Степан Вовканич: «Кровопускання за неслухняність — ось справжня причина агресії Росії»

Детальніше про це наша розмова з головним науковим співробітником ДУ “Інститут регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАНУ”, доктором економічних наук, професором Степаном Вовканичем.

— Чи Європа, Захід розуміє (відчуває), що Україна бореться з московським агресором не тільки заради забезпечення державної незалежності країни, а й за європейські цінності — за те, щоб РФ не опанувала Європу як свою піддослідну територію?
— Річ у тім, що, на жаль, ні сама Україна, ні Захід не замислюються глобально над генезою загальносвітових загроз (йдеться і про анексію Криму, гібридну війну на Сході України, “антитерористичну місію” Росії в Сирії, теракти в Парижі, Брюсселі), які дедалі загрозливіше нависають над долею та цінностями цивілізованого людства.
Серед багатьох причин таких несправедливих для українців реалій виокремимо три найголовніші. По-перше, Захід ніколи свідомо не вирізняв із-поміж пріоритетних чинників медіаторську роль і вагу України в структурі стабілізації міжнародної безпеки, яка мала б простягатися, за задумами батьків ЄС — де Голля і Аденауера, — аж за Урал. По-друге, Захід ніколи не мав стратегії щодо України як важливого чинника в механізмі поширення євроатлантичних цінностей на євразійські простори. Щобільше, Захід завжди приписував Росії ореол “захисника” цих цінностей в Україні, Грузії, інших країнах її впливу, де насправді придушували свободу, нищили європейські цінності та цинічно порушували світовий порядок. По-третє, чи не найважливіше, Україна як держава ніколи ефективно не використовувала і не використовує нині завойоване ціною життів Героїв Крут, Холодного Яру, УПА, Небесної Сотні, захисників Євромайдану, АТО право нагадати світові, що він належно не цінить справді інтернаціональний вимір боротьби українців “за нашу і вашу свободу”.
— Хіба світ не чув про визвольні змагання українців?
— Світ не лише не оцінив міжнародний контекст цієї боротьби ні за часів УНР чи ЗУНР в 1918—1919 роках, ні на Закарпатті 1939-го, ні під час народно-визвольних змагань у 1943—50-х. Навіть більше: нинішня благополучна Європа під гіпнозом російських “дез” про націоналістичних укрів, які нібито вбивають “всех русскоязычных”, не чує справді вмираючих захисників України. Забуто колишні загрози аншлюсу, реваншизму та Будапештські гарантії безпеки без’ядерній Україні. Війна на її Сході для Заходу досить далеко: десь там — Росія проти України, плюс якась не зрозуміла гібридна, а поруч — затишок і диван. Світові раби здобутого комфорту забули, що й у ІІІ-му тисячолітті не всі країни вважають мир, свободу, право на захист своєї самобутності — цінністю, а ООН (за Черчиллем) — Храмом миру. Немає належної реакції на підступний світ рашизму. Злочинно знову ховати голову в пісок і вдавати, що 70 років тому (5 березня 1946 р.) не було знаменитої фултонської промови. Уже тоді видатний англієць відкрив повоєнним західним обивателям очі на агресивність росіян під час Другої світової війни, котрі нічого не цінять понад силу. І ніщо вони не поважають менше, ніж слабкість, особливо — військову.
— А де нині ООН?
— На жаль, сильні світу цього ще й досі не удосконалили функції Ради Безпеки ООН. Україна — сама на передньому краю боротьби з агресором, і не видно руху за позбавлення його права вето як постійного члена ООНівської РБ, що напав на іншого учасника ООН. Ніхто не поспішає усвідомити очевидну річ: для світу — це не тільки гібридна, а й пілотажна війна, в якій відточуються загарбницько-імперські методи глобального панування божевільної державно-церковної ідеологеми іншого світу — “русского”, брехливого, підступно-цинічного. А “декомпозицирование” України сьогодні — це фрагментація ЄС завтра. Випробовування українців гібридною війною — це спроби Росії щодо Третьої світової та ще й — гібридної. І ніхто не екстраполює, що завтра європейські біженці, на відміну від сирійських, афганських, котрі
покинули спалені російськими ракетами та бомбардувальниками житла, не побіжать ні в США, ні до Китаю. Утікачів не будуть облаштовувати, а “обустраиваться” буде за рахунок загарбаного православна “великая Россия” з своїм неофюрером, рейтинг якого “зашкалить” нерозумні голови кровожерно-ненаситних ординців, а одержавлена церква готова сакралізувати анексію і охрестити антихриста-завойовника навіть із кадебістських лав. І ніхто після їх спустошливо-здобичних набігів і святотатств, якщо вони колись і закінчаться, не надасть переможеним, якщо такі будуть, “План Маршалла-2” чи іншу гуманітарну допомогу, не організує новий Нюрнберг.
— Тож людство все-таки мало б бути пильним!
— Звичайно. І не вестися на крик голосних нових антифашистських, антитерористичних гасел, їх злочинних ідеологій, під якими цинічно прийшли інші фашисти, нові загарбники як “освободители всех угнетённых”, “борцы за мир во всём мире”. Та більше: далі переможно крокують як великороси — слов’янські Übermenschen — “усмірітєлі” малоросів та інших з-поміж “разних нацменов” — чеченців, грузин, молдаван і т. ін. Саме для цього православно схиблені расисти жили і живуть не за високими світовими стандартами, зате “чотко” знають: “Віноват во всьом Запад, Росія — могучая страна, єйо армія — всєх сільнєй, ЄС, НАТО распадутся. Врємя расплати прідьот!”. Світ забув, що державний тероризм злеліяв не ІДІЛ, не її смертники вбили Петлюру, Коновальця, Волошина, Бандеру. Але чому замало фултонського застереження: за відповідної консолідації і своєчасного реагування дії Гітлера можна було зупинити без єдиного пострілу?! Якщо в Криму не вдалося вчасно зупинити Путіна, що натис на спусковий гачок початку гібридної війни, то чи в стані світ зрозуміти, що вона — це своєрідне віддзеркалення нової світової реальності, яка є загрозою не лише для сусідів Росії?
Але все-таки світ мав би зрозуміти: і далі точиться кривава боротьба українства з порушниками світового порядку. І йому (українству) потрібно допомогти — спинити імперську хіть. Але що маємо? В часи 25-літнього ювілею відновлення нашої Державності триває де-факто народно-волонтерська, справді вітчизняна, релігійно братовбивча війна, нав’язана Україні путінською Росією, яка, з одного боку, засвідчила: в української нації нині немає нічого ціннішого і консолідуючого, аніж дієвий духовно-інтелектуальний концепт державотворення у воєнному оточенні. З іншого — Захід, шкода, не може (а можливо, не хоче) знайти іншу альтернативу захисту, аніж побудувати на сході України новий Берлінський мур, розпочати за навіюванням Кремля перекроювати ЄС та залишити світ без стратегії справедливого майбутнього. І, на жаль, на політичному обрії не видно нового лідера, спроможного просвітити люд промовою “Фултон-2”, оцінити заслуги, потенціал і потрібну Україні допомогу, аби не сталася нова світова трагедія. Чи діждемося нового Вашингтона, який скаже правду: вина українців лише в тім, що повстали проти насилля “любові” імперського “старшого брата”. А насправді: кровопускання за неслухняність — ось справжня причина агресії Росії, а все інше — коментаторське (оплачене або від лукавого чи від незнання правди) лавиноподібне словоблуддя, що душить волю і розум людини, розмиває правду про боротьбу українців за краще майбуття.

Спілкувався
Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики Західного наукового центру НАНУ і МОНУ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment