Зенон МИХЛИК, журналіст, м. Тернопіль
На початку липня 1917 року під селом Калинівка, що в Зборівському районі на Тернопільщині, зійшлися у герці чеські і словацькі вояки, які виступали на боці російської армії, та їхні австро-угорські противники. Першим удалося прорвати лінію фронту і просунутися углиб на 2—5 км. Дорогою ціною — 185-ма загиблими та 700-ма пораненими.
Загалом тодішня так звана офензива Керенського у Східній Галичині не мала успіху, проте доблесний вчинок, продемонстрований на клаптику вкраїнської землі, для чехів став приводом щорічно відзначати 2 липня як День армії. Саме тоді, вважають, закладено підвалини їхнього війська. Історичні джерела свідчать, що в цій битві супротивниками були навіть два майбутні президенти Чехословаччини: Клемент Ґотвальд — на австрійському боці, та Людвік Свобода — на російському. Яка ж доля (чи недоля) закинула тих вояків у наші краї? Коли вибухнула І Світова війна, за Антанту виступили добровільні чесько-словацькі легіони, сформовані й вимуштрувані російськими офіцерами у Києві, Житомирі та інших містах.
Складалися ті бойові дружини з діаспори, що проживала на території царської Росії, втікачів із австро-угорської армії та полонених із численних таборів (найбільший був у селищі Дарниця). Переважно воювали на території Західної України. До речі, тоді в київських часописах для легіонерів працював Ярослав Гашек, “придивляючись” до свого нового літературного героя — бравого вояка Швейка. “Тут, на старій слов’янській землі під Зборовом, сплять сини Чехо-Словаччини, що полягли за волю, мир, за краще майбутнє всіх слов’янських народів”, — нагадує давній напис на пам’ятнику в Калинівці.
Місцем останнього спочинку чужоземних воїнів уже впродовж століття опікуються місцеві селяни. За це їм не раз висловлювали вдяч ність найвищі зверхники Чехії, зокрема, президент Вацлав Ґавел, котрий навідався сюди 1997 року. Відзнаки сусідньої держави — медалі імені генерала Мілана Штефаніка, удостоївся поет, колишній політв’язень Григорій Баран, який чимало доклався до увічнення пам’ятної битви в експозиції Зборівського історико-краєзнавчого музею. А нещодавно в Калинівці відбулася ще одна знакова робоча зустріч: Генеральний консул Чехії у Львові Павел Пашек і тернопільські чиновники обговорили деталі проведення урочистих заходів, приурочених до Сотої річниці битви — пам’ятної дати, яку відзначатимуть у липні. Зокрема заплановано відкрити реконструйований меморіальний комплекс — його оновлюють українські робітники. Це славний приклад поваги, добросусідства.
На жаль, нам не завжди відповідають взаємністю. Прикро вразила бездушність чеської влади, коли постало питання про подальшу долю могили визначного українського поета Олександра Олеся у Празі. Все впиралося в оплату, яку на Ольшанському цвинтарі вносять на десять років уперед. Розмова була короткою: нема грошей — звільняйте місце! Посольство України у Чеській Республіці також не подбало за письменника, сховало голову в пісок, самоусунулося від розв’язання проблеми у цивілізований спосіб. І після 72 років поховання останки поета та його дружини ексгумували та відправили до Києва. Це більше нагадувало депортацію, аніж перепоховання.
“Тому досить теревенити про потребу Національного пантеону, а поставити його прискореним темпом, щоб не чекати, коли наших славетних пращурів викидатимуть із чужих цвинтарів”, — відреагував на очевидний акт приниження український публіцист Йосиф Сірка з Торонто. …Калинівська сільрада не править жодної платні за ділянку землі, в якій спочивають полеглі “за волю, мир, за краще майбутнє всіх слов’янських народів” чесько-словацькі легіонери. А тутешня громада впорядковує поховання і готується зустріти чергову численну закордонну делегацію, яка незабаром прибуде, щоб ушанувати своїх героїв.
