Троє в човні, не рахуючи мови

Павло ЩИРИЦЯ,
поет, лауреат літературної премії
ім. Б. Нечерди
Фото Валерія СОЛОВЙОВА
Виступ на церемонії вручення премій ім. В. Свідзінського та Д. Нитченка Івану Малковичу, Ларисі Масенко, Івану Ющуку.
Саме так я можу найлаконічніше означити цьогорічних лауреатів премії Свідзінського і Нитченка. Троє — це наші лауреати, човен — це справи, які вони роблять, а мова — це ріка, яка їх несе. І тут передовсім важливо те, що дбають мандрівці-подорожани не так про човен і комфортність свого сплавляння в ньому, як про правильність курсу і — про плин та життєдайність самої ріки. По суті, наші лавреати — це своєрідні мовні екологи, які мають за найбільший свій пріоритет, здавалося б, майже неможливе, — щоб річка увійшла в свої колишні береги. Адже зовсім недарма й не випадково ще далекого і ще радянського 16 березня 1991 року Іван Малкович написав, на моє відчуття, дуже точні і, як виявилось, навіть пророчі рядки у вірші “Кубанщина”: “Кордони наші вкаже пісня / і черепи в очеретах”. Саме так уже сталося в Криму і на Донбасі, — мовний кордон “поклав на лопатки” кордон географічно-
територіальний. Там не було визначальної більшості цієї пісні, яка б указала кордон, і не було достатньо сил оберігати крихіт-
ну свічечку літери “Ї” від північного вітру “русского міра”.
Власне, саме про потребу збереження мовного кордону одні з перших заявляли на повен голос у своїх дослідженнях і публікаціях цьогорічні лауреати премії Нитченка Лариса Масенко й Іван Ющук, — це вже після них тезу підхопили журналісти й громадські діячі, і праця наших мовооборонців (окрім нинішньої премії) ще не оцінена належно.
У циклі “Кахляна буколіка” І. Малкович пише: “Ще чутно пісню, але й з неї / Повитікав Дунай”. Проте в іншому вірші “Від Ангола до Янгола” є слова: “Стоять як вартові (…) Ангол і Янгол / …жодна нечисть не прОйде”. У поемі “Сізіфова земля” І. Малкович пише, що українці “володарі сізіфової землі”: “Ми народжені в Сізіфовій землі, / де треба знову й знову все починати/ заново і ще раз / ще раз ще раз / і мовби вже ось-ось / і знов спочатку”, одначе закінчується поема тим, що потроху “стирається матриця наша сізіфна” і постають українці, здатні “з океану туги” зробити “грудку потужності”, бо, цитую: “Тут дозріває Сила”. Іван Малкович разом із Ларисою Масенко та Іваном Ющуком сіють у масовій свідомості зерна чіткої формули: “українське
означає якісне”, — тільки така добровільна українізація має перспективу в Україні.
Отож, мовлячи про цьогорічних лауреатів премії Свідзінського і Нитченка, можна говорити про три потужні оборонні вежі нашого мовного кордону. Залишається, щоправда, неабияк подбати про пісню, яка відновить Річку-мову в її колишніх берегах. А ще — не розгойдувати човен. Дякую лауреатам за своєчасність зробленого і дякую журі за точність вибору!
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment