Як Папа Іван ХХІІІ, президент США Джон Кеннеді та перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов визволяли митрополита Йосифа Сліпого з ГУЛАГу
Петро ШКРАБ’ЮК, письменник, доктор історичних наук, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, м. Львів
Цьогоріч виповнилося 125 літ від дня народження митрополита Української Греко-Католицької Церкви Йосифа Сліпого. Задля популяризації його героїчно-мученицького життя Львівська обласна рада проголосила 2017-й Роком видатного єрарха. Наша редакція долучається до вшанування пам’яті Йосифа Сліпого публікацією цього есею, тим паче, що у міжвоєнний період, коли у Великій Україні шаленів більшовицький терор і насаджувався атеїзм, — УГКЦ зі своїм східним (православним) обрядом була єдиним легальним речником і захисником у світі всеукраїнської християнсько-національної ідентичності; цю традицію продовжив і Йосиф Сліпий…
Теребовельщина — земля історична. З кінця ХІ до середини ХІІ століття (1124 року) вона була окремим князівством. Із його володарів найбільше відомий Василько Ростиславович. 1097 року його підступно осліпили князі-суперники.
Проте брат Василька, Володар, допоміг князівство зберегти — аж до часу, коли воно (як і Перемишльське та Звенигородське) стало частиною великого князівства Галицького… Символічно те, що, за переказами, 1709 року московити позбавили зору козака, який бився з ними під Полтавою.
Нащадки цього воїна перебралися до Галичини, на ту саму Теребовельщину, в село Заздрість (це Тернопільська область) — і там 17 лютого 1892 року народився Йосиф Коберницький-Дичковський (Сліпий). Бо його діда і батька в селі так і називали — Сліпий. Є певна символіка і в тому, що людина з прізвищем “Сліпий” могла прозирнути на багато літ уперед, проявити таку силу духу, таку міць, яку, вочевидь, проявляли його далекі предки в безнастанних зударах із напасниками України. Нагадаю, що після смерті митрополита графа Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року його наступником став д-р Йосиф Сліпий, інтелектуал, богослов, ректор духовної академії у Львові.
Починаючи від 1911 року, ним опікувався кир Андрей: він послав його на вищі студії до Інсбрука в Австрії, потім рукоположив в Уневі на священика, а 1939-го, з дозволу Папи, таємно висвятив на єпископа з правом престолонаслідства. А в квітні 1944 року владику заарештували — і почалася його нескінченна Голгота, про яку 30 травня 2002 року, в час 110-ліття митрополита, я написав оцього вірша — “Йосиф Сліпий: 1945–1963”:
Бараки, вишки і собаки, І нари, студінь, зеки, піт…
Лиш спогадів яскраві маки
Цвітуть, задивлені за дріт.
Лиш їх не бачать конвоїри,
Що люто зиркають з%під брів.
Він вдягнений у крицю віри –
І недосяжний для катів.
Він там, де паства, друзі вірні
І Юр вгорі з твердим лицем,
І де повстанці непокірні
Віншують зайд рясним свинцем.
І хоч ятрять тілесні рани
І ще цупкий північний спрут,
Та з ним — Господь, любов, краяни
І там, за ґратами, і тут.
Іще його жертовна доля
Осяє Львів, звеличить Рим –
І ця розгнуздана сваволя
Здаля гірчитиме, як дим.
А поки що гарчать собаки,
І серед них єрарх — як міт.
І вірності незгасні маки
Яскрять, дивуючи весь світ.
Йосиф Сліпий справді здивував світ, звеличив Україну, Рим і всю Христову Церкву, коли 9 лютого 1963 року, після вісімнадцяти літ заслання, прибув до Апостольської Столиці. На той час Папою був Іван ХХІІІ — той понтифік, якого конклав кардиналів обирав протягом чотирьох діб, і, не знайшовши кращої кандидатури, таки обрав кардинала й патріарха Венеції Анджело Джузеппе Ронкалі, тобто Івана ХХІІІ, причому як постать “компромісну”, “переходову”, з вірою, що він “довго не поживе”, адже мав уже 77 літ! Саме Іван ХХІІІ, а також президент США Джон Кеннеді доклали чимало зусиль до звільнення українського митрополита з ГУЛАГу.
Про це розповів у своїх спогадах американський журналіст Норман Казенс, який був посередником у перемовинах між Кеннеді, Іваном ХХІІІ і Хрущовим. Із Хрущовим Казенс зустрічався двічі. Ось як він описує першу розмову. Хрущов похвалив Папу за його відозву розв’язати мирно Карибську кризу в жовтні 1962 року. Ця відозва мала величезне значення для стримання агресії з обох сторін… “Що ж до Папи, то він, мабуть, незвичайна людина. Я невіруючий, але можу сказати, що Іван ХХІІІ викликає в мене велику симпатію. Думаю, ми зрозуміємо один одного. Ми обоє вийшли з селян, обоє ходили коло землі, обоє маємо добре почуття гумору”. Відтак мова зайшла про Сліпого.
Хрущов побоювався, що Сліпий на волі почне викривати “більшовицькі тортури”. “Я можу Вас запевнити, — сказав Казенс, — що Папа клопочеться про звільнення архієпископа зовсім не для того, щоб починати проти вас кампанію пропаганди. Церкві не бракує матеріялу для цих потреб. Усе, чого хоче папа, — це щоб архієпископу дали дожити свого віку в якійсь віддаленій семінарії (…)” Авжеж, “Папа не виношує ніяких підступів. До речі, Ви, напевно, знаєте, що Папа Іван ХХІІІ жодного разу не виступав ні проти СРСР, ні проти Вас особисто. Він розуміє, що з часів Сталіна відбулося багато важливих змін, і має надію, що ця тенденція не припинятиметься й розвиватиметься”. І ще промовиста виписка: “Дайте мені подумати, — сказав перший секретар. — Це непросте питання. В кожному разі, як я вже казав, я радий можливості налагодити добрі відносини з Католицькою Церквою. Це не значить, що я стану католиком, так само як і Папа не стане комуністом. Я не збираюся його навертати і я знаю, що йому не вдасться навернути мене на свою віру, хоча, — тут він усміхнувся, — траплялися й іще дивовижніші речі. Так чи сяк, я не маю нічого проти Церкви, доки вона стоїть поза політикою”.
Як відомо, Хрущов ухвалив щодо владики Сліпого позитивне рішення. І в цьому, на мою думку, підсвідомо відіграло і його українське коріння. Адже народився він у Курській області в селі з промовистою назвою Калинівка, любив носити вишивану сорочку, а коли Дмитро Гнатюк співав у Кремлі пісню “Рідна мати моя”, то, за свідченням співака, Хрущов іноді просив виконати цю пісню кілька разів поспіль — і “так розчулювався, що з його очей текли сльози”. І від того, додає Гнатюк, “я також плакав”. Це зворушення, вочевидь, теж належало до тих дивовижних речей, на які загадково натякав Хрущов. Безперечно, і його руки по лікоть у крові безневинних жертв більшовицької системи, та все ж його підсвідома українськість проявлялася надто виразно, зокрема і в нестриманій, емоційній поведінці, в усій його фізично-духовній поставі. 15 грудня 1962 року він відправив до Ватикану й Вашингтона поздоровчі листівки… “Мене вразило, — пише Казенс, — що в посланні до Папи Хрущов вживав релігійну термінологію, чого менш за все можна було очікувати від керівника Компартії Радянського Союзу.
Він прямо говорив про свято Різдва і в цю святкову пору бажав Святому Отцеві доброго здоров’я. В листі до Кеннеді він просто бажав йому здоров’я та добробуту з нагоди свят”. Щодо Кеннеді, то необхідно підкреслити, що, на відміну від своїх попередників, він був людиною віруючою, до того ж католиком, — і це також сприяло його заходам звільнити українського єрарха.
х х х
Слуга Божий Андрей теж мав свою хресну дорогу. Його 15 вересня 1914 року вивезли до Києва, з Києва до Нижнього Новгорода, відтак до Курська, звідти до Суздаля, потім до Ярославля. В Суздалі єрарх не мав права виходити з келії, листуватися, спілкуватися з тутешніми монахами. Трирічне заслання далося взнаки, коли почали прогресувати давніші хвороби: запалення суглобів, обезвладнення рук і ніг…
Не випадково за ним у пресі заступалися Володимир Короленко, а в тодішній державній Думі — сам Алєксандр Керенський, майбутній керівник Тимчасового уряду. Тільки завдяки Лютневій революції царський в’язень повернувся до Львова. І всюди — в Петрограді, Стокгольмі, Гамбурзі, Відні (дорогою митрополит побував також у Москві, Києві, Лозанні, Інсбруку), а також на різних станціях, де зупинявся потяг, зокрема в Кракові, Ряшеві, Перемишлі, — його зустрічали тріумфально: з квітами, зі слізьми на очах… Добрий Папа, як називали Івана ХХІІІ, теж зі сльозами на очах зустрів владику Сліпого, коли той прибув до Риму. Понтифік мав тоді 82 роки.
Поважні кардинали, вибираючи його як тимчасового главу Римо-Католицької Церкви, не помилилися. Іван ХХІІІ виявився реформатором. Він ініціював Другий Ватиканський собор (ХХІ Вселенський собор Католицької церкви), який вніс чимало змін у духовно-організаційне життя Церкви відповідно до реалій і вимог часу. Іван ХХІІІ закликав до діалогу та мирного співжиття різних конфесій і політичних систем. Себто як понтифік, незважаючи на вік, був невтомним і творчим. Таким же невтомним виявився і вчорашній політв’язень Йосиф Сліпий, яким на момент звільнення мав 71 рік. Звісно, 18 літ у неволі він вважав намарно втраченими, а тому надолужував їх як міг. І надолужив.
Завдяки його наполегливості було споруджено величаво-граціозний собор святої Софії, придбано для українців-католиків парафіяльний храм Жировицької Матері Божої та святих Сергія і Вакха, при якому почав діяти музей; зорганізовано Український католицький університет св. Климента, а при ньому науково-видавничу працю; відновлено випуск збірників “Богослов’я” та журналу “Дзвони”; посилилася діяльність Українського богословського наукового товариства. А ще були безнастанні зустрічі з українськими мирянами в Північній Америці, Азії, Австралії, інших країнах поселень, участь у міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн), проведення синодів УГКЦ у 1969, 1971, 1973 роках.
Візитуючи розмаїті релігійні громади в різних країнах світу, владика Йосиф вкотре пересвідчився у потребі мати свій Патріархат. 11 жовтня 1963 року він виступив із такою вимогою на Другому Ватиканському соборі. При появі владики-мученика всі присутні делегати — майже три тисячі — встали й зааплодували. І всі підтримали заклик митрополита. Та замість статусу Патріархату і Патріарха кардинал Сліпий отримав титул Верховного архієпископа, що є вищим від сану митрополита, але саном Патріарха не є. Зрозуміло, що на таку ситуацію впливали політичні чинники, насамперед — прагнення до пом’якшення взаємин між Ватиканом і Кремлем, бажання, так би мовити, не дратувати комуністичну владу, зосібна Хрущова, який погодився “відпустити” свого бранця Сліпого…
Сучасний глава УГКЦ Святослав Шевчук так пояснює потребу мати свій Патріархат: “Приїхавши в Рим після 18 років заслання, він (Й. Сліпий — П. Ш.) дізнався, що багато греко-католицьких єпископів є в Канаді, США, Бразилії, Аргентині, Австралії… (До того навіть не уявляв, що УГКЦ має такі структури за кордоном.) І почав шукати певного способу, як цей єпископат об’єднати. (Не існувало жодного канонічного підґрунтя, щоб можна було єпископів скликати на синоди. Кожен із них належав до Латинської єпископської конференції тієї країни, де служив.)” Блаженнійший Йосиф усвідомлював: якщо не буде змоги гуртувати розпорошену по світу нашу Церкву, вона може асимілюватися. А тому Патріархат мав відіграти консолідуючу роль щодо збереження УГКЦ поза межами України. І все ж статусу Патріархату УГКЦ не було надано, а Сліпому — статус Патріарха. Хоча, наголошує Святослав Шевчук, “Верховний архієпископ має всі права Патріарха, тільки немає титулу”.
І ще був один аргумент, чому блаженнійший Йосиф Сліпий не може бути титулованим Патріархом: мовляв, не перебуває на своїй канонічній території… Та часи змінилися. Постала Українська Держава. І зараз, каже С. Шевчук, ми присутні не просто на власній канонічній території, а в історичному серці нашої Церкви — в Києві. Себто є структура, яка допомагає бути єдиною Церквою, і водночас бути присутньою в цілому світі. “Інакше кажучи, де-факто УГКЦ починає функціонувати як Патріархат, продовжуючи довершувати ту будову, яка велася століттями, а блаженнійший Йосиф Сліпий надав їй окремого змісту”.
х х х
Коли кардинал Йосиф Сліпий виступав на Другому Ватиканському соборі, “доброго Папи” Івана ХХІІІ вже не було серед живих: він відійшов до Господа 3 червня 1963 року. І цього ж року, 22 листопада, від куль убивці загинув Джон Кеннеді…
Натомість Йосиф Сліпий жив та енергійно діяв ще 21 рік. Він, наголошує особистий секретар о. Іван Дацько, “встиг зрушити всю еміграцію й не тільки (…), на весь світ заявляв про право українців на самостійну, соборну державу. Його приймали королі Іспанії та Бельгії, президенти Італії, ФРН, інші достойники. Він був голосом вільної України”. Не прийняв громадянства Італії, а зберігав радянський паспорт, щоб цим, бодай символічно, засвідчити духовну єдність із рідним народом.
Відійшов у вічність 7 вересня 1984 року. У цей час Папа Іван Павло ІІ мав летіти до Канади, але відклав візит, прибув на гелікоптері до семінарії (тепер колегія святої Покрови), вступив до собору святої Софії, де лежав український єрарх, помолився навколішках, покропив тіло, а тоді поцілував руку великого небіжчика. Це було символічно й зворушливо… Знаменно і те, що наприкінці серпня 1992 року прах блаженнійшого владики перепоховали у Львові — в крипті собору святого Юра поряд із митрополитом Андреєм Шептицьким. І відтоді це місце стало місцем паломництва — так само, як і Заздрість, де відкрито Музейно-меморіальний комплекс “Рідна хата” Йосифа Сліпого; як і вся Тернопільщина, а надто княжа Теребовельщина з річкою Гнізною, давнім замком-фортецею та іншими пам’ятками, які хвилюють і перегукуються з нашим часом:
Теребовлі круговид:
Гнізна, замок понад краєм.
Все твій син митрополит
Із небес благословляє.
Днів минущих вічна в’язь –
В ній і вислід, і причина.
Он стоїть в осмуті князь
Із незрячими очима.
Ті володарі-орли,
Що вели нас до заглади,
Теж осліплені були
Блиском жадібної влади.
І тому — гіркі дими,
І тому — терпкі могили.
І тому так довго ми
Грізно в темряві блудили.
Теребовле! Б’є у дзвін
Вже твоя жага соборна.
І підводиться з колін
Наша воля непоборна.
І міняє спраглий світ
Знов кольчугу на костюми.
Теребовле! Ти магніт,
Що приковує нам думи.
Ми розбили темну кліть –
Затремтіла сила княжа…
І гряде пора суцвіть,
І у вікна всіх століть
Ти зориш, столице княжа.
І в цьому теж є заслуга Йосифа Сліпого. Як і його предків, що відстоювали українську незалежність під Полтавою. Натомість зброєю жертовного єрарха були віра і Богонатхненне слово. І він переміг.
