Орест КРАСІВСЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри європейської інтеграції і права Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України
Як відомо, книжки насичені настоєм цілющих Знань. І це спонукає людину щоразу вчитися читати по-новому. Особливо це стосується літератури інтелектуальної, що примушує думати й задумуватися. Бо ж люди тупіють, коли перестають думати. І тим приємніше, коли до рук потрапляє видання, суголосне за стилем письма і рівнем душі, наче підтверджуючи, що все в цьому житті залежить від слушного часу й щасливої нагоди. Йдеться про нову книжку письменника і журналіста, заслуженого працівника культури України Миколи Павленка з інтригуючою назвою “Струмуюче крізь нас Життя безмежне, або Право на безсмертя” (видавництво “Успіх і кар’єра”, 2016 р.). Найперше враження — несподівані футурологічні візії на тлі реальності.
Цей жанр розповіді про науково-технічні досягнення автор визначає як “реальна фантастика”. Оскільки вважає (і, гадаю, не безпідстав- но), що викладене в творі майбуття з часом таки буде втілене в життя. Йдеться насамперед про біоенер гоінформаційну інтегральну медицину, її можливості у подовженні життя людини, аж до набуття нею безсмертя, підвищення рівня духовності пересічної особистості і її моральної вдосконаленості на тлі нещадної руйнації екології Землі і ницої сутності олігархату.
Космічна сутність — Світлий Ієрарх і земний навченець Деміург приходять на допомогу, аби зреалізувати свій проект порятунку здеградова- ної Земної спільноти, здійснивши обезсмертнення людства як фізично, так і духовно, ґрунтуючись на тому, що земляни — це вже не люди, це “жахіття Дарвіна, осяяне неврологічним і пси- хічним розладом”. І тут скажу чесно і безпомильно, самого таланту автора було б замало, тож притаманну Миколі Павленку едукацію нічим не заміниш.
Подеколи відчуваєш і мимовільний спротив до написаного, але несамохіть сприймаєш його настанови і побажання щодо необхідності позбутися життєвого негативу, навіть не в етичному, а суто енергетичному розумінні: не плювати на землю, бо цим самим людина позбавляє свій організм від кальцію; не вживати лайливих слів, бо це у перспективі — імпотенція і ракові захворювання; не гніватися, не дратуватися, не проявляти лють і несамовитість. Бо весь цей емоційний негатив призупиняє інтелектуальну складову в мозку людини, а також сприяє неконтрольованому надходженню до організму “поганого” холестерину. І такими прикладами рясніє ледь не кожна сторінка твору. І то є немала праця автора, аби вичленувати з усього наявного нині інформаційного гіпермасиву речі справді вартісні, виважуючи при цьому вагоме зерно вічних істин.
Можна з упевненістю констатувати, що творче життя Миколи Павленка освітлене променем високої ідеї — зробити з людини високодуховну, моральну особистість, що простежується в його попередніх книжках “Окуляри для Розуму”, “Віагра для Розуму”, “Біблія Розуму”… Як зазначав Донцов — справжнім українцям зроду-віку притаманний “Чистий рефлекс бойового півня (цьогорічного символу — Авт.), інтегральний націоналізм і українофільство”. Або, як висловився щодо цього громадський діяч Сполучених Штатів Америки: “Права вона чи ні, але це моя країна!”.
Насамкінець додам, що автор, опрацьовуючи гори спеціальної та обтічної літератури, відшукуючи справжні (не інтернетні) крупинки правди, видає унікальні тексти, сповнені істини, і вражаючі думки, що розгорнули Знання, скупо приховані від загалу, бо передовсім тут домінує талант. Сподіваюсь, що й всі інші читачі, опанувавши цей твір, зазнають певної зміни парадигми мислення, зберігши при цьому транспарентність інтенції! Як казав свого часу Міттеран: “Дайте часу час”, і твір Миколи Павленка, позначений жанровою оригінальністю і модерністю образного науково-художнього мислення, неодмінно знайде свого вдячного читача.
