Паркани «реформ»

Їх імітував ще гоголівський городничий

Петро АНТОНЕНКО

У Гоголя в комедії “Ревізор” є такий епізод. Городничому, тобто начальнику повітового міста, доповідають, що сюди зі столиці прибув ревізор. Згодом виявиться, що він самозванець, але тоді його сприйняли за справжнього. Городничий негайно збирає своїх чиновників і віддає вказівки, що зробити, аби належно зустріти, тобто обдурити, ревізора. Серед інших — повалити паркан у центрі містечка. Мотивація така: “Воно чим більше ламання, тим більше означає діяльності градоправителя”. Схоже, лаври гоголівського городничого не дають спокою нашим українським градоначальникам — від столичних до містечкових.

В Україні ось уже понад чверть століття триває одна грандіозна реформа, переміна, навіть подвійна — від бездержавності до власної держави, від тоталітарного до демократичного суспільства. Але чомусь це грандіозне й потрібне реформування відбувається у формі незліченних “реформ” і перемін усюди і скрізь. Останні дві модні “фішки” — реформи земельна і пенсійна. Про них — трохи далі, бо як не згадати ще деякі багатостраждальні сфери, на які “обвалилися” реформи. Бодай освіту й медицину. Отже, реформи…

ОСВІТНЯ: нескінченний експеримент

Експериментують насамперед на шкільній освіті. Смикають туди-сюди термін навчання: 10, 11, 12 класів. 5-бальну систему оцінювання замінили на 12-бальну. Тепер ось оцінки взагалі скасовують. Скасували випускні іспити, замість них тепер ЗНО, сподіваємося, що “незалежне”. Годі вже говорити про шкільні програми… Ну і, звичайно ж, улюблена справа реформаторів — “оптимізація”, тобто закриття невеликих шкіл.

МЕДИЧНА: замість нормальних зарплат медикам

Ще одна багатостраждальна сфера — медична. Що вже тут говорити про “реформи” у вигляді масового закриття медичних закладів. Особливо в сільській місцевості: вони, мовляв, нерентабельні. Чомусь селяни десятиліттями були і є “нерентабельні” для держави. Але ось ще одна масштабна реформа у розроблених урядом законопроектах. Перший з них, № 6327, “Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів” таки потрапив на розгляд у сесійну залу парламенту. Цей законопроект сяк-так проголосували, і то лише в першому читанні. Його ще чекає безліч поправок на друге читання від нардепів, для багатьох з яких ці “поправляння” і є імітацією законотворчості.

За другий законопроект, № 6329, “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України”, щодо фінансування медицини, не проголосували. Із цього приводу виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун обурилася, що введення медичної реформи, схоже, відбудеться не з 1 липня, а аж на півроку пізніше. До кінця нинішньої парламентської сесії — лічені дні. Але якщо й ухвалять, то вчитаймося в цю реформаторську панацею для нашої хворої медицини. Чи не основним пунктом “реформування” запропоновано… роздвоєння Міністерства.

Ось як це натхненно рекламують у відомстві пані Супрун: “Для держави медичні зміни ознаменуються появою нової інституції — Національної служби здоров’я України”. Зверніть увагу на термін “ознаменуються”. Він такий знайомий із недавніх часів “знаменних” дат і ювілеїв. А що ж Міністерство при “знаменних перемінах”? Так-от, МОЗ “розроблятиме медичну політику”, а НСЗУ — її “реалізовуватиме”. Отже, у нас тепер буде два міністерства, чи вже — роздвоєне Міністерство охорони здоров’я. Реалізація Нацагентством медичної політики полягатиме в тому, що саме воно її фінансуватиме, точніше, розпоряджатиметься коштами, виділеними з бюджету державою. Пані Супрун рекламує це нововведення, бо вважає, що не годиться, коли одне відомство, тобто її МОЗ, “і фінансує, і перевіряє, і контролює, й інформує”.

Щоправда, це звичайна практика всіх відомств, а якщо десь погано “перевіряють і контролюють” народні кошти, то над відомствами є численні контролюючі органи держави, завершуючи Рахунковою палатою України, формованою і підзвітною лише парламен ту. Але ж хочеться пореформаторствувати. Бо нині, обурюється пані в. о. міністра, “кошти — під керуванням корупційної вертикалі медичних чиновників”. І далі: “Я бачу, на яких автівках їздять по всій країні медичні чиновники, із зарплатнею в 6 тисяч гривень”.

Цілком благородне обурення, адже на таку зарплату на таку автівку треба збирати гроші років 50. Але про яких “медичних чиновників”, про яку “корупційну вертикаль” торочить в. о. міністра? Хіба не про її чиновників і вертикаль? Утім, у пані Супрун може бути своє пояснення: боротися з цією вертикаллю і цими чиновниками вона не має повноважень. Адже вона єдина з очільників Міністерства в уряді, яка вже понад рік не є міністром, а лише в. о. Невже саме в цьому для уряду й парламенту полягає унікальність медичної сфери? Мабуть, вона в іншому. Тому потрібна проста реформа: значно збільшити зарплату медикам.

Давайте зробимо все, щоб наш український лікар отримував хоча б половину того, що має його колега в Польщі. Там лікар нашого рівня (за посадою, стажем, кваліфікацією) має зарплату десь від 2 тисяч доларів і вище. Тому, якщо лікар в Україні отримуватиме 25—30 тисяч гривень, а середній і допоміжний персонал — тисяч 10—15, це буде справедливо. І менш принизливо для медиків і пацієнтів, ніж завуальована система “добровільних зборів”. Справедливо щодо зарплати. Навіть у нашій бідній країні, де багато хто потребує підвищення зарплат і пенсій. Але медицина — сфера особлива, навіть виняткова: медики лікують людей, тобто повертають їм здоров’я, а часто і рятують життя.

ЗЕМЕЛЬНА: кого ж годує українська земля?

Звісно, наших громадян. Теоретично могла б годувати добрий шматок Європи і світу. Практично поки що найбільший скарб країни. Або годує земельних олігархів. Про причину, яка накопичувалася десятиліттями, — вкрай несправедливе ставлення до села й селянства, коли все частіше чуєш термін “вимирання села”, несправедливе насамперед у соціальному сенсі — нині воліють сором’язливо мовчати. Бо на перший план вийшла інша “фішка”: треба почати продаж землі сільськогосподарського призначення. Але коли влада, агітуючи за продаж у своїх усе ще одержавлених засобах інформації, опускається до примітивної пропаганди, стає якось незручно.

Наприклад, коли називають лише чотири країни з двохсот на планеті, країни бідні, тоталітарні, де, мовляв, тільки й існує заборона на продаж землі. Невже це правда, і як можна опускатися до таких “аргументів”? Утім, питання дуже неоднозначне. Тому варто б почути серйозні аргументи “за” і “проти” від наших політиків, економістів, експертів. І не лише щодо землі, а й щодо багатьох інших питань, насамперед соціальних, зокрема тарифів і цін. Але, схоже, ці наші експерти, наукові мужі десь трохи заангажовані, якщо не сказати — куплені-продані. Однак навіть супротивники негайного початку продажу землі, тобто зняття багаторазово продовжуваного мораторію на це, теоретично начебто не проти продажу, от тільки треба б ухвалити низку законів і постанов під це. Власне, такої думки й прихильники продажу. Тоді в чому річ? То, може, декому вигідно, щоб цей туман у законодавстві довкола землі якомога довше не розсіювався?

ПЕНСІЙНА: в країні пенсіонерів, нинішніх і майбутніх

Нарешті остання “фішка” — рекламована урядом пенсійна реформа. Уряд уже й підготував відповідний законопроект, тому слово за парламентом. Головне, акцентує уряд, — не просто дати пенсіонерам подачки, а вийти на нову систему пенсійного забезпечення. Системне мислення — це добре. Але наші зубожілі пенсіонери не звикли гребувати й подачками. Тому, коли вже уряд декларує “осучаснення” пенсій, тобто їх збільшення, причому вже восени (до речі, доволі незначне), у мільйонів пенсіонерів ще від початку року виникло резонне запитання.

Чому при гучно рекламованому від початку року дворазовому збільшенні мінімальної зарплати до рівня 3200 гривень, мінімальна пенсія в Україні також не зросла адекватно, чи нехай навіть і не на 100 %, а хоч на 20—30? Чи не тому, що насправді двократне збільшення “мінімалки” відчула “мінімальна” кількість працюючих, натомість чимало потрапили під іншу “мінімізацію” — скорочення посад, переведення працівників на півставки? А от нараховану збільшену пенсію довелося б платити.

Тепер про “системний підхід”. “Підвищення пенсійного віку не буде”, — заявляє уряд. Це при тому, що для більшої частини населення країни — жінок, працюючих і майбутніх пенсіонерів — ще кілька років тому підвищили пенсійний вік. І він поступово підвищується, поки не зросте на 5 років. Ще в аргументації уряду — порівняння з вищим пенсійним віком у Німеччині, Великобританії, Данії. То, може, варто згадати й порівняти рівень життя і його тривалість у цих країнах? Натомість реформа передбачає підвищення страхового стажу — одразу на 10 років, з 15-ти до 25-ти. Тобто в 60 років на пенсію підуть лише ті чоловіки, котрі мають такий стаж. А в кого бракує, муситимуть доробляти й після 60-ти. Згадаймо і про обіцяні пози тиви реформи.

Індексація, тобто перерахування, пенсій проводитиметься не раз на два роки, як нині, а щороку. І тут одразу ж — “обмовка” від уряду: якщо буде така фінансова можливість. Ще одне. Вважають, що в нас занадто багато категорій працюючих, які мають право вийти на пенсію достроково — на 5 чи більше років раніше. Їхню кількість планують скоротити. Але вже від 1 січня 2018 року пропонують скасувати право на призначення пенсій за вислугу років і для працівників освіти, охорони здоров’я, соціального захисту. Сам закон про пенсійну реформу довгий і складний — не менше, ніж нинішня доволі заплутана пенсійна система. Тому тут теж хотілося б кваліфікованого аналізу від незаангажованих фахівців, а не партійних рупорів. Наостанок — лише про одне, дуже суттєве.

Невже перестануть оббирати працюючих пенсіонерів?

Саме це задекларовано в пенсійній реформі, причому вже від 1 жовтня. Йдеться про пограбування працюючих пенсіонерів. Весною 2015 року з ініціативи уряду Яценюка, узаконеної парламентом і Президентом, працюючим пенсіонерам просто почали недоплачувати 15 % пенсії. Це навіть не було названо податком, бо тоді постало б логічне запитання: що за податок? Просто сформулювали, що таким пенсіонерам виплачується 85 % пенсії. Мотивація звична — фінансова криза, бідність бюджету. Положення вводилося тимчасово, на 2015 рік, але потім парламент тихенько продовжив його на 2016-й, а далі — на 2017-й. В Україні 12 мільйонів пенсіонерів. З них 2 мільйони 300 тисяч працюють, щоб заробити якусь копійку, та й у держави є така потреба. Адже натомість кілька мільйонів українців (переважно молодих, працездатних) — на заробітках за кордоном. Пограбування працюючих пенсіонерів відбувається вже третій рік нахабно, в порушення законодавства, Конституції. І ось, нарешті, дійшло. Навіть до Президента.

Цитуємо Петра Порошенка: “Окреме питання — обмеження пенсій для працюючих пенсіонерів. Я наголошую на тому, що на сьогоднішній день ми зацікавлені в тому, щоб пенсіонери продовжували працювати. І не треба їх вичавлювати з робочих місць. Думаю, що невиправданим є обмеження пенсій працюючим пенсіонерам і оподаткування пенсій”. Нині побори застосовують для майже півмільйона працюючих пенсіонерів. Чому не з усіх? Тут цікавий нюанс: 15 % пенсії недоплачують тим працюючим пенсіонерам, у кого пенсія більша від півтори мінімальних. Тоді виходить, що решта — 1 мільйон 800 тисяч пенсіонерів — отримують пенсію в розмірі півтори “мі німалки”, а то й менше. І це лише серед працюючих! А скільки ж тоді з отих загалом 12 мільйонів отримують мінімальні, цебто жалюгідні, пенсії?

* * *

Тут згадано, мабуть, найважливіші суспільні сфери, що їх “трясуть” реформи. Реформи в економіці, з яких і варто було б почати, — окрема тема, адже якщо це якась псевдоринкова економіка олігархату, то якою тоді буде соціальна сфера? Одночасно бачимо численні новації, які сором’язливо не називають “реформами”, а просто нововведеннями. Але навіщо їх стільки, ними вже просто заморочили людей. Може, й навмисно. Приклад — нескінченні переміни у житлово-комунальній сфері, насамперед щодо тарифів, оплати послуг, де постійно щось вигадують.

* * *

Чимало згаданих проблем мав би вирішити наш парламент. До речі, задекларована й реформа самої Верховної Ради. Але про що ми говоримо? На кінець року буде 3 роки нинішньої каденції Ради. За цей час так і не ухвалено законів про імпічмент, про опозицію, триває знущання над Законом про регламент Верховної Ради.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment