Діти України і мова освіти. Черговий камінь спотикання

Тарас МАРУСИК, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Розумію, що законодавчий процес — завжди компроміс. Тому я не проти компромі сів, але проти профанації і шахрайства — проти таких компромісів, які мають за мету за лишити все, як є. Саме такими вважаю ухвалений 23 травня 2017 року Закон № 5313 “Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації” (про квоти на ТБ), а також “свіжу” Постанову КМУ № 301 від 26 квітня 2017 року “Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою”, якою зніве льовано ст. 25 Закону “Про державну службу” в частині посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою.

Подібне може загрожувати мовній статті 7 законопроекту “Про освіту” № 3491д, проголосовано го в першому читанні 6 жовтня 2016 року. А тим часом мову освіти продовжує визначати стаття 20 одіозного Закону “Про засади дер жавної мовної політики” (“закону КаКа”) з її першою частиною про вільний вибір мови навчання як не від’ємне право громадян України. Про це, до речі, відверто каже ке рівник управління з питань інфор маційної політики та комунікацій Міністерства освіти та науки Украї ни Тетяна Голубова: “Відповідно до Конституції України (ст. 53), Закону України “Про засади державної мовної політики” (ст. 20) мовна по літика в освіті базується на принци пі вільного вибору батьками та уч нями мови навчання або вивчення тієї чи іншої мови”. Робота над статтею 7 зако нопроекту “Про освіту” № 3491д Ухвалена в першому читанні ре дакція мовної статті викликала запе речення в громадських активістів. Тому в жовтні 2016 року відбулося кілька засідань за участі міністра ос віти та її заступників із представни ками громадських організацій. В од ній із таких зустрічей брав участь і я. Те, що було узгоджено з робочою групою представників ГО, вже було компромісом. Однак пізніше Мініс терство освіти та науки України піс ля консультацій із представниками національних меншин відмовилося від кількох узгоджених позицій. Це стало відомо на засіданні робочої групи з доопрацювання статті 7 “Мова освіти”, яке відбулося 26 травня 2017 року у Верховній Раді. У цій статті — 6 частин. Третю (“Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, насам перед англійської мови у держав них і комунальних закладах осві ти”) і шосту частини (“Держава сприяє створенню та функціону ванню закладів освіти за кордо ном, у яких здійснюється навчання українською мовою або вивчається українська мова”) залишили без змін. Усі інші частини піддали чис ленним поправкам. Робоча група додала до першої частини абзац такого змісту: “Дер жава забезпечує кожному грома дянинові України право отримати освіту державною мовою у держав них і комунальних закладах на всіх рівнях: дошкільної, загальної се редньої, професійної, позашкіль ної та вищої освіти”. А абзац “Особам, які належать до національних меншин, забезпе чується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закла дах освіти” було розширено на два абзаци: “Особи, що належать до націо нальних меншин і корінних наро дів, мають право на навчання рід ною мовою поряд з українською мовою у державних і комунальних закладах дошкільної та загальної середньої освіти у місцях компак тного проживання таких осіб. Особи, що належать до націо нальних меншин і корінних народів, мають право на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах дошкільної та загальної середньої освіти або через націо нальнокультурні товариства”. Перший абзац другої частини статті 7 “Закладами освіти забез печується обов’язкове вивчення державної мови” доповнили таки ми словами: “зокрема, у закладах професійної освіти та вищих нав чальних закладах в обсязі, що дає змогу провадити професійну ді яльність у вибраній галузі з вико ристанням цієї мови”. З частини четвертої було вилу чено мови національних меншин, а зміст викладено так: “Заклади ос віти відповідно до освітньої прог рами можуть здійснювати освітній процес двома та більше мовами — державною мовою, а також однією або кількома офіційними мовами Європейського Союзу”. У текст частини п’ятої “За ба жанням здобувачів професійної та вищої освіти заклади освіти створю ють можливості для вивчення ними мови національної меншини в обся зі, що дає змогу провадити профе сійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови” громад ські активісти запропонували внести важливе уточнення “як дисциплі ни”, тобто, вивчення мови націо нальної меншини лише як дисциплі ни. Міносвіти робить крок назад Міністерство освіти вирішило відмовитися від двох суттєвих про позицій, узгоджених у жовтні 2016 року з представниками ГО. Перша стосувалася осіб, що належать до національних меншин і корінних народів, які мають право на нав чання рідною мовою поряд з укра їнською мовою “в місцях компакт ного проживання таких осіб”. Вилу чення останніх слів означає, що та ка норма поширюється на всі нав чальні заклади на всій території Ук раїни. І ми добре знаємо, що ті, хто обстоює таку позицію, не бажають зробити крок у напрямку дерусифі кації освіти — не деболгаризації чи демадяризації, а саме дерусифіка ції (частина перша статті 7). Друга узгоджена пропозиція, від якої відступило Міносвіти, це вилучення слів “як дисципліни” (частина п’ята статті 7). Знімаючи це формулювання, залишаючи ре дакцію першого читання, ми вми каємо “зелене світло” для продов ження русифікації вищої школи. Підтвердження — на кожному кро ці. Кілька днів тому я повернувся з Харкова, де чи не найбільше вишів з усіх українських міст. Такот, у більшості з них викладання ведеть ся переважно російською мовою. З огляду на те, що громадські активісти не погоджуються із за пропонованою до другого читання редакцією, заплановано ще кілька засідань робочої групи — на 7 чер вня заплановано голосування у профільному парламентському ко мітеті. Юридичне тло І в статті 53 Конституції України, і в статті 6 Закону “Про національні меншини в Україні” йдеться про зо бов’язання держави, яка “гарантує всім національним меншинам пра ва на… користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних зак ладах або через національні куль турні товариства”. У законопроекті № 6348 “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення роз витку та використання мов націо нальних меншин в Україні” сказа но: “Особам, які належать до націо нальних меншин, гарантується право на навчання мовою відповід ної меншини поряд з державною мовою в державних і комунальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах за умови, що таке бажання у місцях компактного проживання виявила кількість осіб, достатня для можливості його за доволення, а також право на вив чення мови відповідної меншини в державних і комунальних навчаль них закладах або через національні культурні товариства” (стаття 83). Цією статтею передбачено та кож, що в початковій школі, де мо вою загальної середньої освіти по ряд із державною є відповідна мо ва національної меншини, держав на мова викладається в обсязі, достатньому для подальшого опа нування нею навчальних предметів і курсів в основній та старшій шко лах. В основній школі обсяг викла дання предметів і курсів держав ною мовою не може бути меншим за обсяг викладання відповідною мовою національної меншини, а в старшій школі — має становити не менше від 80 % від усіх пред метів. Нерозв’язаною досі є колізія між термінами “мови національних мен шин” і “мови корінних народів”. Кримськотатарська є мовою корін ного народу. Конституція України містить три згадки про корінні наро ди (стаття 11, стаття 92 і стаття 119), але закону про корінні народи не має. Перший крок у цьому напрямку зроблено нещодавно — на парла ментському сайті зареєстровано законопроект “Про статус крим ськотатарського народу в Украї ні”. Якщо б законодавець подумав і про наступний крок — внесення за конопроекту про позитивну дис кримінацію (або про подолання наслідків радянської окупації в мовній сфері), — то згадану колізію в мовній сфері, зокрема, в освітній галузі, можна було б вирішити. І на закінчення. Якщо робоча група не зможе узгодити згадані до повнення і зміни до 7 червня, то є ризик, що в разі ухвалення закону мовна стаття залишиться в значно гіршій редакції першого читання. Це станеться в тому випадку, якщо Вер ховна Рада відхилить усі 177 попра вок до статті 7 “Мова освіти” зако нопроекту № 3491д “Про освіту”.

У тексті збережено виділення, зроблені автором Думки, висловлені в рубриці “Точка зору”, передають погляди самих авторів і не конче відобра# жають позицію Радіо Свобода https://www.radiosvobo# da.org/a/28518526.html

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment