Борис Ревчун: витончена зброя сміхотворця

Антоніна ЦАРУК,
член НСПУ, лауреат премії ім. Є. Маланюка, канд. філол. наук, м. Кропивницький
Здатність розсмішити — тонке мистецтво, яке засвідчує глибокий і гнучкий розум, уміння розставити відповідні акценти. “Усякі думки в чотири рядки” (2017) — збірка катренів Бориса Ревчуна, що заслуговує на читацьку увагу глибиною і лаконічністю думки сатирика.
Сміятися над суспільним глупством і приватною дурнею він почав із середини 80-х рр. ХХ ст., і столичні багатотиражки та солідні журнали почувалися прісно без його афоризмів. Широка душа Б. Ревчуна успішно трудилася в дусі часу, себто почувалася багатоверстатником: доцент, кандидат економічних наук, член НСПУ, частий завсідник тодішніх гумористичних передач республіканського штибу “А ми до вас в ранковий час”, “Від суботи до суботи”, співавтор антології сміху “П’яте колесо”, філософ-афорист, якого друкують від Києва до Нью-Йорка, а ще автор численних публіцистичних і наукових статей, спогадів, нотаток мандрівника, одноосібних гумористичних збірок “Мініатюри без цензури”, “Куточки зору”, жартівливого тлумачного словника для англомовних гурманів “Dictionary for Fun”. Його письмо слугує зразком афористичності в антології українського сміху та складником дослідження фразеологічних неологізмів пострадянської епохи.
Завдяки невтомному працелюбству письменник не зраджує своєму амплуа, опановує віршовану форму, тримаючи в полі при- скіпливої уваги політичну
й економічну кон’юнктуру, поширення гедонізму в технократичному суспільстві, шлях до любові та її манівці, лабіринти творчості, святе і грішне, ринкові відносини і духовну деградацію. Гірка іронія над українською мрією (“садок вишневий біля хати скраю”) переростає в нюансування чинників окраденості
(“Занапастив продажну душу / Наш липовий суспільства цвіт”) й завершується сардонічним сміхом: “Своєї не тримаємось країни, / Якщо за бидло тут тримають нас”. Понад тисячу двісті “злобинок” і “нетлінок” парадоксальним чином поєднують філософічність, ліризм і вислід.
Коли ідеал порядності стає тугою-відлунням, зберегти рівновагу здатен лише сміх, перебираючи на себе роль головного позитивного героя та інструмента перетворення світу. Звісно, легше маніпулювати страхом людей, аніж керувати тими, хто все піддає сумніву. Б. Ревчун переконує: “З м’яким характером старих і молодих / Цінує можновладець деспотичний. / Плести мотузки завжди легше з тих, / Хто в ниточку витягуватись звичний”. Сміх оперує ситуаційними і словесними засобами, уподібнює гірше до кращого, зміщує значення слів за законами парадоксу, бурлеску. Смішне народжується з очевидних порушень логічних зв’язків (“Гарант прогарантує мізер”), дифузії високого і низького (“Незалежність! Ми на волі! — / Розкатали губи”), ексгумації прекрасного (“В коханні більше чистого й святого, <…> А секс купити можна у чортів”). Відтак сатирик перебирає на себе роль блазня, якому дозволено мовити все. Доба постмодерну поглиблює сучасний твір інтертекстуальними зіставленнями. Борис Ревчун закликає у спільники самого Шекспіра: “Нема на світі більш сумної повісті, / Ніж повість про паплюження ідеї. / Ми дочекалися-таки свободи совісті, / Та більше виграли безсовісні від неї”. Cатирик осучаснює народну приказку: “Чужа дитина виростає швидко, / Ба більше — як дитина урядовця, / Що надшвидкими темпами нерідко / Зростає до державного службовця”. Фокус укрупненим кадром межових реалій буття має на меті заперечення деформованих цінностей “приспаної” України: “У черзі першою звикає бути влада, / Народ стоїть далеко за порогом. / Тоді, як за народом стане правда, / Попереду не буде вже нікого”.
Сатиричне обличчя свого часу писати легко і важко водночас. Щоб художньо донести ядро відкриття, митець мусить поєднувати в собі дві іпостасі — філософа і правдоруба — й знайти інтонаційний малюнок. У той час як філософ розмірковує про типізацію явищ (“Що хами, що бандити грізні — / Для типажів важливо це…”), правдолюб безоглядний: “Обличчя у людей всі різні, / А морди — на одне лице”.
На прийомі нараційного контрасту народжується диво “звичайного” відкриття: “Інтелігент вам не влаштує сцен, / Інтелігент не збреше вам ні грама, / Інтелігент не лізе на рожен, / Інтелігент — це знахідка для хама” . Або: “Коли щось дороге стоїть на карті / І в голову думки зрадливі пруться, / Є диваки, які чогось та варті, / Якраз тому вони не продаються”. Багата художня палітра втиснена в лаконічну форму: “Весь світ сьогодні завалив Китай / Дешевою, добротною халтурою”, “Дарма варити кашу з тим, / Кого не переварюєте ви”, “Поганий дурень той, який / Не мріє стати ідіотом”, “За дурістю дорослий
ідіот / Обов’язково перевершить немовля”, “Утерпіти так важко без жінок, / Та значно важче довго їх терпіти”, “За собою вимкніть світло, / Як виходите в тираж”, “Не переходь начальникам дорогу / У місці, не дозволенім тобі!”, “Совок не може жити без сміття”, “Якщо в раю росте один лиш райський сад, / То як там жити без свинарника й городу?” тощо. Тож порадіймо новій збірці ревчунівської сміхотерапії, яка підносить мистецтво сміху до гідності витонченої зброї.
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment