Надія КИР’ЯН
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА
У Київському національному музеї літератури України відбулася презентація документального роману Богдана Гориня “Святослав Гординський на тлі доби. Книга І”. Вів захід Михайло Слабошпицький, директор видавництва “Ярославів Вал”, де вийшла книжка.
Богдан Горинь розповів про роботу над романом, про те, що почав працювати над цією темою дуже давно, ще з 1962 року, коли працював у Національному музеї українського мистецтва. Серед усіх імен, з якими знайомився, його найбільше притягував Святослав Гординський. “У моїй книжці дві складових: доба і Гординський. Доба складна, суперечлива і навіть кривава.
На тлі доби Гординський — постать величава. На тлі доби вирисувалося кілька яскравих імен поетів, художників, літературознавців. Святослав Гординський був не подібний на інших. Бо він був не тільки маляром-живописцем, як його друзі Григорій Смольський, Михайло Мороз, Роман Чорній; не тільки поетом, літературознавцем, як його друзі Богдан-Ігор Антонич, Богдан Кравців, Євген Маланюк; не тільки перекладачем і літературознавцем, як Ігор Качуровський; не тільки сумлінним ученим, як Юрій Шерех (Шевельов). Він увібрав у себе всі ці грані. Це феноменальна постать на тлі доби, тому я до неї й звернувся.
Уроки життя і творчості Гординського дуже прості. Він вважав, що від юності й до глибокої старості треба бути максималістом, постійно вдосконалювати себе. Духовну планку майстерності, планку удосконалення в усіх царинах, яких він торкався він піднімав постійно. Батько йому розповідав, як працював Іван Франко, який залишив нам 100 томів праць, з яких видано 50 (його батько працював з І. Франком), йому було на кого рівнятися. Він орієнтувався і на Грушевського. Якщо взяти усю його спадщину, буде також 100 томів. Гординський вийшов на обрії світової культури. Ми можемо гордитися, що серед українців є такі велетні. Хочу наголосити на ще одному аспекті.
Гординський жив при польській окупації. Ви не знайдете у нього жодного твору, присвяченого вихвалянню польської окупації і її правителів. Жив при жорстокій німецькій окупації, де кожен крок міг коштувати життя. У нього не знайдете жодного твору, де б він вихваляв фюрера і його наближених. Він розумів, що треба високо тримати моральну планку. Ми маємо брати з нього приклад. Щодо самого підходу до творення книжки. Я зрозумів, що те, про що розповідаю, маю спочатку побачити, тому збираю великий ілюстративний матеріал. Так виходить книжка-колаж. Мені дуже допоміг у роботі над книжками Мирослав Левицький, журналіст, коп’ютерник: грамотно розмістив ілюстративний матеріал, склав до книжки про Гординського алфавітний покажчик на 20 сторінок — імена тих людей, про яких тут згадується. Першим читачем, критиком і порадником була моя дружина Оксана”.
Володимир Панченко, літературознавець, письменник, професор Києво-Могилянської академії, один з авторів коментаря до книжки Богдана Гориня сказав, що нарахував у Гординського 5 основних талантів (художника, мистецтвознавця, поета, перекладача і літературознавця). Таких особистостей у нас небагато. Щоб написати про таку особистість ренесансного складу, і авторові треба мати талантів не менше. Книжка вийшла надзвичайно цікава. І в тій частині, яка стосується біографії, приватної історії, і в тій частині, яка стосується тла епохи. Там блискуче виписано історію міста Львова. Там є і Краків, і Париж. Богданові Гориню довелося бути й фаховим істориком, щоб пояснити дуже складні речі, ситуацію у Львові 1920—1930-х років, пояснити, наприклад, діяльність Володимира Кубійовича.
Потрібно було пояснити феномен галицької лівизни, загальноєвропейський контекст цього явища. 1930ті роки в Європі були “червоні”. Усі знають історію з ілюзіями Фейхтвангера, Бернарда Шоу, Ромена Роллана та ін. Через ілюзії соціалізму пройшло дуже багато європейських інтелектуалів, і частина галичан не була винятком. Ця історія виписана дуже цікаво, етично дуже точно, коректно. Це вельми цікава книжка за змістом і дуже гарно поліграфічно оформлена. Її можна читати, розглядати як альбом, має дуже цікаву візуальну інформацію. Богдан Миколайович опрацював чимало архівних матеріалів, статей того періоду в пресі тощо. Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАНУ розповів, що відвідав Святослава Гординського в його будинку 1979 року.
Коли побачив його колекцію картин, подумав: “Якби була космічна сила, що могла б перенести хату Гординського в Україну, це був би готовий музей”. Гординський тоді говорив, що хоче, аби його спадщина була в Україні. Так і сталося — цей архів нині у Львові. Святослав Гординський — неохопна мистецька індивідуальність. Він мав чудову пам’ять, дивовижну енергію. Оздобив 50 храмів у 16 країнах світу, йому належить 600 квадратних метрів мозаїки в Соборі Святої Софії у Римі… А скільки написав, скільки переклав… “Я в захопленні від попередніх книжок Богдана Гориня, у нього вже вийшло 7 документально-біографічних книжок, він має великий досвід. Йому під силу розкрити й таку постать”, — резюмував Микола Жулинський.
Слово про роман Богдана Гориня сказали також лауреат Шевченківської премії письменник Дмитро Павличко, народний художник Василь Перевальський, доктор мистецтвознавства, професор Олександр Федорук, український мистецтвознавець, професор Дмитро Степовик. Говорили про те, що книжки Богдана Гориня об’єднують Україну в один цілісний організм, а культурні надбання українців сходу, заходу і діаспори в один український культурний материк; що тут зачинався шлях в Європу, виростала ця культура, якої нас хотіли позбавити, від якої примушували відмовитися; про те, що у цій книжці є сюжети щонайменше для п’яти романів і дуже важко було не піти за цими сюжетами або збитися на патріотичну риторику. Але автор виявив надзвичайний такт, книжка вийшла навдивовиж тепла, щира і правдива. Говорили, що Горинь — літературний винахідник, винайшов жанр есе-колаж. А доктор історичних наук Сергій Білокінь розповів, що має багато листів до Святослава Гординського від діячів історії та культури і запропонував Богданові Гориню використати їх у наступному томі, якого всі з нетерпінням чекатимуть.
