Неда НЕЖДАНА: «Пишу про те, що болить і хвилює»

У столичних театрах відбулося дві прем’єри за п’єсами українського драматурга Неди Нежданої, також письменниця побувала у творчому відрядженні за кордоном. Сьогодні пані Неда гість “СП”.

— Розкажіть про Вашу закор донну поїздку.

— На запрошення Вольфсонського коледжу в Оксфорді я взяла участь у конференції “Драматургія без кордонів”. Ми розглядали сучасну драматургію України, Росії та Білорусі. У ній взяли участь гості з цих країн, а також зі США, Франції, Італії, Польщі. Я підготувала доповідь про українську драматургію, присвячену Революції Гідності і гібридній війні. А організатори професор Джулія Кьортіс і режисер Ноа Брікстед-Брін запропонували мені бути одним із головних спікерів у дискусії, присвяченій українській драмі. Побачивши необізнаність більшості аудиторії з нашою драмою (окрім 2—3 імен), вирішила розширити формат і розповіла про основні тенденції, нові видання і проекти. Зокрема і про видавничо-театральний “Майдан. До і після”.

Коли збиралася їхати, то були побоювання щодо можливої агресії і пропаганди від колег із Росії та Білорусі, тому свідомо обрала саме таку провокативну тему для доповіді. Проте у конференції взяли участь лише опозиційні митці й критики: Білорусь представляли Микола Халєзін і Наталя Коляда зі “Свободного білоруського театру” в Лондоні, які торік проводили майстер-клас у Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, а також знавець слов’янської драми Андрій Москвін, упорядник антології українських п’єс у Польщі “У чеканні на Майдан”. Від Росії були опозиційний драматург Михайло Дурненков, якого обрали одночасно зі мною патроном на найбільшому фестивалі “Нові європейські п’єси” у Вісбадені, та критик Марія Крупник, які представляли театр “Док” і фестиваль “Любимовка”. У нас відбувся досить конструктивний діалог. Окрім мене, про українську драму в доповідях і дискусіях говорили і дослідники та митці з Великобританії, США, Білорусі, Росії, Польщі.

— Театр сучасної драми і ко медії нещодавно здійснив поста новку Вашої п’єси “Угода з ангелом”. Що це за проект?

— “Угода з ангелом” — комедійна і фантастична п’єса. Це п’єса, в якій порушено питання долі людини, її місця в цьому житті. Вона має досить складну форму. Ситуація щоразу повторюється у новій версії, де людина має можливість повернутися в минуле і змінити долю. Але не може змінити її доти, доки не зрозуміє свого призначення, своєї ролі. Цією п’єсою зацікавився режисер Олександр Білера, який поставив її у студії при Театрі сучасної драми і комедії.

— Зовсім інше спрямування вистави “Краще б я народилася кішкою”.

— Ця вистава створена за однією з моїх останніх п’єс “Кицька на спогад про темінь”, що пов’язана з темою біженців та війною на Донбасі. Поштовхом до написання стали документальні історії, зокрема історія жінки, яка побувала в полоні російських бойовиків. Із іншого боку — бачила, що з українськими воїнами, які відступали після підписання Мінських угод, йшло багато тварин (покинутих котів і собак). На цьому побудована моя п’єса. Людське починається зі ставлення до тварин, природи. Героїня залишилася на окупованій території через кішку, яка народила кошенят. Після полону і втечі вона намагається продати цих трьох кошенят (біле, сіре і чорне), це все, що лишилося з її дому, статків, минулого життя. І це образ тих етапів війни, які вона пережила.

Режисер-постановник вистави — художній керівник театру “Перетворення” Володимир Завальнюк, з яким нас єднають багато років творчої дружби. А власне постановка — частина великого проекту “Майдан. До і після”, який здійснює Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Ми не лише видали антологію під такою назвою, а й пропонуємо українським театрам здійснювати презентації, читки та постановки представлених у цій антології п’єс. Володимир Завальнюк брав участь у презентації антології і зацікавився п’єсою. Роль героїні виконує артистка театру “Перетворення” Ганна Яремчук. Однак вистава певною мірою відрізняється від оригіналу п’єси: режисер значно скоротив текст і переробив фінал. За версією п’єси героїня залишає собі чорне кошеня, яке нікому непотрібне, і називає його Укропом. Жінка намагається подолати відчай і хоче почати нове життя. Фінал вистави залишився відкритим.

— Ви народилися у зрусифіко ваному Донбасі, проте стали українськомовним драматургом.

— У дитинстві я переважно жила з бабусями, а вони українськомовні, тож зрусифікований Донбас — теж певний міф. Хоча батько й мати були російсько-мовними, але в Києві віддали дітей в українську школу. Коли мені виповнилося 18 років, я свідомо себе українізувала. Для цього була кілька причин. Спочатку писала і українською, і російською мовами. Але пізніше зрозуміла, що написане українською виходить цікавіше, оригінальніше й автентичніше.

У 24 роки написала п’єсу “І все-таки я тебе зраджу” про Лесю Українку. Вона має складну структуру. Ключем для неї стала цитата з твору Ніцше “Так казав Заратустра” про три перетворення духу — на лева, верблюда і дитину. Я досліджую, як переплелися особисте життя і випробування письменниці через три історії кохання і перетворення, через світ її творів.

З першої постановки цієї п’єси розпочалися мої перші випробування. Я отримала грант на постановку у Ніжинському театрі, але директор театру вирішив, що нехай краще його дружина за виділені кошти поставить “Трьох поросят”. Так я вперше зіткнулася з корупційною складовою у мистецтві. Ми відстояли цю виставу і добилися переведення її до Київського камерного театру.

— Ви одна із засновниць Київського театру студії “МІСТ”. Розкажіть про цей творчий колектив.

— Передумовою створення театру стала постановка Юлією Гасиліною в Чернівцях вистави за моєю п’єсою “Мільйон парашутиків” і її успіх у Києві. Після цього у нас із Юлією та режисером і драматургом Олександром Мірошниченком виникла ідея створення нового театру, який би спеціалізувався на сучасній драматургії і мав особливу школу підготовки акторів — “розумних блазнів”. Так у жовтні 2005 року народився театр “МІСТ” (Молодіжний Інтерактивний Сучасний Театр). Свій перший сезон театр розпочав 17 вересня 2016 року прем’єрою вистави за моєю п’єсою “Той, що відчиняє двері”.

За 12 років створили понад 20 вистав. Наші випускники грають в інших театрах, створюють власні театральні колективи та організовують фестивалі. Деякі стали співаками, режисерами, театрознавцями, продюсерами. У театрі відбулося перше сценічне прочитання п’єси Олександра Вітра “Станція, або Розклад бажань на завтра”. Вперше в Україні тут поставили “Прощавай та люби мене” Трайче Кацарова, “Маска для розбитого дзеркала” за п’єсою “Віяло як запорука кохання” Юкіо Місіми, а також “Пригоду ведмедиків панда…” Матея Вішнєка, “Івонна — принцеса Бургундії” Вітольда Гомбровича, “Слово о збуренії пекла” за твором анонімного автора ХVІІ століття та інші.

— Свого часу здобув великої популярності написаний Вами мюзикл “Тарас Бульба”, що йшов у Муніципальному театрі “Київ”.

— Я люблю творчість Миколи Гоголя, але цей твір раніше мені не подобався. Коли перечитала його в дорослому віці, то поглянула з іншого боку. Як на трагедію людей, що опиняються в певних обставинах і приречені на вчинки, яких вони не можуть уникнути. Тарас Бульба взяв на себе місію Бога, але це шлях дия вола. Була миргородська версія “Тараса Бульби”, що відрізнялася від петербурзької. За першою версією Андрій не воює проти своїх, а Тарас Бульба після вбивства сина хоче похоронити його по-християнськи. У другій версії Андрій починає битися проти своїх, а Тарас навіть не дозволяє його поховати. Це зовсім різні версії. Друга була редагована проімперськими методами — не Гоголем. Я взяла за основу першу, автентичну і складну. Крім того моя версія більш жіноча. У Гоголя жіночі образи досить пунктирні і епізодичні. А я намагалася подивитися на ситуацію з боку матері Андрія та його коханої Марильці. Я вважаю, що це була досить масштабна постановка. Особливо цікавими були музика Івана Небесного і хореографія Ольги Семьошкіної.

— Ще не так давно в репертуарі Національного академічного драматичного театру імені І. Франка була вистава за Вашою п’єсою “У неділю рано зілля копала”, створена за повістю Ольги Кобилянської.

— Спочатку планувалося, що у театрі поставлять “Тараса Бульбу”. Але в цей час уже почалися репетиції вистави в театрі “Київ”, до того ж художній керівник театру Франка Богдан Ступка перед цим зіграв роль Тараса Бульби в однойменному фільмі і вже дещо охолов до матеріалу. Тоді Богдан Сильвестрович запропонував мені спільно з режисером Дмитром Чирипюком зробити нову версію “У неділю рано зілля копала”. Мене у цій роботі зацікавила тема роздвоєння особистості. Чоловік закоханий одразу в двох жінок, він не може вирішити цю проблему і за нашою версією приймає отруту свідомо. У Ольги Кобилянської ця сцена відсутня. Ми придумали, що це відбувається на весіллі. Крім того у цій п’єсі ми поклали історію на український ритуальний рік — Різдво, Великдень, Купала і весілля (восени). Що є своєрідним ритуальним перетворенням.

— Класичний Художній Альтернативний Театр поставив виставу “Морг № 5” за Вашою п’єсою. Що це за постановка?

— Спектакль поставили за п’єсою “Той, що відчиняє двері”. Це один із моїх найпопулярніших творів. Її ставили більше 30 разів у різних країнах, зокрема в Австралії. А нещодавно у перекладі турецькою мовою відбулася прем’єра в Стамбулі. У КХАТі у версії Катаріни Сінчілло і Віктора Кошеля вона отримала свою оригінальну версію і асоціювалася з вибором України і її роздвоєнням після Майдану. Крім цього до вистави ввели образ містичного кота, якого запозичили з моєї іншої п’єси — “Самогубство самоти”. Цей персонаж створює особливий погляд на п’єсу. Постановка вже мала кілька різних акторських версій. І остання на сьогодні із чоловіком, який виконує жіночу роль (Валерій Рождественський), отримала парадоксальну інтерпретацію.

— Що можете сказати про су часний український театр?

— У театрі сьогодні великі протиріччя. З одного боку стара радянська театральна система, що гальмує театральний процес. Вона спрямована на розвиток консервативного і комерційного, а не пошукового театру. Складається враження, що в деяких театрах, особливо провінційних, ситуація залишилася та ж, що й сорок років тому. З іншого боку маємо активний розвиток незалежних театрів, яких із кожним роком більше. Хоча у нас відсутня будь-яка підтримка для розвитку незалежних театрів і сучасної драми. Проте маємо поодинокі випадки прогресу і в державних театрах і центрах. Маю на увазі Київський академічний Молодий театр, Київський академічний театр “Колесо”, Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Національний центр театрального мистецтва імені Л. Курбаса. В усьому світі пріоритетами культурної політики є збереження національної спадщини, розвиток сучасного та інновації. А в Україні фактично відсутня зрозуміла політика в галузі театру і необхідна нагальна реформа.

— Восени 2015 року в Києві створили Європейський театральний центр “Краків”. Ви були одним з ініціаторів проекту. Що вдалося зробити за цей час?

— Група незалежних театрів розробила програму щодо підтримки незалежного театрального мистецтва. Один із пунктів цієї програми — відкриття театральних центрів за європейськими принципами. Тобто є театральний майданчик, де можуть працювати кілька незалежних театрів, місто бере на себе утримання приміщення і адміністрації, а на створення вистав театр заробляє сам або шукає гранти і спонсорів. У цьому проекті зголосилося брати участь 7 театрів. Але того переформатування, яке ми пропонували місту, зроблено не було. Тобто в умовах, коли місто не утримує приміщення і адміністрацію, це стало збитковим для театрів, і більшість із них повернулися до інших майданчиків.

— Над чим зараз працюєте?

— Мої останні п’єси пов’язані з подіями Майдану і сучасними реаліями гібридної війни. Зокрема п’єса “Майдан Інферно, або Потойбіч пекла”, яку писала в Україні і Франції, є осмисленням подій Революції Гідності. Її опублікували у паризькому видавництві “Еспас д’ен Інстан” і поставив французький театр “Колапс” у Ліоні. Це перша українська п’єса, що була опублікована і втілена на сцені у Франції. Про гібридну війну і взагалі “гібридність” і моя остання п’єса-бомба “Otvetka@ua”.

Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment