Любов Бенедишин: «Головне для письменника — бути почутим»

Нещодавно у Львівському Будинку вчителя відбулася презентація творчості поетеси Любові Бенедишин. Як розповів модератор цієї презентацій- ної зустрічі письменник, доктор історичних наук Петро Шкраб’юк, це вже четверта зустріч із поетами, які живуть не у Львові, — з тим, щоб їх долучити до культурно-мистецького життя столиці Галичини. “Любу я відкрив для себе два роки тому, — зізнався на початку зустрічі Петро Васильович, — коли вона подарувала мені свою збірку. З першого вір ша зрозумів, що Любов Бенедишин — суперова поетеса”.

Згоден із модератором. І зі свого боку, переконаний, що і ви, шановні читачі, по- годитесь зі мною, прочитавши в цьому звіті і виступ поетеси, і декілька віршів, які вона запропонувала присутнім — і нам, письменникам, і дуже поважним гостям із громадських організацій, серед яких вирізнялася своєю дотепністю 99-літня Ірина Шуль. Згоден із відомою українською поетесою Марією Людкевич, яка у вступній стат- ті до останньої книжки Любові — “Літа проминальна літургія” — справедливо констатувала: “У творах Любові Бенедишин відчувається глибина почуттів, делікатність і щирість. Їм віриш, і хочеться якнайдовше розкошувати у цій природній стихії”. Любов Бенедишин — лауреат конкурсу “Золотий тризуб” (2011), переможиця Міжнародного поетичного конкурсу до 200-річчя від дня народження Т. Шевченка “Чатує в століттях Чернеча гора” (2014), дипломантка Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Володимира Дроцика (2015), лауреатка Всеукраїнської літературної премії ім. Михайла Чабанівського та Всеукраїнського конкурсу ім. Леся Мар- товича (2016), авторка 8 поетичних книг. Опісля віршів присутні почули щирі слова про творчість поетеси від голови Львівської обласної організації НСПУ Ігоря Гургули і його заступника Олеся Дяка.

А потім Любов Бенедишин вже у прозі розповіла, як прийшла у Поезію: — Мене маленькі зали не лякають. При- ємно бачити знайомі, рідні обличчя. Головне для письменника — бути почутим. Між моєю творчістю і освітою якась невловима ниточка вже зав’язана. Заступник міністра освіти процитував мене, але я образилась, бо назвав мене аматором…

Я почала писати в зрілому віці. В юнацькі роки була поза по- езією. Десь якийсь ґрунт був у душі закладений: бабуся дарувала мені казочки. У своїй хаті я росла при книжці. Спочатку мене цікавили малюнки. На лиці було розчарування, якщо в книжці не було малюнків… Але книжка виявилася цікавою. Я народилася, виросла в Сокалі, закінчила Львівську політехніку — хіміко-технологічний факультет. Хіміка з мене не вийшло. Закінчила бухгалтерські курси, від 2003 року займаюся бухгалтерством. З 2005-го — бухгалтер фірми “Птахівник”. Бачу багато спільного в бухгалтерії і поезії — точні слова. Перша книга — “Феєрія весни”. Підтримав мене Геннадій Родичев. Багато підтримувала Марія Людкевич…

Другу — “Крізь роки і сузір’я”, — видала у Франківську. У третій — “Вік ангела” — багато віршів про природу. “З його високим іменем співаю і живу”. Тоді думалось: нам не треба турбувати Ангела. Але тепер я дякую Йому, як щось добре трапляється. Ще було кілька збірок — “По той кінець веселки”, “НОТА БЕНЕ. З нестримних нотаток”. Ігор Павлюк, пишу- чи передмову до “НОТА БЕНЕ”, назвав її “Вибирати чи виборювати”.

Поезії Любов БЕНЕДИШИН

Криза

Суспільству кепсько:

виснажене й хворе.

Чатує час,

підступний басаврюк.

“Ой, горе, горе…” —

тихо схлипне Горинь.

“О Боже, Бо…” —

зітхання втопить Буг.

Дніпро

про дні славетні

щось бурмоче…

Десна —

як зачарована —

де сни…

Суспільство марне:

духи-поторочі. …

І силует

Спасителя між них.

10.11.2013

Зачаття неба

У собі зачати вись —

Хай народиться колись….

Тінь журби над головою.

А душа —

поза пітьмою

Світу світиться в словах.

Дума важчає жива:

Як це світло не згасити?

Як це небо доносити?

Чи народиться колись? —

У собі зачати вись…

20.06.2014

Свято

1

Намалюю вечір

зі сніжинками

І шматок Європи

у вікні.

…Олів’є і таця

з мандаринками.

Конфеті, гірлянди і вогні.

Феєрверки, янголів овації…

А над ранок (до небес луна!)

упадуть святкові декорації

за якими будні і війна.

2

Розгорну цукерку,

як цикуту:

хоч у свято — мінімум біди.

…А душа (під вибухи салюту)

сонно поривається туди,

де щоночі градно і бліндажно…

Завтра — будень,

круговерть подій…

Що то звичка —

вже не так і страшно

не вмирати на передовій.

12.2015—01.2016

Гойдалка

…І чую поклик втраченого раю.

І бачу сад, що яблуками снить.

Тепер у нім лиш зорі достигають

І гойдалка всамітнено скрипить.

Гойдає син мого дитинства привид:

Шатро небес — то зблизька, то здаля.

А білий світ — незаймано вродливий,

Де ще ніхто ні в кого не стріля.

Де ще ніхто нікому ще не ворог

І пахнуть сонцем весни і літа…

А гойдалки життя — то вниз, то вгору.

А гойдалка — то пада, то зліта.

Підготував Богдан ЗАЛІЗНЯК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment