Володимир Базилевський. Невловне соло таємниць

Подивися на себе збоку…

Подивися на себе збоку

зі шпиля своїх зимоліт.

Подивися несхибним оком,

конвоюй сам себе на звіт.

Подивись прокурорськи строго,

подивись, як обвинувач,

подивися, як на чужого,

подивися — і не пробач.

Суд вчини над самим собою,

оборонні забудь щити.

Подивись, ніби щойно з бою,

прапор втративши, виповз ти.

Може, вирулиш на удачу,

якщо зіб’єш башлик з пихи.

Може, небо тобі пробачить

незумисні бодай гріхи.

А як вимолиш милосердя,

розгрібаючи літ архів,

то здригнеться душі осердя

і запрагне правдивих слів.

Шлях перейдено. Стислі строки в тебе,

мислячий очерет.

Подивися на себе збоку,

правду знаючи наперед!

22.02.2017

Ангел-шестикрил

День розгойданий, як човен,

гойда-гойда-хить.

Шумів повен, сміхів повен,

день розгойданий, як човен,

світлом вмиваний, чудовен,

малахіт-блакить.

Довгі шуми, павзи стислі,

що на оці, те й на мислі,

символістів кін.

Від Чупринки, Вороного

і Філянського підмога,

музика, розгін.

І надземне, і надчасне,

і минуле, і сучасне

з серцем заодно.

Упереміш нині й вчора,

день розгойданий, як човен,

день як хміль-вино.

Звуки-сплески-луни-зблиски,

світ захищений від тиску

зловорожих сил.

Хто ж йому за оборонця?

Ангел світла, ангел сонця,

ангел-шестикрил.

22.06.2016

Не заздріть генію…

Не заздріть генію,

бо геній всепланетарний сирота.

Він в одинокості блаженній свій шлях

окремішньо верста.

Його розтягнуть на цитати,

наклеять хвацько ярлики.

Літературний патанатом

поріже долю на шматки.

Німотно корчачись від болю,

свідома вищої мети,

втече душа його на волю,

у справедливіші світи.

Хіба що зрідка у жалобі

відвіда землю нишкома.

Та тіла в кам’яній подобі

душа сирітська не впізна.

29.04.2017

Усе в цім світі таємниця

Усе в цім світі таємниця,

людина, звір, комаха, птиця,

строкатість флори, ґрунт, вода,

гра пальців світла перебіжна,

метелика оздоба ніжна

і вдача каменя тверда.

Усе в цім світі таємниця

й коли серед зими синиця

постука в шибку, то на вість,

але яку?

Душі не спиться, я

кщо ж їй спиться

й сон присниться,

то звідки він — нічний той гість?

І сніг, що в захваті іскриться,

і тінь, що падає на лиця,

й нервова мова блискавиць —

все таїна! все нез’ясовність!

Наука в програші.

Невловність — невловне соло таємниць.

19.12.2016

Магнолії в Ботанічному

Знов зацвіли магнолії

втішливих кольорів.

Боже мій, божеволію я

від Твоїх дарів.

Викликом меланхолії,

напастям наперекір,

пишно цвітуть магнолії,

тішать воскреслий зір.

Біле й рожево-біле,

впершись у сірозем,

зцілюють душу й тіло,

будять неясний трем.

Пагорби в території взявши

без бою в бран,

живлять палкі магнолії

хмелем весни містян.

Це ж при якій оказії

в київській стороні —

з Вест-Індії, а чи з Азії вихідці чарівні?

Виявом монополії на все,

що довкруж зроста,

сяючої магнолії пафосна ліпота.

В цьому житті трагічному

я на печалях знавсь.

В квітні у Ботанічному

радістю переймавсь.

В завтрашній день задивлений,

печалі забуть волів.

Слухав, як Володимирський

захватом дзвонів цвів.

11.04.2016

Скажений дощ

Він так завівся,

впав у шал,

так бив по барабанах площ,

мов скоїть злочин поспішав

цей рвійний, цей скажений дощ.

Була тут явна ворожда,

жага безпрограшної гри.

Аж задихнулася вода

і ринула з утроби ринв.

Та раптом він урвавсь і вмовк,

сміх воцаривсь, де правив плач.

Замерехтів небесний шовк:

світила викотився м’яч.

І поновився звичний рух

біля під’їздів та крамниць.

І помолодшали довкруг

обличчя вмитих кам’яниць.

І помолодшав я, старий,

піймався на гачок оман у місті цім,

де княжив Кий, звірів Батий,

палав Майдан.

18.08.2016

Розкажи мені про мене, музико…

Влади слів заручники,

все ж мусимо визнати

і неспромогу слів.

Розкажи мені про мене, музико,

щоб себе я краще зрозумів.

Є ж бо в нас ще й сила некерована,

темна, як диктаторський режим.

Мовою бунтарською Бетховена

ти мені про неї розкажи.

Чорні води чорної депресії

висуши чи вичерпай до дна.

Музико, ти посестра поезії,

але знаєш більше, як вона.

Я не в змозі стримати емоції,

як підхопить звуків заметіль.

О цей хміль від сяючого Моцарта!

Це ж єства, душі моєї хміль.

І яких ще їй потрібно показів,

свідчень чи підтверджень мудреця,

коли, музико, ти з неспростовних

доказів таїнства присутності Творця.

І тому за твою горню ноту я ще тримаюсь,

як за мотузок, щоб між словом й ангелів спільнотою

не порвався трепетний зв’язок.

21-22.01.2017

* * *

Книжки моєї книгозбірні.

Ярослав Івашкевич

Книжки моєї книгозбірні —

моя утіха й ревний жаль.

Я їх скарби високогірні

не проміняю й на Версаль.

Як тяжко буде розлучаться

у свій останній видих-вдих

із ними — носіями щастя

чужого і нещасть чужих.

Та чи чужих?

Недовідому в них чую силу, що єдна.

Тримають стрій в пітьмі содому

високогірні письмена.

На дотик пальців ждуть терпляче,

на блиск очей, на серць Гольфстрім.

Якщо, прощаючись, заплачу,

то плач належатиме їм.

02.05.2017

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment