У наших душах є сяйво храму

«Розкажіть про нас, як ми живемо, віруємо, молимось»

Григорій ДУХНИЧ, історик, м. Луганськ

Справжнього православного вірянина храм притягує до себе, як магніт. Саме таким храмом сьогодні у Луганську є Свято-Троїцький кафедральний собор УПЦ КП, єдиний у місті, в якому богослужіння проводить протоієрей Анатолій Назаренко. Отець Анатолій людина доброї вдачі, кипучої енергії і високого інтелекту.

Тож навколо нього досить швидко згуртувалася громада парафіян-однодумців. Усі вони патріоти України, поборники рідної мови, історії та культури свого народу. Серед них на чільному місці Неля Буткова, за освітою бухгалтер-економіст, голова парафіяльної ради, перша помічниця отця Анатолія, яка вболіває за стан справ у церковній громаді, допомагає матеріально й організаційно, координує роботу ради. Колишній культпрацівник Віра Сліпченко — активний представник церковної громади.

Зізналась: “Я лечу до церкви, як лелека з вирію, бо знаходжу таке натхнення, як ніде. Молитви ніколи мене не полишають, з ними спокійніше і надійніше жити. Господь мені допомагає в цьому. Я це відчуваю, а коли Він карає, не ображаюсь на нього. Господь милосердний і справедливий”. На схвальні слова заслуговують Володимир Ткач та його дружина Тамара.

Володимир заступник голови парафіяльної ради, колишній офіцер, старший лейтенант запасу. Обоє колишні геологи, працювали в Росії та повернулися в Україну і нині вони парафіяни Свято-Троїцького храму, багато зусиль докладають для утримання храму в належному вигляді, допомагають у ремонті, догляді за подвір’ям, висаджують квіти…

Не відстає від них і Валентин Радченко — людина літня, сумлінна, копітка, працьовита… Багато добрих слів можна сказати про інших членів громади, але найголовніше полягає в тому, що всі вони люди патріотичних поглядів, глибокої віри і християнських переконань. Громада живе не лише молитвами, а й поповнює свої знання в історичному й культурному плані, збагачується духовно, розширює свій світогляд. Вже стало традицією для парафіян відвідувати обласний український академічний музично-драматичний театр “На Оборонній”.

У репертуарі українського театру є оригінальна комедія Григорія Половинка “Нові фараони”, а також театр нещодавно взяв у роботу нову п’єсу Г. Половинка “Звабливий ярмарок” — народний водевіль за гумористичними творами класика української літератури ХІХ століття Степана Руданського. Слід зазначити, що в цей нелегкий для України час на спектаклях в українському театрі майже завжди буває аншлаг, тут продовжує існувати Україна з її народними піснями й танцями, з її неповторною поетикою.

Серед парафіян храму є люди з творчими нахилами: волонтерка Іванна пише цікаві казки для дітей, а також ліричні вірші; а колишня вчителька української мови Галина Чайка за фінансового сприяння Анатолія Золотова навіть видала невелику збірку власних новел для дітей “Різдвяна пригода”. Їхні твори читають діти на своїх заняттях у недільній школі, що діє при храмі і якою керує Оксана Чорноусова.

Дітлахи вивчають молитви, бо дитина, яка зростає у Божій любові, ніколи і нікому не заподіє зла. Ось уже понад рік при храмі в приміщенні єпархії функціонує виставка художніх робіт письменника Г. Половинка. На ній експонується понад сто робіт автора під назвою “Ще золотіти нашій булаві!” Тут представлені роботи на козацьку тематику, які оспівують героїчну Запорозьку Січ, її славних степових лицарів: Байду Вишневецького, Івана Сірка, Івана Мазепу, Пилипа Орлика, Богдана Хмельницького та багатьох інших героїв нашого народу, які виборювали для нього кращу долю. Є на цій виставці і чималий розділ, присвячений 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря, низка його портретів та ілюстрацій до творів Тараса Шевченка.

Один із розділів експозиції носить назву “Імена, що зігрівають нам душу” — це низка портретів відомих людей: Костянтина Ситника, Левка Лук’яненка, Івана Низового, Богдана Бенюка та інших. Найбільшою гордістю отця Анатолія є музей козацької слави “Минулу славу вік не забуваймо”. Почавши богослужіння в храмі, а ще до того ж і ставши секретарем Луганської єпархії УПЦ КП, протоієрей Анатолій Назаренко вирішив не обмежуватися лише церковними богослужіннями, а й приваблювати парафіян до храму ще й чимось національним в історичному й культурному плані.

До свого задуму о. Анатолій залучив історика за освітою і водночас художника-дизайнера в минулому, а нині члена НСПУ Григорія Половинка. Робота над музеєм тривала більше року. Знаходили експонати періоду ХVIIІ—ХІХ століть: кераміка, посуд, вишивки, рушники, одяг, предмети побуту, старі церковні книги, натільні хрести, монети, намисто, сережки…

Виготовляли макети козацької зброї, оформляли стенди, формували експозиції… Активну участь у збиранні експонатів брали парафіяни. Часто дарували музеєві найцінніше і найдорожче для них, що лишилося у спадок ще від батьків та бабусь. Тепер музей функціонує повноцінно. Експозиції розміщено у двох кімнатах. Першу кімнату оформлено під інтер’єр селянської хати ХVIIІ століття. Тут є піч, полиці, лавки, прядка, дерев’яні ночви, глечики, посуд. На дерев’яному сволоці викарбувано напис: “Мир дому сьому”. Під ним слова Тараса Шевченка: “В своїй хаті — своя й правда. І сила, і воля”.

На протилежній стіні майже від стелі і до підлоги вивішена багата колекція вишиваних рушників — полтавських, слобожанських, кролевецьких, наддніпрянських… А в другій кімнаті розгортається світ козацької вольниці, дух Запорозької Січі та Дикого поля. На стінах макети пістолей, шабель, бойовий келеп, гетьманська булава, полковницький пернач, люльки-носогрійки, порохівниці та безліч інших історичних речей епохи Козаччини. А над усім цим — портрети славних козацьких полководців: князя Вишневецького, гетьмана Хмельницького, Кошового Сірка та інших.

Отець Анатолій — організатор багатьох культурних заходів і літературних вечорів із відомими діячами — Героєм України Левком Лук’яненком, директором Національного музею Т. Шевченка Дмитром Стусом, із українською письменницею Світланою Талан та з іншими. Відзначили день пам’яті відомого луганського поета Івана Низового. Анатолій Федорович Назаренко відомий педагог, відмінник народної освіти, чимало літ невтомної праці віддав він учительській професії, очолював педагогічні колективи шкіл. Але на першому місці в його діяльності Свято-Троїцький кафедральний собор у Луганську. Тут душа отця Анатолія, його клопоти й турботи.

А роботи й труднощів багато! Собор потребує нагального ремонту, недільна школа — нових меблів і обладнання. А опалення? А утримання в належному вигляді приміщення Луганської єпархії? А догляд за прилеглою до храму територією?.. І все це паралельно з ретельним відправленням церковної служби, з низкою культурних заходів і просто зі звичайними побутовими клопотами. Залишається лише дивува тися, звідки беруться сили у цієї вже немолодої людини. Що наснажує його в такій діяльності — любов до улюбленої справи? Сталі життєві переконання? Патріотизм? Чи все разом взяте?.. І все ж… потрібна допомога!

Добрим словом згадується єпископ владика Мефодій, який свого часу очолював Луганську єпархію — доброзичливий, чуйний, завжди готовий усіх уважно вислухати і прийти на допомогу. Зараз він у Сумах, а його справу продовжує новий єпископ — владика Афанасій. Хотілося б вірити, що тимчасову біду успішно подолаємо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment