Романа ЧЕРЕМШИНСЬКА, член Національних спілок журналістів та краєзнавців України Наукового товариства імені Шевченка у Львові, с. Велеснів Монастириського р-ну, Тернопілля
Щира дружба і спільна співпраця на царині української літератури та науки єднала майстра красного письменства Андрія Чайковського та ученого Володимира Гнатюка впродовж багатьох років. На груповій світлині 30 жовтня 1898 року у Львові, яка експонується у першій кімнаті домівки академіка земляка, поруч з Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Сильвестром та Богданом Лепкими, Володимиром Гнатюком та іншими сфотографований і Андрій Чайковський.
У фонді Володимира Гнатюка Відділу рукописів Національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України зберігається 10 листів Андрія Чайковського до Володимира Гнатюка: один із Бережан (28 вересня 1899 р.), три листи — із Самбора (23 березня 1917 р., 25 травня 1918 р., 14 червня 1918 р.), шість листів — з Коломиї (23 лютого 1920 р., 2 жовтня 1920 р., 13 квітня 1922 р., 1 травня 1922 р., 23 травня 1922 р., 7 червня 1922 р.).
Фотокопія листа письменника до вченого від 28 вересня 1899 року з Бережан експонується поруч з фотопортретом Андрія Чайковського. Володимир Гнатюк як відповідальний редактор “Українсько руської видавничої спілки” в її Першій серії “Літературно-наукової бібліотеки” у числі 65 видає збірку Андрія Чайковського “Оповідання” (Львів, 1904). Це видання експонується в експозиції третьої кімнати оселі вченого у його родинному Велесневі.
У листах самбірського періоду переважно йдеться про видавничі справи. У той час готувалися до видання деякі твори Андрія Чайковського. Письменник радиться з Володимиром Гнатюком про доцільність вносити зміни: “Я вже давно того не читав, а не маю у себе ні одного примірника, бо москалі при ревізії забрали, бо їм було “любопитно читать сочіненіе…”. Я однак був би тої гадки, що в тих шляхоцьких повістях нічого змінити не треба, а навіть не можна.
Безперечно, що се етнографічні образки. Я переконався тепер, що такої шляхти вже нема…”. У наступних листах Андрій Чайковський повідомляє, що працює над ІІІ ч. “Сагайдачного” і просить надіслати з бібліотеки НТШ історичні матеріали про той період: “бо страх як тяжко робити такі праці на провінції, де ні матеріалів, ні джерел нема і порадитися нема кого…”. Також дозволяє Володимиру Гнатюкові надрукувати передмову до “Олюньки”, при цьому зазначити, що оповідання подавалося на конкурс, оголошений “Зорею”, і просить, якщо це можливо, надрукувати відгук Івана Франка.
Не менш цікаві листи писав Андрій Чайковський з Коломиї д Володимира Гнатюка. Так 23 лютого 1920 року повідомляє вченому про те, що першу частину “Сагайдачного” видав Антін Крушельницький накладом 5000 примірників. З якихось причин спілка розпалася і “Я, — пише Андрій Чайковський, — розв’язуючи видавничу умову з п. Крушельницьким, зобов’язався викупити решту примірників”. Просить переказати добродієві, котрий шукає історичні повісті до друку “готовність співпрацювати з ним”. “Не дивуйте, В. П., добродію, що знав про се”. “Мій “Сагайдачний”, читаємо далі в листі, — в 4 ч. чекає бо жого змилування в манускрипті, а з ним і я чекаю… Не можу рушитися з Коломиї. Цей час я не змарнував, а понаписував на якихось 100 аркушів друку. Є дві повісті (одна “Малолітній”, кілька оповідань, новел, нарисів”). Ознайомлення з листами коломийського періоду направду переконує, що Андрій Чайковський намагався своєю письменницькою діяльністю заповнити гіркі розчарування, втрачені надії на “кращу будучність мого бідного народа, котрому служив за наших ясних днів усім своїм єством”.
13 квітня 1922 року письменник пише до Володимира Гнатюка: “маю готову повість “Панич” з галицького життє”, а 1 травня 1922 року: “Написав нову гумореску, опісля пришлю і ще нове оповідання “Не було виходу”. Повідомляв про намір написати спогади про Визвольні змагання, об’єктивно показати, нічого не приховувати. Також є і листи, сповнені гіркого жалю до львівських видавців.
