«Я вернусь до своєї вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер…»

Тетяна КОЦЬ, канд. філол. наук, старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України

Наукова громадськість вітає вихід у світ книги “Мовний всесвіт Івана Багряного. — Зб. наук. праць, присвяченого 110-річчю з дня народження Івана Багряного / упоряд. С. Козак. — К.: Українська видавнича спілка ім. Івана Багряного, 2016. — 364 с.”

Історія літературної мови — це історія мовних особистостей. Щоб оцінити внесок письменника в розвиток літературного стандарту, потрібен час, який відбирає і зберігає все вагоме, знакове, цінне, естетичне і залишає позаду одноденне, непримітне, неприйнятне. Літературна спадщина митців, які були вимушені жити і творити за межами України, проходить випробування не лише в часі, а й у просторі, знаходить своє загубле не в історичних реаліях місце, розкриваючи невідомий для багатьох поколінь зміст промовленого і записаного у вічності слова.

Творча спадщина Івана Баг ряного (очевидця жахливих доле носних подій української історії) — це не лише самобутня сторінка історії літературної мови, а й дже рело вивчення мовної свідомості українського суспільства початку ХХ століття. Письменник, пере буваючи поза межами України, через рефлексію над мовою мав можливість вільно висловити думку мільйонів українців, син хронно представити всьому сві тові оцінку явищам неприйнят ної для більшої частини суспільс тва комуністичної ідеології. Іван Багряний повернувся в Україну у своїх творах, які вже стали новою сторінкою україн ської літератури і відкрили укра їнцям правду про трагічні сторін ки історії. Митець упродовж усьо го життя боровся за державність України, боровся з тоталітарною владою, комуністичним режимом єдиною зброєю, яку він забрав із собою в далекі світи, — словом. Нові грані мови письменника через 110 років з дня його народ ження розкриває збірник праць “Мовний всесвіт Івана Багряно го”, який побачив світ в одно йменній видавничій спілці. Завдя ки С. Козакові — відомому дослід нику української діаспори, зібра но, впорядковано і опубліковано значну частину наукового доробку мовознавців про лексику, фразео логію, стилістичну та синтаксичну організації художніх прозових, по етичних, публіцистичних творів знакової особистості української культури. Такий формат видання дає змогу підсумувати здобутки і водночас актуалізувати важливі, але ще невисвітлені проблеми су часної лінгвістики у дослідженні мовотворчості Івана Багряного. На цьому наголошує автор перед мови П. Ю. Гриценко. “Входжен ня текстів І. Багряного, як і інших класиків української літератури зарубіжжя, — зазначає мовозна вець, — має безпосередній вплив не лише на розвиток словесності — систему прийомів і засобів ху дожнього відтворення життя, а й на динаміку української мови, її формальну структуру, виражальні можливості” (с. 9—10). Досліджуючи мову письмен ників, лінгвісти традиційно звер тають увагу на їхній словник. Для мовної особистості слово — це своєрідний орієнтир, за допомо гою якого на різних рівнях усві домлення актуалізується певна частина її попереднього досвіду. Показовим для мовотворчості письменника в контексті україн ської літературної мови 40—50х років ХХ ст. є вживання біблійної лексики, яка є основою худож нього зображення епохи, елемен том культурної пам’яті і мовної свідомості українців початку ХХ століття. Стилістичні функції сакральної лексики, яка акуму лює і релігійні уявлення, і народ не світовідчуття, висвітлюють розвідки Н. М. Сологуб, М. І. Фі лон, А. Ковтун, І. М. Дишлюк. Автори збірника пропонують розвідки про мову публіцистич них творів, яка відчутно познача лася на художньому мовомислен ні Івана Багряного. Саме публі цистичні вислови надавали оцін ності, експресивності, переважно негативнооцінної конотації, ка тегоричності в описах трагічних реалій української історії і були для митця засобом розширення традиційно усталеної в художній літературі емоційної парадигми висловлювання. Значна частина лексики, яка активно функціонувала в мові на початку ХІХ ст. і згодом була вилу чена з вжитку в межах України, продовжувала жити в творах Івана Багряного і разом з ними поверта лася в мову ЗМІ в 90х роках ХХ ст. Слова знеосіблений, змагун, літун знову отримали шанс на нове жит тя, пор.: “Уся його Вітчизна ось так — на колесах, розчавлена, роз шматована, знеособлена” (“Тигро лови”); “Сучасна молодь не зупиня ється на констатації екзистенці альної проблематики, не перетво рюються на пасивних споглядальни ків нівеляції самооцінної особистос ті в зародку, що активно відбувало ся в процесі формування знеосібле ного суспільства” (“Культура і жит тя”, 27.04. 1995); “Колись були зма гунами, а тепер стали болільника ми” (заголовок до статті про спор тивні змагання, “Вечірній Київ”, 15.09.1997). Збірник засвідчує важ ливість і актуальність ґрунтовного висвітлення в науковій літературі питання впливу мовотворчості Івана Багряного на динаміку літе ратурної мови кінця ХХ ст. У пропонованому виданні різнопланово досліджено вжи вання в мові митця онімів: топо німів, антропонімів, хрононімів тощо, за якими можна чітко виз начити часові, просторові й аксіо логічні параметри художніх тек стів. Автори зазначають, що то поніми в художніх поетичних і в прозових творах — це не лише за соби локалізації місця дії, а й сти лістичні маркери авторської кон цепції, авторського стилю. Важ ливою для розуміння їх символіч ного змісту є лексична сполучу ваність, яка розкриває асоціатив ний зв’язок між історичним ми нулим і сучасністю митця (див. статтю Е. В. Боєвої, с. 26—28). Дослідники слушно наголошу ють, що в творах письменника всі “імена говорять” до українців як нації, яка не має права забути свою історію (студії Г. Д. Панчук, Н. М. Журавльової). Дослідження семантикону мовної особистості Івана Багря ного доповнюють розвідки Г. Хо мут, Ю. Маркітантова про стиліс тичні функції цілісних і тран сформованих фразеологізмів як елементів народної мовної свідо мості: носом землю рити; Бог не без милості, козак не без щастя; беріг і не вберіг, пильнував, як ока — і марно (с. 124—125). Різновекторні когнітивні, змістові, семантичні зв’язки в ав торському задумі митця просте жено в статтях, присвячених кон цептам “Україна”, “душа”, “жит тя” тощо. В. С. Калашник заува жує, що образ України пронизує всю творчість Івана Багряного і розкриває незнані для україн ського суспільства кінця ХХ ст. ціннісні орієнтири національного буття (с. 195—196). Україна 3050 х років ХХ ст. в свідомості митця має різні просторові виміри: “та Україна” (Батьківщина) і “друга, нова Україна” (Зелений клин), пор.: “Немає вже того тихого краю, України тієї ясної, сонячної” (Тигролови); “Це була наша друга Україна, нова Україна, але щасли віша” (Тигролови). Батьківщина для автора романів — це різні, але однаково рідні українські діалек ти, які об’єднує одна національна мова: “Вагон говорив усіма діалек тами його — Григорієвої — мови: полтавським, херсонським, черні гівським, одеським, кубанським, харківським, подільським… Основ ний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця і кида на по всіх світах. Екстериторіаль на Україна. Україна “без стерна і без вітрил” (див. розвідку Л. П. Зеленко, с. 168—169). Протиставлення Вітчизни (України) і “родіни” (СРСР) ви разно експресивно реалізовано в публіцистичних творах, напр.: “Для нас слово “Вітчизна” також наповнене святим змістом і, мо же, більшим, як для будь/кого ін шого. Але не сталінська “родіна”. Мені моя Вітчизна сниться щоно чі…”; “Ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту “родіну”… Це слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав’язуване нам радянською пропагандою” (див. дослідження О. К. Конова ла, с. 357); Семантика мовних одиниць письменника відображає індиві дуальне осмислення, що активу ється одиницями словника наці ональної мови. Тому для майбут ніх дослідників першочерговим, як зазначає П. Ю. Гриценко, є “лексикологічне опрацювання текстів письменника задля вияв лення тієї лексики, семантики, фразеологізмів, які не потрапили до “Словника української мови” (Т. І. — ХІ, К.,1970—1980) (с. 17). У полі зору авторів збірника та кож синтаксичні одиниці мови Івана Багряного. Структурний аналіз різних типів речень (прос тих, складних, поширених, непо ширених, ускладнених і т. ін.) важ ливий для з’ясування граматичної організації мови, виявлення рит момелодики художніх творів мит ця. Митець входить в історію літе ратурної мови також експресивни ми афоризмами, які утверджують цінності його епохи — людську гід ність і незламність духу: Ліпше вми рати, біжучи, ніж жити, гниючи!; Сміливі завжди мають щастя та ін. Сьогодні це вже впізнавані поза контекстом і часом слова поверне ного на Батьківщину митця. Рецензований збірник нау кових праць, репрезентуючи ре зультати мовознавчого аналізу мовотворчості Івана Багряного, водночас ставить перед дослід никами і нові завдання. Щоб з’ясувати диференційні ознаки ідіолекту мовної особистості в історії літературної мови, важли во здійснити комплексний праг малінгвістичний і функціональ носемантичний аналіз мовних одиниць, виявити зафіксовану в них рефлексію автора, яка має свої визначальні ознаки на тлі загального літературного і куль турного процесів. Письменник, вживаючи усталені одиниці мо ви, розвиває їх функціонально семантичний потенціал, актуалі зує мовними засобами цінності своєї епохи (ядерні поняття ідіо лекту), створюючи нові мовно естетичні знаки національної культури. Пропоновані студії підсумову ють здобутки, знайомлять широкі кола української громадськості з розмаїттям проблематики мово знавчого аналізу текстів знакової особистості в історії літературної мови і засвідчують, що сучасна лінгвістична наука впевнено долає шлях, за визначенням П. Ю. Гри ценка, “від смальтинок до цілості ідіолекту Івана Багряного”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment