Микола ЦИМБАЛЮК
Фото Олександра ЗДОРОВИЛА
Ці Шевченкові слова з його поеми-послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні…” у геніальному виконанні народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Анатолія Паламаренка звучали пронизливо-пророче та як ніколи зворушливо в переповненій залі обласного музичного училища Сєверодонецька. У цей час там, на передовій, до якої рукою подати, від російських снарядів і мін вивергалася в небо українська земля, перемішана з кров’ю наших захисників. У цю мить, гадаю, не мене одного пройняла думка, що це Шевченкове послання українцям треба слухати як молитву-благання одразу після національного славня. Щодень слухати, думати, і робити кожному з українців бодай маленькі кроки до утвердження нашої, незалежної і соборної України…
Цією ідеєю наскрізь було просякнуте кожне слово, кожен виступ київських гостей і господарів-луганців на Міжнародному Шевченківському літературно-мистецькому святі “В сім’ї вольній, новій”, що впродовж двох днів 17—18 травня тривало на Луганщині. Склад численного десанту, що взяв участь у заходах із вшанування пам’яті Великого Кобзаря, був інтернаціональним. Україну представляли відомі письменники (серед них багато Шевченківських лауреатів) на чолі з головою НСПУ, керівником делегації Михайлом Сидоржевським, артисти, художники, науковці, журналісти, просвітяни; Польщу — письменниця, співачка Божена Боба-Дига і музикант Мацей Зімка; Вірменію — редактор Інтернет-видання і громадський діяч Рубен Меграбян; Азербайджан — письменник Ельмар Мамедов; Молдову — Георге Колцун; Казахстан — Рустем Жангожа, від братів-білорусів були літературний критик, перекладач Юрась Пацюпа і відомий письменник, громадський діяч Уладзімір Някляєв…
Не було там лише так званих “братів-росіян”. Їхні “вітання” українці і так щодня чують із того боку східного фронту. Але близькість “лінії зіткнення” (як, вдаючись до евфемізмів, повторюють наші офіційні речники) не змогла зашкодити теплим, щирим зустрічам учасників Шевченкового свята з численними колективами Луганщини. Вони відбулися в Сєверодонецьку, Лисичанську, Рубіжному, Кремінній, Новоайдарі, Новопскові, Старобільському і Сватівському районах.
На кожну зустріч гості їхали не з порожніми руками. НСПУ, як і ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, привезла дорогі подарунки — книги. Це крім тих, які безпосередньо передавали навчальним закладам і бібліотекам самі письменники. Бо, як сказав один із луганців, перемогти в російсько-українській війні, зробити Україну привабливішою для українців і світу може лише вища, гуманніша культура — духовна й матеріальна.
А ще — висока та бездоганна мораль суспільства і переважної більшості громадян як джерело і свідчення тієї ж таки високої національної культури. У перший вечір велике враження на всіх учасників справила прем’єра вистави Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру “І все-таки я тебе зраджу…”. Режисер Вероніка Золотоверха поставила фантазію на одну дію за п’єсою Неди Нежданої. В центрі дії наша геніальна письменниця Леся Українка, яку називають дочкою Прометея за її полум’яне слово, сповнене волелюбності й оптимізму, за силу духу, любов до свого народу і Батьківщини.
Усе її життя — це безприкладний подвиг у боротьбі не лише з власним постійним фізичним болем. Вона мужньо вела, як зазначається в анонсі вистави, свою “тридцятилітню війну” з невиліковною хворобою, любила і творила. Так само вершиною Шевченкового свята став завершальний концерт за участю гостей і господарів-луганців. Блискуча режисура, прекрасна гра акторів, емоційно-філософські монологи і полі логи, продумана хореографія, вражаючий за своїм змістом відеоряд із Майдану і боїв на Східному фронті, що супроводжував виставу, не могли залишити спокійними глядачів.
Звучали пісні, сповнені оптимізму й любові до України народних артистів України кобзаря Василя Нечепи, Анатолія Матвійчука, вірші поета-пісняра Андрія Демиденка, лунало слово Великого Тараса. Мені разом із секретарем НСПУ Олександром Божком, вірменським гостем Рубеном Меграбяном, старшим науковим співробітником Інституту української мови НАНУ Ангеліною Ганжою поталанило зустрітися з викладачами та студентами Східноукраїнського національного університету ім. Даля. Кожному із нас було що розповісти, чим поділитися з аудиторією. Хоча епіцентром залишався наш геніальний пророк Тарас Шевченко, його велике і невмируще Слово.
А після виступів нас запитали: що треба українцям робити, аби виконати заповіт Тараса, не втратити державної незалежності, як це було 100 років тому після поразки Української революції 1917 року? Знайти відповідь можемо в нетлінному слові Шевченка: нам треба єднатися. Бо в нашому розбраті у мові, Церкві, політиці сила нашого споконвічного ворога — Москви.
Українцям ще багато треба вчитися, особливо сьогодні, коли Захід відчинив нам двері в Європу. Нам треба знати і шанувати національну культуру, вміти просувати і захищати своє в глобалізованому і не завжди привітному світі. Мусимо бути гідними тих духовних надбань, які дали не лише Україні, а й світу наші попередники — діячі культури і мистецтва, науки і освіти. Нам треба мати своїх успішних українців-бізнесменів, які як Симеренки чи Чикаленко любитимуть Україну до глибини власної кишені. Нам ще багато чого треба, але сьогодні найголовніше — це перемогти нашого ворога, а він не лише по той бік фронту. Білорус Уладзімір Някляєв, виступаючи на заключному концерті, зазначив, що сьогодні українці піднялися на оборону не лише власної незалежності, а й за незалежність і майбутнє Білорусі, Грузії, Молдови, за свободу і поступ інших народів Європи.
І так думає не лише він… Прощаючись із нами, керівник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз наголосив: — Вдячний усім, хто приїхав до нас з України та інших країн, приєднавшись до культурного проекту, присвяченого нашому видатному поету, чия творчість живе вже понад півтори сотні років. Саме на таких наповнених духовністю заходах треба вчитися нашій молоді, щоб вона серцем відчувала сенс поезії Тараса Шевченка і сучасників, розуміла істинну цінність нашої культурної спадщини.
А заступник міністра культури України Юрій Рибачук ще на відкритті національної художньої виставки “Мальовнича Україна” говорив, що у такому спілкуванні до всіх нас повертається віра в те, що ми єдиний народ, яка дає нам сили вистояти у цій гібридній війні. Голова НСПУ Михайло Сидоржевський та заступник голови НСХУ Ігор Волощук, відзначивши високий рівень організації свята та гостинність мешканців, щиро дякували луганцям за любов і мужність, за шану до нашого Пророка. А луганці, прощаючись, відверто і щиро зізнавалися: — Шевченківське свято для нас, зустрічі з вами — це ковток свіжого повітря… А так хочеться, щоб дихати вільно, на повні груди, могла вся Україна: від Карпат до Донецьких степів, від Поліських лісів і озер до Кримського узбережжя. Зрештою, це залежить від кожного з нас, українців.
