Пам’ять про Героя наших днів…

Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Фото автора
4 травня у Києві на Лук’янівському військовому цвинтарі (ділянка No 4) відбулося урочисте відкриття пам’ятника Олександрові Гуменюку, комбату і засновникові батальйону оборони “Київська Русь”.
Олександр Леонідович Гуменюк народився 5 серпня 1964 року в селі Ясенове Друге Любашівського рну Одеської обл., яке в добу УНР було одним із епіцентрів повстанського руху. Батько трьох молодих козаків (Святослава, Олега та Максима) героїчно загинув через десять днів після свого піввікового ювілею поблизу с. Малоіванівка Перевальського рну Луганської обл., виконуючи бойове завдання…
Полковник (посмертно), лицар ордена Богдана Хмельницького 3 ст. (2014, посмертно), ордена “Народний герой України” (2015, посмертно).
Вклонитися легендарному комбатові Гуменюку прийшли рідні та близькі, але найбільш було побратимів по зброї… Під полковник Гуменюк був із тих, хто не посилає в бій, а веде до бою. Він завжди йшов попереду — як легендарний у часи УНР полковник Петро Болбочан. Тому весь батальйон вірив і довіряв
своєму комбатові. “Чим більше дбаєш про товаришів, тим міцніший колектив, — вважав “Батя”.
— Головне, щоб політики не заважали нам виконувати свій святи обов’язок перед Україною”. Олександр Гуменюк пішов захищати Батьківщину добровільно. Створив 11й батальйон територіальної оборони “Київська Русь” і став його першим командиром. Зі своїм батальйоном звільнив п’ять міст на Донеччині, особисто брав участь в усіх без винятку боях. Завжди умів підбадьорити тих, хто занепадав духом. Дбав про вояків, як про своїх дітей. І вони його любили, як батька. “Війна має великі мінуси, — казав він, — але має і плюси, адже тільки з утратами люди починають розуміти, що таке Воля і якою ціною вона здобувається”. Своє 50ліття він відзначив у поході — під час переведення батальйону з гори Карачун під Дебальцевим. “День народження —
це не свято, а підсумки, що ти зробив та що не зробив”, — вважав Олександр Гуменюк.
На війні як на війні: запилюжений, обвітрений, спокійний і небагатослівний — таким побачила комбата Гуменюка на горі Карачун у Слов’янську журналістка Віолетта Киртока. Пані Віолетта вдячна долі, що встигла сказати слова поваги та вдячності Олександрові Гуменюку. За чотири дні після загибелі, 19 серпня 2014 р., завдяки публікації Віолетти ми дізналися, якого патріота-героя втратив наш народ.
Найхоробріші гинуть першими… До 15 серпня 2014го — останнього дня життя комбата Гуменюка — в батальйоні “Київська Русь” не було жодної втрати! У тому бою загинув і один із найкращих розвідників батальйону Олег Оникієнко — “Корсар”. Дістав поранення старший лейтенант Олексій Демченко. Був
важкопоранений розривною кулею в обличчя Едуард Мальований. Убивць Олександра Гуменюка та Олега Оникієнка — російських спецпризначенців — того ж дня відправили в пекло бійці батальйону Гуменюка. Мужній, енергійний, цілеспрямований. Вимогливий, але справедливий. З гумором, з усмішкою на устах, як справжній козак. Таким його запам’ятали назавжди бойові побратими, друзі й рідні. “Ця війна засвідчила, хто друзі, а хто вороги. Але війна показує також, яка в тебе родина”, — казав Олександр Гуменюк.
Олександрова дружина виявила себе в найтяжчі хвилини козачкою, вірним другом чоловіка, послідовницею, продовжувачкою його справи. Дружині комбата Олені Гуменюк судилася нелегка доля самій виховувати трьох синів Народного Героя України. Своїми спогадами про Героя поділилися на відкритті пам’ятника полковники Валерій Вовк та Олексій Савич, автор пам’ятника народний художник України Анатолій Гайдамака, народний депутат України Андрій Тетерук, козак Михайло Година, доброволець ОДЧ “Карпатська Січ” Микола Тихонов, поетеси Антоніна Литвин і Зоя Ружин. Талановиті сини Олександра грали на музичних інструментах, а кобзар Тарас Силенко виконав пісню про Народного Героя (сл. Антоніни Литвин, муз. Василя Литвина). Провів меморіальний мітинг відомий історик і письменник Роман Коваль.
P. S. В останньому своєму інтерв’ю комбат Гуменюк висловив особисте глибоке переконання, що ми в цій війні переможемо. Він вірив, що ми не тільки заберемо Крим, а й відвоюємо в Росії вкрадені нею українські землі. “Якщо воювати, — казав комбат — то все своє забирати. Дайте мені очолити військо, і я доведу його до Москви!” І всі ми віримо, що ще наше покоління здобуде Соборну Українську Державу, втіливши шляхетну мрію нашого Героя.
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment