Шукаючи спільне, шукати себе…

Дмитро ПИЛИПЧУК

За браком писемних прадавніх і середньовічних джерел українці вимушені шукати доказів первинності і прадавності своєї мови поки що на мегарівні, через зіставлення міжмовних лексичних, фонетичних і граматичних паралелей. Одним зі способів шукати спільне в українській та інших слов’янських мовах є спроба укласти лексикон на зразок презентованого сьогодні Словника української мови з VІ століття, автором якого є досвідчений мовознавець і перекладач, професор Київського міжнародного університету І. П. Ющук.

Лексикон Ющука від т. зв. спільнослов’янської доби містить понад 13 тисяч слів спільнослов’янської лексики. Cловник такого типу в українській лексикографії з’являється вперше. Мені здається, що Словник Івана Пилиповича — це дуже конструктивна спроба українців, шукаючи спільне у слов’янському світі, відшукати самих себе і свою первинну роль у слов’янській історії, на що вказував ще Михайло Красуський у праці “Давність української мови” (надрукована 1880; див.: https://docs.google.com/document /d/1AKF70J7BIa4SU453mdZb5E j86g7q5MLjf0fMNpR-K8/edit).

Можливо, колись українці матимуть ґрунтовні словники, в яких буде ретельно зафіксовано, де, коли, хто, в якому виданні й на якій сторінці вперше вжив на письмі те чи те слово, фразеологізм чи фразу, як це фіксують, приміром, найкращі французькі словники. Втім, це — в майбутньому. Через нашу хибну орієнтацію на те, що німець “історію / Нашу нам розкаже”, та гіперактивність німецьких славістів ми ще, либонь, довго будемо мріяти про ідеальний український етимологікон, історичний словник української мови чи повний тлумачний словник української мови… Тим-то таку радість почуває сьогодні кожен із нас із нагоди цієї презентації.

Два типові запитання читачів з приводу Словника: 1) чи можна його придбати; 2) чи є електронна версія книжки. Відповім. Придбати книжку неможливо, бо її наклад суперскромний — 50 примірників. Електронну версію можна знайти в Гуглі на авторському сайті “Школа української мови Івана Ющука” за адресою: https://ushchuk.wordpress. com/2017/04/13/… Поділяючи з автором і читачами цю радість, дозволю собі в міру її присолити. Мені видається, що, з огляду на відому присутнім тут мовознавцям формально парадоксальну думку Костянтина Тищенка, що з усіх слов’янських мов найближчою до нашої мови є найвіддаленіша у просторі верхньолужицька, найважливішим сектором дослідження, яке здійснив і, мабуть, здійснюватиме й надалі Іван Пилипович, має бути спільність лексики саме цих двох мов.

Чи вдалося автору Словника повністю охопити цей сектор? Я зіставив реєстр Словника Ющука — і вибірковий список верхньолужицьких слів, що їх Костянтин Тищенко наводить за “Історико-етимологічним словником верхньо- і нижньолужицької мов” Х. Шустера-Шевца ([Schuster-Sеwс Н. Historisch-etymologisches Wörterbuch der оbеrund niedersorbischen Sprache]; видано у 1978–1989 рр.).

Виявилося, що у списку Тищенка подано загалом 168 слів, 23 з яких (а це майже 14 %) зовсім нема в реєстрі Ющукового Словника. Як видно із додатку до презентованого зараз тут Словника, в ньому зафіксовано 7,5 тис. верхньолужицьких “спільних [з українською мовою] незапозичених слів”. Порівняно з іншими мовами, що порівнюються у Словнику, це найнижчий показник (зі словенської мови тут подано 9,3 тис. слів, сербської (хорватської) — 10,2 тис., чеської — 10,8 тис.).

Якщо додати до названої цифри щодо верхньолужицької мови хоч би оті 14 %, то це ще принаймні 1050 слів; але кількість “не помічених” укладачем слів залежить від повноти використовуваних лексикографічних джерел; і цілком може виявитися, що число верхньолужицьких слів у нині презентованому Словнику може зрости не на одну тисячу, а на багато тисяч слів. У Словнику вказано, що автор використав два, загалом невеликі, словники верхньолужицької мови: Філіпа Якубаша (1954) і Костянтина Трофимoвича та співавторів (1974). [1) Jakubaš, Filip: Hornjoserbsko-némski slownik, Obersorbisch-deutsches Wörterbuch, Budyšin/Bautzen Domowina 1954, 544 s.; 2) Hornjo- serbsko-ruski slownik: 36000 slowow = Verkhne-luzhitsko-russkii slovar’: 36000 slowow / Siegfried Michalk; K K Trofimovich; Pawol Volkel. — Budysin: Domowina; Moskwa: Russkii iazyk, 1974. 564 c.]

Але мені видається, що п’ятитомове (!) видання “Історико-етимологічного словника верхньо- і нижньолужицької мов” Х. Шустера-Шевца (вийшло в 1990-х) треба опрацювати доконечно. Чому я на цьому наполягаю? Тому що, на думку найавторитетнішого нашого поліглота К. М. Тищенка, поміж усіх слов’янських мов історична спільність української та верхньолужицької мов є найпомітнішою, і це стосується передусім спорідненості лексичного складу. У наступних виданнях варто врахувати, що у пробному випуску Словника Івана Пилиповича алфавітний порядок статей не скрізь дотримано. Наприклад, у трійці статей величавий, величина, величати 3-й елемент має бути 2-м. Трійку статей вербний, вербовий, верблюд треба розмістити у зворотному порядку. А в трійці верлo, вериги, вернути стаття вериги має бути першою. Звернімо увагу на ті лексичні паралелі, які є в українській і верхньолужицькій мовах, при цьому вони зафіксовані в “Історико-етимологічному словнику верхньолужицької мови” Шустера-Шевца, але не відображені у словнику І. П. Ющука. Називаю за алфавітом: вірно [вл werno], вони, всіляко (вл wšelako [вшеляко]), ґвалт, добре, занехаяний (хоч є занехаяти), занурити, засмага, іно! земний, корогва, наймудріший, наклад, приклад, наразі, нікого, поховання, почувати, рівночасний, стріха та інші. У презентованому словнику нема слова питати, а є лише питатися; нема слова по! куття, але є покута; нема слова сніданок, але є снідання.

Крім того, у деяких статтях поряд з іншими слов’янськими відповідниками до українського слова автор не подав суголосних верхньолужицьких лексем, що зафіксовані Шустером-Шевцем. Це стосується, зокрема, статей меншина (де подано лише сербський відповідник), писк, поверх, свайба, чухати, шукати, які наведено у словнику Х. Шустера-Шевца. Як відповідник до українського вуйко І. П. Ющук подає верхньолужицьке wujk, тоді як у цитованому Тищенком словнику Шустера-Шевца фігурує і wuj. Слово засада І. П. Ющук подає у двох значеннях: а) ‘засідка’ (тут верхньолужицького відповід ника не наведено) і ‘принцип’ (верхньолужицьку лексему подано).

Хоч, ймовірно, мало б бути навпаки: адже в історії мови спершу, як правило, з’являється слово у конкретному значенні, а згодом — в абстрактному. У словнику Шустера-Шевца наведено слово співа (тобто ‘хор’), зафіксоване у Словнику Кримського і відсутнє у презентованому нам Словнику. Утім, окремі зауваження деяких мовознавців, зокрема і мої, не можуть перекреслити загального значення цієї наукової праці. І тут принагідно порушу ще одне важливе питання. Наукові й методичні праці Івана Пилиповича допомогли стати докторами наук дуже багатьом філологам; сам же він і досі має скромний ступінь кандидата наук. Атестаційна бюрократія не вперше не визнає масштабу науковця.

Цілком очевидно, що вага наукового доробку Івана Ющука (включно з презентованим тут Словником) дозволяє порушити перед МОНУ назріле й перезріле питання про присудження професорові Ющуку наукового ступеня доктора філологічних наук за сумою відповідних публікацій, то більше, що, за даними на липень 2016 р., Міністерство освіти і науки пропонує дозволити присудження наукового ступеня без обов’язкової дисертації на підставі опублікованих автором наукових праць. На мою думку, у світі сучасної славістики праця І. П. Ющука “Словник української мови з VІ століття” — це важливе й незаперечне наукове відкриття. І треба видрукувати її достойним накладом. Де ви, спонсори?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment