У боротьбі за свободу

Едуард ОВЧАРЕНКО

У центрі столиці, на Майдані Незалежності працює виставка “Люди Свободи. Гаранти Незалежності”. Її організували Український інститут національної пам’яті, Галузевий державний архів СБУ і Центр досліджень визвольного руху.

Виставка розповідає про 25 людей свободи, які своєю працею та боротьбою у минулому столітті зробили її можливою. Але героїв виставки 26. Останній з них віддав життя, щоб зберегти свободу України, вже у ХХІ столітті. Експозиція знайомить з Миколою Міхновським, Євгеном Чикаленком, Агатангелом Кримським, Вільгельмом фон Габсбургом (Василем Вишиваним), Георгієм Нарбутом, Миколою Леонтовичем, Василем Чучупаком, Євгеном Коновальцем, Марком Безручком, Оленою Степанів, Василем Липківським, Лесем Курбасом, Оленою Телігою, Юрієм Шевельовим, Йосипом Сліпим, Марією Савчин, Нілом Хасевичем, Михайлом Сорокою, Сергієм Корольовим, Петром Григоренком, Василем Стусом, Аллою Горською, Катериною Білокур, Володимиром Івасюком, В’ячеславом Чорноволом і Назаром Войтовичем. Приміром, Петро Григоренко – радянський генерал, що став дисидентом.

Безстрашність і почуття гідності Григоренка заохочували людей до протистояння тоталітарній системі. “Мені важко було мовчки терпіти лицемірство правителів, але в той же час я розумів, що виступ буде коштувати мені усталеного способу життя, що цілком мене влаштовував… І тут з особливою силою охопила думка, що вже давно переслідувала мене: “Треба виступати. Не можна мовчати”, — згадував Петро Григоренко. Ніл Хасевич — художник- графік, який змість всесвітнього визнання обрав шлях митця- повстанця. Підтримав боротьбу УПА з радянською владою сво- їм талантом і життям.

Його графіка стала ефективною зброєю в руках підпілля. Дереворити, створені Нілом Хасевичем у криївках й віддруковані у підпільних друкарнях, творили графічний стиль УПА. Копії гравюр розповсюджували навіть серед іноземних посольств та делегатів сесії Асамблеї ООН. “Покибуде залишатися бодайодна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я каліка. Б’юся у той час, коли багато сильних і здорових людей навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива”, — розповідав Ніл Хасевич. “Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старший син, гербів і емблем живописець”. Так 1912 року писав про себе Георгій Нарбут на власноруч створеному родинному гербі. На 1917 рік він мав за плечами чудову кар’єру графіка у Петербурзі. Та все ж із початком Української революції митець приїздить до Києва. Тут він стає творцем символів Української Народної Республіки, її стилю: герба, печатки, а також гро- шей, марок, цінних паперів, шрифтів. Долучився до створення, а згодом очолив Українську академію мистецтв. Його напрацювання в естетиці українських державних символів досі ніхто не перевершив. “Він був українцем не тільки по крові, мові, переконаннях. Українською стихією насичені всі його твори. І формальне джерело його генія б’є незмінно з рідного чорно- зему Чернігівщини”, — писав про Г. Нарбута Федір Ернст.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment