Старе і нове в історії празького «Кобзаря» 1941 р.

Мґр. Олег ПАВЛІВ, керівник Товариства “ОЗУ” в Празі (ЧР), письменник та ко-лекціонер бібліофілії, фалерист-ки та філателії,  спеціально для “СП”, Прага—Київ

В історії досліджень празьких “Кобзарів”, виданих у 1876, 1941 та 1943 рр., реалізована доволі непогана кількість наукових розвідок, до яких активно долучилися такі вчені, як Роман Лубківський, Микола Мушинка та ін. Але ніхто краще не здатен дослідити празькі “Кобзарі”, зокрема празький “Кобзар” 1941 р. за ред. проф. Д. Дорошенка, ніж безпосередні власники цього унікального в Україні та поза її межами видання…

Із наукових розвідок, а також із моїх власних досліджень і спостережень я дізнався, що празьким “Кобзарем” 1941 р. володіє Національна бібліотека Чеської Республіки — Слов’янська бібліотека (2 примірники), Шевченківський національний заповідник (вочевидь теж 2 примірники, оскільки один примірник йому передав український громадянин США П. Лимаренко, а другий Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці Р. Лубківський), Національний музей Тараса Шевченка, На-ціональна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Публічна бі-бліотека ім. Лесі Українки та На-ціональна парламентська бібліотека України (Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого) і приватний колекціонер д-р Т. Ківшар. Раніше празький “Кобзар” 1941 р. перебував у власності приватного колекціонера К. Осауленка, який, вочевидь, свій примірник передав на зберігання Слов’янській бібліотеці в Празі, там він із його екслібрисом і зберігається нині, а також у власності приватного колекціонера проф. О. Сірополко (дочки
співупорядника празького “Кобзаря” 1941 р. д-ра С. Сірополка), яка примірники празького “Кобзаря” 1941 р. передала Р. Лубківському та д-ру Т. Ківшар.

В Україні та світі я особисто поки що єдиний власник 3-х примірників празького “Кобзаря” 1941 р., які придбав у А. Саргсян, вірменки, що мешкає в Чеській Республіці. Я переглянув примірники празького “Кобзаря” в Слов’янській бібліотеці в Празі і мене вразив рівень збереженості видання. У
Слов’янській бібліотеці в Празі обидва празькі “Кобзарі” були у дуже знівеченому і пошарпаному вигляді з “покаліченими” від вельми необережного та неохайного користування і зберігання сторінками та обкладинками. Тож слід віддати належне пані А. Саргсян, котра зберегла до наших днів усі три примірники празького “Кобзаря” 1941 р. і передала мені їх в охайному, я б сказав, зразковому вигляді, в такому, наче я їх придбав безпосередньо із друкарні, у чому вбачаю особливість празьких “Кобзарів” 1941 р. у моїй при-ватній бібліотеці.

Інша річ, що вразила мене не менше і про яку поки що не віднайшов ні в наукових розвідках, ні в репринтному виданні празького “Кобзаря” 1941 р. (В-во “Брама-Україна”, 2006) відомостей, так це його по-справжньому унікальні особливості. Виявляється, у кожного з празьких “Кобзарів” 1941 р. (накладом у 2000 прим.), незважаючи на однаковий зміст і обсяг тексту та ілюстрацій в книзі, все ж різні за характером покриття, колір та зображення палітурки, що унікально приховані під суперобкладинкою…

Але це були не єдині несподіванки, які вразили мене в контексті моїх наукових розвідок празького “Кобзаря” і про які мої матеріали досліджень сьогодні публікуються в Україні та світі вперше. У грудні 2016 року на римо-католицьке Різдво мені вдалося придбати в Чехїі від мешканки Чеської Республіки  Д. Хомової неповторний і вочевидь єдиний в Україні та світі сигнальний примірник празького “Кобзаря” 1941 р.

Передусім у контексті досліджень історії вивчення видання празького “Кобзаря” Т. Шевчен-ка 1941 року я звернувся до ґрунтовної праці доктора історичних наук, професора Таїсії Ківшар та її досліджень.У своїх наукових розвідках Таїсія Ківшар зазначає, що хоча празький “Кобзар” 1941 року і вийшов за редакцією проф. Дмитра Дорошенка, але вагому і велику роль у його виданні відіграв Степан Сірополко,  у чому я наочно пересвідчився.

Степан Сірополко склав ретельний звіт про роботу і забезпечення ним усіх видавничо-поліграфічних підготовчих робіт над празьким “Кобзарем” 1941 року. Та оскільки ніхто із сучасних дослідників празького “Кобзаря” 1941 року не мав практичної можливості ознайомитися із сигнальним примірником, що став результатом видавничо-поліграфічних робіт Степана Сірополка перед тим, як празький “Кобзар” остаточно вийшов друком повноцінним накладом у 2000 примірників, стає очевидно, що моє дослідження стане цінним доповненням уже раніше напрацьованих у цій області наукових розвідок.

Як зазначає у своїх дослідженнях Таїсія Ківшар, друком тексту займалася друкарня Андреска, друком палітурки — палітурня Шинделяржа, а друком
ілюстрацій — графічний заклад Штенца. Усіма цими справами завідував саме Степан Сірополко і завдяки йому ми маємо сьогодні той цінний і неповторний та стильно оформлений і підготовлений для читачів празький “Кобзар” 1941 року.

Адже палітурка сигнального примірника різко відрізняється від кінцевого його варіанта. Вона суцільного червоного кольору без зображення, відбитого золотими літерами в правому нижньому куті на палітурці напису “Т. Шевченко”. По вертикалі палітурка сигнального примірника на 1 сантиметр вужча від кінцевого варіанта празького “Кобзаря” 1941 року. Також у сигнальному примірнику немає 4-ї сторінки, на якій би мав бути зображений один із двох у книзі портретів Тараса Шевченка, зокрема й шрифт набору (з незначними відмінностями) відрізняється від кінцевого варіанта названого тут празького “Кобзаря”.

Тож за те, що 2000 примірників празького “Кобзаря” в кінцевому результаті мають на палітурці цінний надпис золотими літерами “Т. Шевченко”,
маємо завдячувати д-ру Степану Сірополкові. Згідно з моїми дослідженнями, саме він “підхлібив” книговидавцям за видрукування обидвох (на 1-й і 4-й сторінках книги) портретів Тараса Шевченка. Повторюся:  ми повинні віддати належну шану д-ру Степану Сірополкові, без якого празький “Кобзар” 1941 року не був би настільки красиво графічно оформлений.

Віднайдений мною сигнальний примірник празького “Кобзаря” 1941-го — це беззаперечно одне з найцінніших видань “Кобзарів” Тараса Шевченка, що були видані протягом ХІХ—ХХІ століть, і з погляду науково-дослідницького, і історичного, адже сигнальні примірники видавались поштучно з огляду на їхнє призначення.

Однією з моїх подальших науково-дослідних статей на шпальтах “Слова Просвіти” буде розвідка, присвячена українській філателії 1918—1945 років, оскільки у моєму приватному Архіві, окрім комплектної збірки усіх українських поштових марок, виданих УНР, ЗУНР, УРСР та Закарпатською Україною в 1918–1945 (персональна виставка яких триватиме протягом 2017 року в краєзнавчому музеї “Бойківщина” Тетяни та Омеляна Антоновичів) перебувають також унікальні сигнальні прототипи поштових марок Української Народної Республіки (УНР), про які розповім читачам “Слова Просвіти”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment