Проблема понад проблемами

Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта”

Ніколи так гостро мовне питання не стояло перед українцями, як нині, бо воно зумовлене не лише масштабами русифікації української нації, а й витлумленням носіїв нашої мови, передовсім українського селянства, адже впродовж останніх століть колоніального буття українців саме село відроджувало, постачало енергію виживання, поповнювало винародовлені лави активних мовних носіїв… Катастрофа руйнувала українське середовище немовби непомітно… Це вже не шовкова русифікація, яка мала місце за радянської імперії, а потужне радіаційне проникнення чужої мови у всі клітини національного організму. Хоч як парадоксально, мову паралізують ті, хто стоїть при владі, хто, за зобов’язаннями Майдану був покликаний оздоровлювати український національний організм. Отже, це не хибність наших трактувань тих національних процесів, що прискорилися протягом останніх двох років: відбулася активізація чужомовного, чужодухого, чужостороннього прищеплення до національного українського організму — саме владною верхівкою. Загрозливість ситуації полягає в тому, що національний організм, не приймаючи цього чужого елементу, немовби виснажився у відторгненні цього “чужого” і немовби впав у коматозний стан, і вже не бачить шляхів подолання цієї тяжкої недуги. Адже все, що пов’язане з нашим рідним словом, огортається ватою глухоти і байдужості, більше того, активізацією денаціоналізаційних процесів…

Практично в усіх сферах — від інформаційної до освітньої та культурної і мілітарної сфер — сьогодні питомо українське асимілюється російською мовою. Фактично відбувається тотальне неухильне зачищення української території не лише від української мови, а і її носіїв — українців. Русифікація починається з усіх без винятку коридорів влади і триває у відомствах. Зрусифікована українська армія, українська поліція, русифікуються цілі міста, де при владі опинилися відверті україноненависники, як Кернес чи Філатов. Хвиля україноненависництва активно піднеслася московською церквою. “Служивиє” люди, що за доби Кучми і Януковича приватизували українські національні ресурси, є власниками всіх інформаційних медійних засобів. У Національному банку України про українську справу нагадує лише вкрай споневажена українська грошова одиниця.

На всіх радіо- і телеканалах є ведучі, що перейшли лише на мову нашого окупанта. В Луганській і Донецькій областях на неокупованих теренах в сфері освіти, діловодства перейшли на мову нашого довічного поневолювача… Складається враження, що діють певні домовленості з Москвою саме в цій визначальній для життєдіяльності сфері. В парламенті відсутня хоча б вузькоформатна політична сила, яка у попередньому сьомому скликанні підносила цю тему та била в усі дзвони, застерігаючи, закликаючи до об’єднання нації на цій фундаментальній проблемі — проблемі мови. Саме це і спонукає нас, просвітян, до зміни порядку денного.

Адже проблема тарифів, проблема пенсій, проблема девальвації гривні, зубожіння населення, підвищення оплати комунальних послуг, аграрних проблем є похідними від нерозв’язуваної протягом чверть віку в українській державі життєвизначальної проблеми — повносущного функціонування української мови, яка єдина, на відміну від соціальних проблем, може зцементувати націю, змобілізувати її на подолання будь-яких проблем. Закинуте московськими політтехнологами гасло “Единая страна—Єдина країна” ніколи нас не об’єднає, ніколи не витворить національної цінності, тому що, за Потебнею, “людина, яка розмовляє двома мовами, переходячи з однієї до іншої, змінює водночас характер у змісті своєї думки”. Ми, зрештою, усвідомлюємо, що від “Єдіної страни” залишиться лише “єдіная Росія”, мовна присутність якої непомірно збільшилася за сприяння московсько-українського (московського за інтересами, українського — територіально) олігархату, котрий впритул не хоче бачити ані української держави, ані відродженої держави.

Тут доречно пригадати витяг із протоколу засідання революційного комітету часів Французької революції, на який посилається Ірина Фаріон у своїй праці: “Мова відродженого народу не може бути рабською, якою вона була досі, а повинна стати не лише зовнішньою ознакою, а й гарантією народного відродження”. Ми засвоїли всі формули, які вкладали в означення мови: від коду нації до дому буття. Ми маємо цілу купу аргументів, на які посилаємося під час аналізу мовної ситуації, включно з євангелічними сентенціями від святих апостолів — Івана до Павла, до яких я можу долучити ще сотні інших, але сьогодні я буду посилатися на К. Восслера, який стверджував, що “засвоєння рідної мови, — адже ми ведемо розмову саме про нашу рідну українську мову, — означає все життя людини, адже за допомогою мови людина не тільки спілкується, а й пізнає світ”. Мова приходить до людини як об’явлення, як великий спадок від пращурів… Разом із мовою людина дістає неймовірний заряд енергії, який наснажує її протягом усього життя. За допомогою мови людина актуалізує психічне напруження свого народу… Зрештою, кожна людина через мову створює об’єднуючі когерентні поля, які роблять націю невразимою… І ще одне. Мова — це є космічна програма не лише для кожної нації, а й для кожного сущого, це — божественна матриця, яка закладена в нас на рівні ДНК. Відступаючись від рідної мови, зраджуючи її, ми відступаємо від самих себе, від єдиного цілісного, отже, від Всевишнього.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment