Б’ємо на сполох!

Емма ШАПОВАЛОВА, кандидат філологічних наук, учитель-методист, відмінник освіти України, голова МО “Просвіти” м. Новомосковськ

Підтримую і схвалюю звернення і відкритий лист до вчителів доктора педагогічних наук, професора НПУ ім. М. Драгоманова Олени Ісаєвої (“СП”, ч. 1 за 2017 р.); погоджуюсь із вимогами відкритого листа до міністра освіти і науки Лілії Гриневич від провідних науковців, учителів-практиків, методистів, батьків (“СП”, ч. 4 за 2017 р.); підтримую ухвалу науково-практичної конференції “Державна мова в освіті” (5 жовтня 2016); розділяю тривоги Ірини Фаріон, Івана Ющука, Катерини Мотрич, Галини Пагутяк, Володимира Ференца — цвіту національної гуманітарної еліти, які б’ють на сполох, щоб зберегти мову і духовні цінності багатостраждального народу України.

Міське об’єднання “Просвіти” Новомосковська підтримує звернення культурно-суспільного товариства зі Львова, приєднується до громадськості й ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка з вимогою до Верховної Ради: скасувати злочинний, антиукраїнський закон відвертих агентів Росії Ківалова і Колесніченка, ухва лити новий Закон про мову. Державною мовою України є українська в усіх сферах, особливо у галузі освіти. Дивно, як могла ВР ухвалювати Закон “Про освіту”, не скасувавши злочинний закон Ка-Ка і не ухваливши нового Закону про мову. Пропозиція МОНУ про злиття двох дисциплін “Українська література” і “Зарубіжна література” в один навчальний предмет “Література” (подано проект 23 грудня 2016, до 30 січня 2017 необхідно було надіслати пропозиції) є злочином. Таке “злиття” призведе до поверхового ознайомлення з українською і зарубіжною культурою, а це основний засіб у формуванні національної свідомості, громадянства, відчуття європейця. Ще проблема — якою мовою учні і студенти читатимуть тексти зарубіжної літератури? Переконана — російською. Чому? Звернімо увагу на статистику і аналіз видавничої справи Дмитра Пилипчука. За 24 роки в незалежній Україні зменшилося видань художнього перекладу зарубіжної літератури українською мовою учетверо, а російськомовних пе рекладів зросло вдвічі. Та ще й потік перекладних видань із Росії, який ніхто не обліковував, був “підпорядкований одній меті: не дати утвердитись в Україні українській мові як державній”.

Дмитро Пилипчук застерігає: “Слово є зброєю, а чуже слово є чужою зброєю і в чужих руках”. Це повинні розуміти чиновники державного апарату. Адже є указ Президента № 534 від 1 грудня 2016 року. Вчителі б’ють на сполох: як можна багатство української літератури в програмах 10—11 класів втиснути в рамки виділених годин? Поверхове вивчення літератури (через брак часу) призведе до духовного занепаду і деградації молоді. Тепер щодо програм МОНУ з літератури. Науковцям і вчителям варто продумати, в якому аспекті вивчати літературу в 10—11 класах, у коледжах і училищах, ВНЗ. Переконана, що буде збережено курс історико-хронологічного розвитку літературного процесу, текстуальний аналіз “вершинних творів”, тематичне осмислення надбань української класики та сучасної літератури, виділення окремих особистостей письменників. Варто звернутися до синтезу і аналізу, але так, щоб не загубити, а поглибити інтерес учнів до вивчення художньої літератури як засобу відображення життя та історії, формування моралі.

Важливо приділити увагу і вивченню життєпису письменників як взірців для формування особистості школяра — не тільки за хронологічною таблицею, а на основі спогадів про нього друзів по перу, однодумців, на основі щоденників, на матеріалі серії літературно-біографічних творів. Завдання науковців, кафедр української літератури університетів та педінститутів — підібрати фактичний матеріал, документи, фотографії письменника, підго тувати для вчителів методичні посібники, відеозаписи, які можна було б використати на уроках. МОН повинно робити замовлення, проводити конкурси. Старшокласники на основі вивченого раніше повинні узагальнити матеріал про народну і авторську пісню. Саме народна пісня повинна витіснити примітивну попсу. Відомо, що випуск ники японських шкіл повинні знати близько 200 народних пісень Японії. А хіба арсенал народної пісні України бідніший? Учителю треба мати записи народних і літературних пісень. Окремий урок — авторські пісні на слова Тараса Шевченка та інших класиків. Це може бути дослідницько-пошукова робота: знайти тексти, мелодію, вико навців, історію пісні. Рекомендуємо пісні: “Сміються, плачуть солов’ї” Олександра Олеся, “За Україну” Миколи Вороного, “Ой, у лузі червона калина” С. Чернецького, “Пісня про рушник”, “Вчи телько моя” Андрія Малишка, “Два кольори”, “Лелеченьки” Дмитра Павличка, “Осіннє золото” Дмитра Луценка, “Червона рута” Володимира Івасюка тощо. Можна давати дослідницьку і пошукову роботу на тему “Пісні про кохання”, “Козацькі пісні”, “Жартівливі пісні”. Мені випало допомагати ук ладати збірник “Ув’язнені пісні України”, які у захалявних книжечках зібрав політв’язень Михайло Шевельов. Його арештували 1950 року, коли навчався в 9 класі. Вирок виніс Дрогобицький обласний суд — 10 років позбавлення волі (за ст. 54-10 ч.ч. І, КК УРСР).

Керівник хору Віктор Промовдо записав ноти до пісень, зібраних Шевельовим, з його голосу, він мав чудовий тенор. Тема “Ув’язнені пісні України” теж може бути матеріалом для дослідження. Далі — список авторів, твори яких рекомендовано вивчати текстуально. Вважаю за доцільне виділити цикли: література початку XX століття (Микола Вороний, Олександр Олесь, Агатангел Кримський, Богдан Лепкий, Гнат Хоткевич, Богдан-Ігор Антонич); література Розстріляного Відродження (Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Євген Плужник, Микола Хвильовий, Валер’ян Підмогильний, Лесь Курбас); література 1960—1970-х років (Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Василь Голобородько, Іван Дзюба, Микола Руденко, Ігор Калинець, Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк); література періоду війни (Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга); українська література в еміграції (Тодось Осьмачка, Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Барка) та інші. Ці письменники — цвіт української нації, а їхні твори вічні. Для текстуального вивчення слід би рекомендувати зразки драматургії XІX—XXI ст., щоб відродити генетичний потяг ук раїнського народу до лицедійства, артистизму і вистав. “Просвіта” свого часу в основу ставила організацію драмгуртків, вони були в кожному містечку і селі. Під час вивчення драматичних творів клас повинен стати малим театром, щоб вийти на велику сцену. Варто пропонувати і тему “Література рідного краю”.

Для різних областей тут будуть різні автори і тексти. Тематичне вивчення літерату ри в 9—11 класах — один із напрямів програми з літератури. Діти залюбки вивчатимуть інтимну лірику класичної і сучасної літератури, читатимуть сонети і ви конуватимуть романси. Вірші про кохання сприятимуть вихованню краси вірності, норм моралі. Важливо не оминути тему, яка формує національну свідомість — твори про мову, про обов’язок митця в боротьбі за рідне слово. Ці уроки літератури поєднати з уроками мови, коли вивчається історія походження української мови, шляхи і методи її нищення, функції мови та культура мовлення. Можна використати добірку текстів зі збірок “Мово рідна, слово рідне”, “Найдорожчий скарб”; “Молитву про мову” Катерини Мотрич, “Українці мої”, Віктора Баранова, книги-дослідження Анатолія Погрібного, Сергія Плачинди, Сергія Піддубного “Філософія слова”, “Українські світила та символи”, статті Ірини Фаріон, “Мистецтво ґречності” Ольги Корніяки та ін. Треба вчити старшокласників і студентів порівнювати публіцистичний, науковий текст із художнім, знаходити спільне і відмінне. Пропонувати учням самостійно скласти публіцистичний чи художній текст про красу і багатство рідної мови, про обов’язок кожного громадянина знати мову держави, в якій живемо. Вчити молодь уникати суржику, росіянізмів, кальок. Важлива тема “Збереження і охорона природи, довкілля”. Кожен урок літератури повинен бу ти пов’язаний з практикою життя, з активною участю учнів у вирішенні проблем, про які вони читають у художніх і публіцистичних текстах. 2017 року — 85 років трагічної події в Україні, спланованого Голодоморугеноциду. Прочитаймо твори письменників про це, запалімо на уроці свічку пам’яті, згадаймо односельців, які стали жертвами сталінських голодоморів. Актуальна тема сьогодення — війна і мир. Старшокласники по винні знати земляків, які загинули в боях, захищаючи рідний край. Варто порівняти твори про події Другої світової війни з творами про московську агресію на Донбасі і в Криму.

Нещодавно я презентувала свою збірку “Герої не вмирають! Хай згинуть вороги”, присвячену воїнамновомосковцям, які загинули в боях із московським окупантом, у ліцеї “Самара” і виконкомі. Бачила, як пробуджується національна гідність старшокласників, їх готовність захищати рідний край, як залюбки вони читали і вивчали вірші. Ще одне питання — це методика вивчення художнього тексту так, щоб учні не втратили інтерес до читання. Варто відкинути застарілий метод, який нав’язував ся Білецьким і Мазуркевичем у підручниках: тема, ідея, художні образи, засоби художнього вираження. Ідею твору треба не нав’язувати, а виводити на основі прочитаного твору. Мені пощастило бути аспі ранткою професора університету імені Олеся Гончара в Дніпрі Клавдії Павлівни Фролової. Вона уже в 1970—1980-х роках розробила нову методику аналізу художнього твору з позиції естетичних категорій. Учні повинні знайти в тексті естетичну категорію прекрасного, гармонійного, драматичного, трагічного і комічного, визначити, що митець утверджує, якими художніми засобами створює зриму картину, моделює дві тези: добра і зла. Книга К. П. Фролової спря мувала і мене до пошуків нового.

У співпраці із працівником МОНУ Поліною Яковенко я написала посібник для вчителів “Формування почуття прекрасного на уроках літератури”, який видано накладом у 20 000 примірників. Вчителі використовують наші рекомендації. Також важливим є поєднання класної і позакласної роботи. В арсеналі творчого вчителя — драмгуртки, народні обряди і звичаї, вечорниці, свята народної і авторської пісні, конкурси художнього читання. Варто приділити увагу дослідницькій і пошуковій роботі (а не рефератам, списаним з інтернету): круглі столи, дискусії, науково-практичні конференції, зустрічі з письменниками і людьми творчої праці, відвідування театрів і філармоній, музеїв, зв’язок з місцевими аматорськими колективами художньої самодіяльності, обмін виставами між школами, концерти і вистави для батьків, для учнів молодших класів; участь дітей в олімпіадах і конкурсах, літературних КВН, вікторинах, випуск літературно-художніх альманахів, поетичних збірок, туристичні походи літературними стежками. В українців є славний пантеон громадян України, які за походженням не є українцями, а за своїми переконаннями вірою і правдою служили нашій країні. Про них повинні знати учні і студенти. В арсеналі учителя — пам’ятні дні: Міжнародний день рідної мови, День української писемності і мови, конкурс імені Петра Яцика, день пам’яті Героїв Крут, Небесної Сотні.

Важливо всі заходи проводити не для галочки і звіту, а щоб вони залишили вагомий слід у душі і свідомості нашої молоді. І насамкінець — ВНЗ, технікуми, коледжі, училища негуманітарного профілю. У цих закладах, як і в школах, ліцеях, гімназіях повинен бути курс української літератури, зарубіжної літератури, культурології, ділової мови, народознавства, етнографії, історії України, які повинні викладати державною мовою. Закликаємо науковців, учителів-практиків, МОНУ разом розробити науково обґрунтований Типовий навчальний план для учнів 10—11 класів, удосконалити програми з української мови, літератури, окремого курсу зарубіжної літератури для учнів 5—9 класів усіх типів навчальних закладів, щоб підготувати молодь до практичного життя як національно-свідомих патріотів, культурних, ерудованих громадян України і Європи.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment