Дмитро Дроздовський: «Лорка — митець, який оспівує любов»

Літературознавця і перекладача Дмитра Дроздовського сміливо можна назвати європейським інтелектуалом. Глибоке знання мов, європейський рівень освіти, віртуозна інтерпретація класичних текстів та творів сучасної української літератури. З 2012 року він головний редактор найстарішого українського журналу “Всесвіт”, який знайомить українців із різними культурами та творами усіх народів світу. Сьогодні наша розмова з Дмитром про Федеріко Гарсія Лорку. На початку року у видавництві “Пульсари” вийшла нова книжка перекладів цього іспанського митця. Дмитро Дроздовський переклав чотири п’єси Лорки: “Ієгова”, “Початкове ауто сентиментальне”, “Тіні”, “Про любов”.

— Дмитре, чому взялися перекладати драматичні твори Лорки?

— Так, уже були спроби перекладати драматичні твори Федеріко Гарсія Лорки. Звернув би увагу передусім на діаспорні видання… Мені ж хотілося представити Лорку як актуального в нашому часі. У своїй драматургії він порушує метафізичні питання, які повертають нас до усвідомлення людської сутності, яка далеко не така позитивна, як ми можемо собі уявляти. Ці твори поєднують елементи театру абсурду. На мою думку, Лорка, пишучи ці тексти у 1918—1920-х роках, випередив абсурдистський театр. Поряд з абсурдизмом у його п’єсах наявна метафізика життя. Основний меседж — важливість любові. Лорка — митець, який оспівує любов. Без неї наш світ приречений. Сьогодні ми так багато говоримо про “формат”, відчуження людини; про те, що ми — жертви постінформаційного суспільства. У цих розмовах часто забуваємо про те, що визначальним предметом і об’єктом дискусій є сама людина. А Федеріко Гарсія Лорка у чотирьох п’єсах: “Ієгова”, “Початкове ауто сентиментальне”, “Тіні”, “Про любов” говорить про людину, здатну піднятися над трагедіями, війнами, нерозуміннями… і дарувати світові любов.

— Коли вперше познайомилися з творчістю Федеріко Гарсія Лорки?

— У шкільному курсі ми, напевно, всі читали Лорку. Але перше свідоме занурення у його творчість сталося на курсі з сучасної драматургії в Києво-Могилянській академії (прочитав “Дім Бернарди Альби”). Цей курс викладав блискучий Роман Веретельник. Тоді, на третьому році навчання в Могилянці, у мене відбувся злам, я відкрив для себе і Піранделло, і Йонеско, і Олбі, і Вільямза, і Артура Міллера та багатьох велетів світової літератури кінця XIX—XX століть. Для мене величезним відкриттям став і Ф. Г. Лорка як драматург.

— Які факти його життя Вас найбільше вражають, дивують, бентежать?

— Яскравою сторінкою в життєписі Лорки є його останні дні. Дні фізичного винищення, коли система дала команду вбити людину. Розстріл здійснили наступного дня після вироку. Є прекрасні фільми про життя Лорки (“Зникнення Гарсія Лорки”, 1996 р.; “Божественне світло”, 2003 р.; “Федеріко Гарсія Лорка”, 2006 р.; “Відлуння минулого”, 2008 р. та ін. — Авт.). Для мене Лорка — трагічна постать. Він проходить у житті шлях Христа. Був “розіп’ятий”, заборонений, довгий час його не видавали. Навіть оці п’єси, про які ми говоримо, не перекладено. На презентації книжки в лютому 2017 року в театрі “Сузір’я” іспаніст Сергій Борщевський сказав, що тепер українське лоркознавство має повного Лорку. Для мене ці слова багато важать. У цих п’єсах ідеться про дражливі речі, тут дістається всім: духівникам, міністрам, президентам… Тим, хто розпалює війни на планеті, хто живиться агресією, хто зводить людей лобами, хто хоче отримати насолоду від жорстокості. Лорка — митець, який відчув, що є любов у найвищому розумінні. І життєтекст Лорки для мене визначається його концепцією Omnia Vincent Amor (“Любов перемагає все” — Авт.).

— В анотації сказано, що це алегоричні й філософські твори, вони порушують одвічні питання Добра і Зла. П’єси мають антимілітаристську спрямованість. У нас триває війна, тож ця тема дуже актуальна.

— Лорка проти війни. Його п’єси алегоричні, метафізичні, іронічні, метафоричні. Під час першого прочитання може скластися враження, що це легкі речі. Розгляньмо, наприклад, “Ієгову”. Для мене це один із найскладніших і найцікавіших творів із-поміж чотирьох п’єс. Перед нами втомлений Бог, якого люди постійно про щось просять. Зроби нам те, зроби друге, десяте. Але людина насправді глибинно (Ієгова це розуміє) втратила відчуття божественного, трансцендентного, сакрального. Людина звертається до Бога тоді, коли їй погано, а тоді, коли добре, здається, що це вона сама все зробила без Бога. І Бог навіть ображається на людей, ображається на янголичок, які малюють собі губи. Янголи почали перебирати на себе ось ті погані звички, які є в людей, у цього Хамового племені. Кульмінаційний момент твору, коли до балкончика, де сидить потомлений Ієгова, приходить юрба й вигукує: “Тебе немає!”. Тут уже Лорка схоплює те, про що згодом напише Ортега-і-Гассет — ідеться про бунт мас, про те, що прийде філістер, хам, якому немає діла до культури. Ієгова скликає сонм янголів, наказуючи їм покарати невігласів. З одного боку, це трагіфарс, а з другого — за тим стоїть трагедія — відчуження людини від Бога. Лорка показує, що церква перетворює релігію на культ. Натомість наголошує на важливості персонального зв’язку людини з Богом. Якщо немає духовного воскресіння після проповіді, то така церква вже не виконує свого призначення. В цьому тексті йдеться про складну проблему релігійного відчуження. А згадати тільки його п’єсу “Про любов. Театр тварин”. Тут Лорка фактично випереджає Дж. Орвелла, його “Колгосп тварин”.

 — Мене в цій п’єсі зачепила фраза свині (це один із персонажів) про те, що люди — найгірші й найжорстокіші істоти. Там ідеться про те, що вбили маму цієї свині, і вона ображена на весь світ. Але ясно, що за цим усім стоять певні алегорії, метафори.

— Свині формують Асамблею боротьби з людиною. Свині — це щось приземлене, брудне. Натомість у творі є голубка, яка літає в небі. Голубка символізує світле, мирне, прекрасне, одухотворене. Лорка створює колізію, проектуючи зіткнення людини зі свинею. Людина — істота, яка хоче пожирати. Пригадуєте, у Василя Симоненка в “Кирпатому барометрі”. Там хор пітекантропів співає: “Ми жерем! Жерем! Жерем!”. Оце мотто фактично в 20-му році з’являється і в іспанського письменника. Ідея про те, що людина перетворюється на гіпертрофованого споживача. Споживача примітивного, який хоче задовольнити свої низькі інстинкти. Для чого убивати? Людина сама не знає, але в світі є жорстокий ляльковод, який зводить людей лобами і розпалює війни. У п’єсах виразна антимілітаристська спрямованість. Лорка проти нацизму й фашизму, проти франкістського режиму, проти будь-якої ідеології, яка ставить людину в рамки, перетворюючи її на раба, на гвинтик антилюдяної системи. Водночас людське життя має бути наповнене не війнами, а любов’ю.

Тіні, які вчора були людьми, сьогодні потрапили до раю, едему, безконечного щастя. Вони шкодують за людським світом. І вони хотіли б повернутися на землю, але з жахом згадують, що на землі живуть тирани. Лорка проти диктаторів, які кидають людей на поталу. І тому ці твори актуальні сьогодні. На жаль, у Росії таких п’єс не перекладають. Можливо, ці тексти змогли б зупинити оте тваринне начало, тваринний первень, який є в людському єстві. Людство існуватиме доти, доки буде любов і єдність із природою, а не доки людина буде споживачем, який харчується кров’ю, агресією, протиставляючи людину людині.

— Дмитре, я тримаю у руках Вашу книжку. На ній зображений клоун, актор, арлекін. Підпис Федеріко Гарсія Лорка. Розкажіть про оформлення обкладинки.

— Це була моя ідея використати малярські роботи Федеріко Гарсія Лорки на обкладинці. Ми довго дискутували з дизайнеркою видавництва “Пульсари”. І все-таки я наполіг на тому, щоб на обкладинці було використано ось такі теплі малюнки; може, хтось скаже, що вони навіть трохи “масонські”. Це піраміди Хеопса, які відсилають до Еммануїла Канта, бо в його естетиці є таке розрізнення між прекрасним і піднесе ним. Піднесене, за Кантом, — це те, що розбурхує, збурює, жахає людину, але водночас дає пізнати реальність одномоментно, як щось неймовірно чудове. І, за Кантом, піраміди Хеопса — приклад тих феноменів дійсності, які поруч із зоряним небом над головою дають можливість відчути піднесене. Але ви бачите тут юнака і серце, яке, кровоточачи, живить піраміди. Велике мистецтво створено з крові, воно живиться болем і стражданням. І справжній митець — це той, хто зазнає багато болю, але з того болю народжується плід чогось справжнього. Арлекін, як ви сказали, — це актор на першій сторінці обкладинки. Бачите, тут є маска, яка спадає з людини. Це робота 1927 року. До речі, у фундації Лорки знають про вихід цієї книжки, багато років я співпрацюю з ними, вони надали дозвіл використати ці малярські роботи митця. Обкладинка нагадує мені вислів Ларошфуко про те, що ми всі змушені в житті вдягати різні маски залежно від ситуації, але головне, щоби ця маска не приростала до обличчя. Маски спадають, а що залишиться насправді? Що визначає квінтесенцію людини? І ось ці п’єси є тим, що дає можливість зірвати маску з людини і подивитися в глибину людського “я”, достукатися до того, де жевріє вогник любові, який з’єднує людину з божественним.

— Чим Лорка може зацікавити сучасного читача? Чи можна цю книжку придбати в книгарні “Є”?

— Близько 100 примірників передано в мережу книгарень “Є”. Книжка стала успішною на ринку, майже весь наклад за три місяці розпродано після рецензій, які з’явилися в “Дзеркалі тижня” (Іван Рябчій), “Дні” (Інна Корнелюк), “Україні молодій” (Ігор Павлюк), інших відгуків у медіа. Я був приємно вражений, що книжка набула резонансу. Фонд Леоніда Кучми викупив 300 примірників, щоб передати в сільські бібліотеки. Я б хотів, щоб ця книжка потрапила в Росію і якнайбільше людей там її прочитали, зрозумівши, що така ганебна війна, яку провадить Кремль у XXI столітті, — це крок назад у цивілізаційному розвитку. Але водночас хочу наголосити на концепції любові. У нашому світі нині так багато штучності, псевдо-ідолів, псевдокумирів, щось спалахує і завтра згасає… Але і через 100 років тексти Лорки актуальні. Звернімося до п’єси “Початкове ауто сентиментальне”, у якій ідеться про те, що з небесного світу, з раю викрадають книгу любові. От я б хотів, щоб ця книжка принаймні спонукала нас замислитися над тим, що сенс неймовірно короткого людського життя полягає в тому, щоби проживати кожен день, ніби це останній день. І радіти кожному дню. Що ми після себе залишимо — образи, гризоту? Чи залишимо розуміння, єдність, щось прекрасне?

— Поговоримо про журнал “Всесвіт”, де Ви працюєте головним редактором. Хто з Вами працює? Які проекти реалізовуєте?

— “Всесвіту” вже 92 роки. Сьогодні це мобільне видання. І я радий, що до нашої команди долучилися молоді фахівці з соціальних мереж, які займаються промоцією журналу (Антон Лесик, Ростислав Камерістов). Вони доєдналися до команди Олега Івановича Микитенка. Хочу згадати і наших дизайнерів, коректорів Ларису Северенчук, Любов Тютюнник. Є члени редколегії, які допомагають визначати певні стратегічні речі у політиці журналу. Це знані науковці германіст Борис Шалагінов, іспаніст Олександр Пронкевич, американіст Наталія Висоцька, перекладознавець Максим Стріха та ін. “Всесвіт” має своїх партнерів у Львівському університеті імені Івана Франка. Роксоляна Петрівна Зорівчак є багаторічним другом нашого видання і його постійною авторкою. “Всесвіт” — це бренд, і я радий, що ми можемо реалізувати серйозні проекти. Минулий рік завершили чорногорським номером. Чорногорія — маленька країна, про яку раптом починають говорити в Європі після путінського путчу, який відбувся торік восени. Вистоявши у боротьбі з кремлівським карликом, Чорногорія остаточно взяла проєвропейський курс. І ми, звичайно, не могли не підтримати Чорногорію, яка маленька у фізичному плані, але в метафізичному — це країна дивовижної культури.

Прочитати тільки роман О. Спахіча “Гансенові діти” в чудовому перекладі Дмитра Чистяка. Цей твір гідний Нобелівської премії. Це не перебільшення, прочитайте роман у журналі. Торік ми підготували спеціальний бразильський номер, у якому надрукували Кларісу Ліспектор, твори якої згодом з’явились окремою книжкою у видавництві Анетти Антоненко. Але ще в 90-ті роки про Кларісу Ліспектор заговорили саме на сторінках “Всесвіту”. Цього року ми вперше плануємо спеціальний арабський номер. І це буде номер, присвячений літературі Султанату Оман — країни, в якій мені доводилося бути. Це країна, з якої у свої мандри виру шав Синдбад-мореплавець. Саме з Маската починаються його легендарні плавання.

— Дмитре, як Вам удається налагоджувати оцей комунікативний місток між різними країнами, редакторами, журналістами, посольствами і дипломатичними представництвами? Зрозуміло, що це дуже копітка й важка робота.

— Ми співпрацюємо з різними культурними інституціями: Гете-Інститут у Києві, Польський Інститут у Києві, Британська Рада, Французький Інститут, Посольство Королівства Бельгії, Королівства Іспанії, Фонд “Відродження”. Скажімо, зараз до редакції звернувся професор Київського університету Іван Мегела, який запропонував зробити спеціальний австрійський номер. Тож із Іваном Петровичем Мегелою розробляємо концепцію австрійського числа. Є друг “Всесвіту” Дмитро Чистяк, який підказав нам зробити спеціальний бельгійський номер. 2017 рік ми маємо намір завершити спеціальним номером, присвяченим бельгійській драматургії.

Спілкувався Яр ЛЕВЧУК

Фото з архіву Дмитра Дроздовського

Related posts

Leave a Comment