«Повітроплавання» Валентини Давиденко

Євген ҐОЛИБАРД
Фото Валерія СОЛОВЙОВА
Під такою назвою у Галереї мистецтв Деснянського району столиці діяла чергова виставка творчого доробку багатожанрової майстрині.
У просторій і водночас затишній залі з прямокутними колонами, що створюють кілька окремих псевдоінтер’єрів, особливо органічними є сорок живописних
робіт пані Валентини, розміщені на стінах і стендах галереї.
Про її значний внесок у розвиток української культури не лише як художника, а й автора чотирьох поетичних збірок, чудового перекладача з італійської, заслуженого журналіста України й головного редактора на Радіо “Голос Києва”, розповіли у своїх виступах народний художник України Валерій Франчук, письменник Василь Портяк, численні друзі та колеги героїні вечора.
Її цикли радіопередач “Світ розмаїтий”, “Портрети і дзеркала” та інші вже понад десять років збирають біля приймачів численну авдиторію вдячних слухачів. У кожній царині творчої діяльності Валентини Давиденко цілком виразно відбито характерний для неї стиль: м’якість форми, піднесену легкість змісту, ненав’язливу прозорість метафор і щире випромінення духа любові.
В її творах бачимо і відчуваємо рідкісне, майже наївне, навіть по-дитячому безпосередн сприйняття автором навколишнього світу, захоплення ним і довіру
до нього.

І все це на тлі величезної вимогливості до себе, в далеких від комфортних умовах щоденної організації життя, котре, попри всі його складнощі, вона завжди наповнює милою, трохи сором’язливою і невловимо іронічною усмішкою.

Цю усмішку випромінюють її картини, зокрема акварелі, образи яких неспішно пливуть у імпресіоністичному чи то повітрі, чи то мареві, як, наприклад, романтичний корабель на акварелі “Супутний вітер”, де його легкий подих наповнює ясно-фіолетові вітрила, або в алегоричній композиції “Викрадення Європи”.
Гола, розніжена, дещо еротична Європа лежить цілком задоволена собою, й наразі ніщо не вказує на те, що їй не вистачає України. Філософську суперечливість сприйняття породжують птахи у зламаному леті над яскравою урочистістю маків (картина “Лелеки”), тоді як старовинна каплиця на задньому плані ненач остерігає своєю непорушністю, із зануренням у вічність. Розмаїття романтичних уявлень, що якось уживаються з конкретикою символів, бачимо в еротично чистому, динамічному “Фламенко”, в ящірці, що вимальовується з листя на виноградному ґроні, у муаровому водоспаді, що ллється просто на нас із гори.
Загалом динамічність і романтичність у поєднанні з особливою стилістикою — найхарактерніші риси творчості пані Валентини.
Тому “Вуличка в Сполетто” — це не просто оригінальна замальовка, а натяк, алюзія глибокого враження, яке художниця передає глядачеві за допомогою дуже делікатних, лаконічних, камерних засобів що відкривають простір фантазії. Також на грані фантастики бачимо оксамитовий вітер, що пливе на картині “Трави”, бачимо, як полі хромія води оживає в гармонії з ранковим небом на картині “Води”, що її варто вважати пре- красним зразком сучасного психоделічного живопису, на який наважиться далеко не кожен майстер.
Мальовнича палітра Валентини Давиденко, попри широкий діапазон кольорів, завжди залишається стриманою, ніби притишеною, притлумленою скромним пензлем багатої ерудиції, розвиненого інтелекту і глибокої думки автора, що не поспішає відкрити особисті емоції перед занадто прискіпливою цікавістю глядача.

Related posts

Leave a Comment