести, проте зупинила дев’ятнадцять, а до 2022 року заглушить усі свої реактори. До речі, в Німеччині частка відновлювальної енергії в загальному енергетичному балансі вже сьогодні складає більше 30 % , а 2020 року вона становитиме 38 %. Швейцарія запланувала до 2034 року вивести з експлуатації всі атомні реактори.

Чинний уряд Бельгії підтвердив, що до 2025 року на території країни всі АЕС поетапно зупинять. Нідерланди закривають свій єдиний реактор до 2033 року. Всі, окрім одного з шістнадцяти британських реакторів, виведуть з експлуатації до 2023 року. Загальні збори Народної партії Польщі підтримали резолюцію, якою вимагають від уряду відмови тися від планів спорудження атомної електростанції в країні. “Всі кошти, виділені на атомну енергетику, мають бути витрачені на розвиток джерел відновлювальної енергії”, — йдеться в резолюції. Цікаво, що в такій енергоємній країні як США до 2035 року частка відновлювальної енергетики сягне 31 %. Вперше за останні рік і два місяці з п’ятдесяти наявних в Японії атомних реакторів не залишилося жодного діючого. Останній працюючий — це четвертий енергоблок на АЕС “Оі” — зупиняють для 6-місячної профілактики. Нагадаю, що після аварії на АЕС “Фукусіма-1” в березні 2011 року вже за 12 місяців, у травні 2012-го, для проведення перевірок були заглушені всі 50 японських реакторів. Принагідно зазначу, що в Японії для об’єктивного інформування мешканців населених пунктів навколо атомних станцій діють три незалежні системи радіаційного контролю: державна, муніципальна і відомча (АЕС). У нашому випадку не діє, за великим рахунком, жодна з перелічених систем.

А між тим головотяпство згасає, минає мода на нібито дармову атомну енергію, у світі перемагає здоровий глузд і розуміння, що “розвиток ядерної енергетики в будь-якій країні — це шлях до атомної зброї, який підвищує ризик ядерної війни” (Ю. Щербак).

Та все це там, у них, “за бугром”. У нас же все якраз навпаки. 2010 року Держкомітет з ядерного регулювання України (ДІЯРУ) разом із НАЕК “Енергоатом” потай від громадськості продовжив термін експлуатації першого та другого енергоблоків Рівненської АЕС (які на той час уже відпрацювали свій проектний 30-літній термін) на цілих 20 років відповідно до кінця 2030 та 2031 років. Термін експлуатації першого енергоблоку Південно-Української АЕС збіг у кінці 2012 року, про що і засвідчив керівник НАЕК пан Ю. Недашковський у журналі “Енергоатом України” (№ 2 за 2011 рік, стор. 4). Одначе ДІЯРУ разом із НАЕК цілком свідомо і незаконно продовжували його експлуатацію майже до кінця 2013 року. Затим понадстрокову роботу цього реактора, звісно, “протягли” ще на 10 років, до 2023 року. І це при тому, що ріка Південний Буг, водою якої і охолоджується ПУАЕС, по течії нижче атомної станції практично знищена. Тепер Буг через брак води вже кілька місяців на рік не біжить до Чорного моря. Натомість солона морська вода по руслу річки піднімається до самої АЕС. Як наслідок — щорічно один із трьох реакторів Південно-Української АЕС у весняно-літні місяці не працює, бо його просто нічим охолоджувати. Але ж театр абсурду триває. У багатостраждальні будівельні конструкції третього та четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС неодноразово хотіли “упхнути” російську начинку, таку, як і на всіх атомних станціях у країні, правда, дещо удосконалену. Та вона навіть теоретично не могла розміститися у збудованих ще за радянських часів корпусах. Нарешті Верховна Рада України поклала край цій безглуздій витівці, ухваливши відповідну Постанову. Одначе декому з чиновників не терпиться добудувати горезвісні енергоблоки. Як “альтернатива”, силоміць проштовхується маячна ідея укласти договір на добудову отих злощасних блоків із начебто незалежною чеською фірмою “Skoda JS a.s.”, хоча, як стверджують експерти, даним підприємством із 2004 року володіє російський холдинг “Объединённые машиностроительные заводы”, засновником якого є російський “Газпромбанк”.

Відповідно, ніякої диверсифікації вітчизняної енергетики при цьому не відбудеться, бо обладнання те ж саме — ВВЕ-Рівське, тобто російське. Це тільки політико-технічний аспект проблеми, хоча не менш важливими є і природоохоронні питання. Через катастрофічну нестачу води в річці Горинь, у верхів’ї якої і розташована ХАЕС, будувати нові блоки, не руйнуючи при цьому всю екосистему Горині, просто неможливо.

Що ж у цей час відбувається на нашій рідній Запорізькій АЕС? 30-річний термін експлуатації першого і другого енергоблоків закінчився відповідно в кінці 2014 та на початку 2015 років. Але ж наші дотепні атомники продовжили їх незаконну роботу ще на цілий рік, як, до речі, зробили і на решті вітчизняних АЕС. І пояснюють це якимось не таким пуском енергоблоків у далекі 80-ті роки та нібито не дійсною, а віртуальною їх експлуатацією протягом першого року. Зрозуміло, 2011 року Президент НАЕК, так беззастережно висловлюючись у своєму відомчому журналі, не міг передбачити, що всього за кілька років йому доведеться “вішати локшину” всій країні щодо дати початку експлуатації енергоблоків аж через рік після їх фізичного пуску та під’єднання до загальної енергосистеми. Либонь, ці пани і дітей своїх реєструють за рік після народження, коли ті вже самостійно бігають і навіть щось зрозуміле говорять. Щонайменше дивно чути подібні нісенітниці від нібито солідних мужів. Потому, хоч і з запізненням на цілий рік, перший і другий енергоблоки ЗАЕС таки були призупинені, щоби восени 2016 року увімкнути їм разом зелене світло ще на 10 років, а нам усім дати додатковий привід для зовсім небезпідставного хвилювання.

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment