Згадаймо і пом’янімо

Ніла ПІДПАЛА

“Слово Просвіти” — найулюбленіша, найшанованіша і найбажаніша газета і для мене, і для багатьох моїх друзів, бо вона україноцентрична, своя(!), рідна. Колись талановитий письменник із Полтавщини, автор майстерного, чесного, виболеного і стражденного роману “Свято останнього млива”, що все ж удостоївся Шевченківської премії, Феодосій Роговий у своїх спогадах “Слово на прощання” про поета-шістдесятника Володимира Підпалого писав: “…розмовляли недовго, бо був робочий час, але все про поезію, про літературу — трудно, мовляв, вважай, неможливо видати українську правду, а як хочеться її пекучої, гіркої… “Ти знаєш чого мені все життя хочеться? — проводив мене Володя до виходу, відкриває переді мною двері і спиняється вже за порогом. — Рідного мені все життя хочеться, — пильнує в очі і додає, — рідного слова правдивого і волі для душі все життя мені хочеться, — повторив утретє, — як Благословення”, — і потис на прощання руку. Більше ми не бачились…”

У газети “Слово Просвіти” є все, чого тоді хотілося Володі, його соратникам і побратимам, чого й сьогодні хочеться справжнім (а не фейковим, не фарбованим) українським патріотам: грамотне рідне і правдиве слово, українська правда і гірка, і пекуча (ще б додала — а для декого колюча) і за це усім вам, творцям газети, низький уклін і зичення Божої опіки і від мене, і від усіх численних шанувальників.

І тому такий дорогий для мене матеріал на річницю відходу близької мені людини Лариси Юріївни Юркевич, та ще й збагачений задушевними словами наймолодшої представниці роду Наталії Юркевич, хотілось би бачити надрукованим саме у Вашій газеті.

Славний рід Юркевичів

9 квітня минув рік, як не стало Лариси Юріївни Юркевич — достойної представниці славного роду Юркевичів. Згадаймо їх і пом’янімо…

Її прадід — Йосип В’ячеславович Юркевич (1855—1910) — український громадський діяч і один із засновників кооперативного руху в Україні, один із фундаторів Київської Старої громади, член першої хвилі Київського товариства “Просвіта”. Лікар. Лікував Лесю Українку. Максим Рильський довіку був вдячний, що після смерті батька Тадея Розеславовича був його опікуном. І саме він 1907 р. у газеті “Рада” надрукував перші вірші юного поета “Весна” і “Сон”. У родовому селі Криве (колись Сквирського повіту, нині Попільнянського району) збудував школу, де і досі навчаються земляки і яка носить його ім’я. Звернемось по доповнення до цікавих і безцінних спогадів наймолодшої гілки Юркевичів — Наталії, що днями надійшли нам із Москви, де вона мешкає: “З мемуарів мого дідуся (Ю. Л. Юркевича) і родинних переказів було відомо, що з ініціативи прадіда саме в селі Криве було побудовано першу в Україні сільську електростанцію, створив він там і сільський кооператив, і сільськогосподарську машинну станцію, а також організував школу”.

Її дід — Лев Йосипович Юркевич (1883—1919) — український політичний діяч, письменник, публіцист. Видавець і редактор часопису “Боротьба” —закордонної групи українських соціал-демократів. Спадщину, яка дісталася від батька, витратив на підтримку української соціал-демократичної преси. Своїм небезпечним противником його вважав Ленін. Змушений проживати за кордоном. Повертаючись у розбурхану революцією Росію, Л. Юркевич заразився на тиф і 1919 р. помер. Похований у Москві.

Її бабуся — Марія Павлівна Юркевич (Білякова, 1883—1967), з якою Лев Юркевич познайомився у Лук’янівській тюрмі, де перебували як РУПівці — члени Революційної української партії. Із 1907-го проживали за кордоном — у Швейцарії, Франції. Марія Павлівна закінчила знамениті в ті часи курси фізичного виховання професора Петра Лесгафта. І за словами її сина Юрія Львовича: “Вона стала кваліфікованою “лесгафтічкою”. Фізичне виховання дітей, його теорія і практика стали її основним фахом на все життя, плюс дошкільне виховання”. “Здоровий спосіб життя” вона викладала у Київській гімназії №1, а в США, куди потрапила з Німеччини 1945 р., була ще й редактором дитячих книжок українською мовою. Син Юрій Львович відшукав її після повернення з таборів 1955 року, але побачитися їм не судилося. Померла у Філадельфії. І саме Лариса Юріївна виконала довголітню мрію свого батька і поклонилась святій могилі його матері і своєї бабусі 2011 р.

Рада, що мала щастя дружити з її батьком — Юрієм Львовичем Юркевичем (1907—1990) — і була свідком того, як він любив і свою доньку, і свою внучечку. Він прожив довге, складне і цікаве життя.

У біографічній довідці, свого часу надісланій на наше прохання, читаємо: “Народився 1907 р. в Женеві (Швейцарія), де в той час перебували в політичній еміграції мої батьки Лев Йосипович та Марія Павлівна — обоє активні діячі УСДРП і учасники подій 1905 р. Потім родина мешкала в Москві, Києві та в с. Плоскому на Ніжинщині. Навчався в Першій київській гімназії імені Т. Шевченка, далі — трудшкола. Після закінчення трудшколи та профшколи 1925 року вступив до КПІ, де навчався чотири курси, а влітку 1929 року був заарештований у зв’язку із “справою” СУМ та СВУ. Оскільки я не визнав себе винним, то на харківський процес не потрапив, а був висланий на п’ять років у Казахстан за рішенням ОСО (особые совещания).

Відбувши заслання, жив у Саратові й Москві, а 1940 року був заарештований знову і одержав (по ОСО) вісім років таборів. В ув’язненні згодом ще раз одержав вісім (по ОСО) по табірній справі. Після звільнення у 1951 р. відбував заслання у Красноярському краю, далі жив під Москвою (до реабілітації) і лише 1955 року повернувся до Москви”. Юрій Львович чудово знався на світовій літературі, музиці, володів кількома мовами, працював над технічними перекладами із п’яти мов (англійської, німецької, польської, чеської, російської). Мав щиру, “вникливу”, іронічну вдачу. І хоча майже все життя прожив за межами України, але своїм походженням, обставинами виховання, духовними зацікавленнями був тісно пов’язаний з Україною, з її культурою, зокрема традиційною. У 1977—1980 рр. написав українською мовою спогади “Дитинство і юність”, які вдалося надрукувати у щорічнику “Україна” “Наука і культура” (випуск 34, 2008 р.). Це неоціненний документ епохи.

Напевно, коли не стало Юрія Львовича, його любов до України, гордість за свій рід перейшла у душу доньки Лариси, і вона їде в Криве, на землю предків. Була глибока осінь, але яскраве сонце освітлювало дорогу, ніби душі вмерлих Юркевичів вітали гостю і раділи її наверненню до рідного краю, до роду, до праці батька. Про це згадує і Наталочка Юркевич: “Цікаво, що щоразу, коли мама чи ми разом приїжджали в Криве, була гарна погода і світило сонце, і ми говорили про те, що, мабуть, душі наших предків радіють, коли ми відвідуємо рідні краї і благословляють нас згори”. До речі, саме клопотаннями доньки вийшов російський варіант спогадів (Юркевич Ю. Минувшее проходит предо мною. М.: Возвращение, 2000).

Народилася Лариса Юркевич 1938 року у Москві в родині Тамари Юхимівни Криммер і Юрія Львовича Юркевича. Звернемося знову до спогадів її доньки Наталії Юркевич: “Усі наші предки по лінії Юркевичів були родом з України, родоначальником родинного древа був прадід моєї мами Йосип В’ячеславович Юркевич, — лікар, який закінчив медичний факультет Київського університету, головною рисою якого була надзвичайна доброта. М. Т. Рильський у своїх спогадах говорить про нього, як про “сонячного лікаря” — “посидить Йосип В’ячеславович біля хворого, поговорить з ним, пожартує — і тому вже стає краще”, і хоча під кінець життя прадід уже припинив медичну практику, люди продовжували приходити до нього по допомогу…

Мені віриться, що сімейні професії, особливо такі, як лікар і вчитель, можуть передаватися через покоління — адже це як Божий дар. Ось і моя мама також 1964 року закінчила Московську медичну академію ім. Сеченова, і з 1968 року праK цювала лікарем-терапевтом у Московській державній клініці професійних захворювань ім. Тареєва. Вона була лікарем “за покликанням”, і тим самим продовжила славну традицію роду Юркевичів — самовіддано допомагати людям, виліковувати їх від недуг не тільки ліками, а й добрим словом, розрадою… Цікаво, що прадід, Йосип В’ячеславович, високо цінував народну медицину, знав про існування вітамінів, коли про них і поняття ще не було. Мама розповідала, що в нашому присадибному парку села Криве досі ранньої осені можна відчути аромат багаторічних лікарських трав і рослин, висаджених прадідом… Так само, як і прадід, моя мама захоплювалася нетрадиційними методами лікування — акупунктурою, рефлексотерапією, відвідувала численні курси удосконалення для лікарів, зокрема і при кафедрі нетрадиційної медицини Московської медичної академії. Мама завжди з великим інтересом і трепетом ставилася до нашого українського коріння …і мріяла встановити зв’язок із селом Криве.

Вона вірила, що пам’ять про наших предків не може зникнути безслідно, і 1994 року написала листа в школу с. Криве, директором якої в ті роки була чудова жінка і педагог Катерина Федорівна Стецюк. Вона відгукнулася на лист мами… Між ними зав’язалося активне листування, а потім 1996 року мама вперше побувала в селі Криве і в школі, передала багато родинних матеріалів до шкільного музею, зокрема і бібліотеку свого батька. 1998 року нам разом пощастило бути на 100-річчі школи, коли учні зробили інсценування за книгою батька Лариси Юріївни (мого дідуся), Юрія Львовича Юркевича, і школі було присвоєно ім’я Й. В. Юркевича.

Єдиною прикрістю для мами було те, що садиба практично перестала функціонувати для блага людей — раніше в ній містився дитячий садок, потім медична амбулаторія, але через те, що в селі стало мало людей, будинок спорожнів і почав занепадати. Мама протягом багатьох років писала листи в різні керівні інстанції України і Києва, неодноразово приїжджала в місцеву адміністрацію, щоб переконати місцеве керівництво у необхідності збереження садиби, передачі будинку в надійні руки і для користі людей, але з багатьох, зокрема і з економічних причин, усі зусилля були безрезультатні… Моя мама була справді незвичайною людиною — життєрадісною, чарівною, любила людей, з юності захоплювалася недільними походами Підмосков’ям, узимку далекими походами на лижах (Мещера, Архангельська обл.), влітку ходила в гори Карпати, Урал, Кавказ, Памір, Байкал, Тянь-Шань, в Азію, звідки через перевали заввишки понад 4000 м, по льодовиках вони дійшли до Алмати й по інших перевалах назад на Іссик-Куль. Групи були з різних міст зі всього СРСР, з багатьма мама продовжувала дружити багато років, хоч і жили її знайомі та друзі не лише в різних містах, а й у різних країнах… Вона була дуже товариською, комунікабельною, енергійною й життєрадісною людиною, незважаючи на складність роботи і непередбачені життєві обставини, коли їй самій довелося виховувати мене. Я ніколи не бачила її сумною чи в поганому настрої. Навіть в останні місяці життя мама намагалася не показувати, що їй важко або боляче…

Незважаючи на свою зайнятість роботою, мама завжди приділяла мені багато уваги, виховувала в мені почуття краси. З дитинства ми багато їздили на екскурсії, також я займалася музикою, спортом, вивчала іноземні мови, закінчила Московський державний педагогічний університет і працюю викладачем англійської мови. Мій дідусь знав кілька мов — українську, англійську, німецьку, під час табірного заслання трохи вивчив угорську мову, в літньому віці любив читати книги переважно іноземними мовами, які йому приносила моя мама, і радів, що моя спеціальність буде також пов’язана з англійською мовою.

Ми з мамою були дуже близькі, і тепер, коли її не стало, особливо чітко починаю розуміти, що вона прагнула передати мені найкращі людські якості, якими володіла сама: доброту, вірність, чуйність, чесність, інтерес до життя, бажання пізнавати і постійно вчитися, а також стійкість у найважчих життєвих обставинах”.

Дякуємо Наталі за таку щемливу, щиру і зворушливу розповідь про маму — Ларису Юріївну, нащадка славного українського роду Юркевичів. Хай лишається з нами добра пам’ять про цю славетну родину, бо саме з таких родин твориться наш народ… Пом’янімо ж їх усіх, хто уже відлетів у засвіти. Світла і вічна їм пам’ять. А діла їх, добро їх залишаються з нами. Воістину: “Людина тільки пам’яттю багата…”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment