Згадуючи Провідника

Ольга ЖМУДОВСЬКА

Фото прес-служби Видавничого дому “Пам’ятки України”

Славну дату — 110 років від дня народження україн­ ського Лицаря, героїчного воїна, вдумливого політика Романа Шухевича відзначили 30 червня у київському Будинку вчителя. На його пошану відбулася Урочиста інтелектуально-мистецька Академія. Ця дата збігла­ся, до речі, з іще однією подією — 67 років тому, 30 червня 1941 р., тут, у Києві, проголосили Акт про від­ новлення Української держави. Серед гостей були ве­ терани визвольних змагань за волю України, нинішні бійці, що пройшли в зоні АТО важкі бої під Дебальце­вим і на Світлодарській дузі, юні і колишні пластуни.

Правда рано чи пізно стає очевидною — та на жаль, найчастіше пошана і визнання до справжніх героїв приходять через багато років після їхньої смерті. Що ж, герої й не чекають слави, творячи свій подвиг — вони просто живуть так, як не можуть інак- ше. І оцінюють їхні вчинки нові покоління, і саме для них важливо знати, що є правда… А історія життя і смерті Романа Шухевича — дивовижна, бо була свідченням безкомпромісної та безкорисливої любові до свого народу, а загибель була страшною, і пам’ять про нього його ворогам, наділеним у той час владою і силою надпотужною, здавалося б, вдалося очорнити остаточно…

Аж ні, правда про провідника українських націоналістів десятиліттями зберігалася у серцях простих українців — тих, для яких і заради яких він жив і загинув. І ці схованки виявилися надійнішими за всю потугу совєцької брехні. По-родинному проникливою була вітальна промова Головного капелана Греко-Католицької Церкви Любомира Яворського.

Разом із ним на вітання 110-річної дати від дня народження Героя прийшли також священики Української Православної Церкви (КП) та Української Автокефальної Православної Церкви. Глибока зрідненість, близькість із гостями дійства характеризувала їхні слова і настрої в залі. Щемливо-родинно прозвучав виступ чоловічої хорової України ім. Л. М. Ревуцького, які виконали “Боже, Україну збережи”. Навіть виступи офіційних осіб — міністра культури України Євгена Нищука, міністра інфраструктури України Володимира Омеляна, в. о. міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун — були щирими і відвертими, вони пригадували, як вплинув колись, у юності, на їхню свідомість життєпис відважного Лицаря.

Народний депутат України Ольга Богомолець приготувала музичний подарунок — виконала пісню на слова Ліни Костенко “Огородила доля шматочок поля”. Леонід Кравчук також прийшов пошанувати Романа Шухевича, майже по-родинному звертався і до сина Романа Шухевича Юрія, і до присутніх у залі, розмірковуючи про роль політиків у долі і виборі шляху для своєї країни. Тепло і сердечність у зверненні до учасників цієї зустрічі директора Київського міського будинку учителя Руслани Рудковської вдячно сприйняла аудиторія, все це сприяло тій атмосфері дружності й взаєморозуміння, якої, вочевидь, і добивалися режисер вітальної дії Сергій Архипчук, ведуча Ольга Дмитренко та вся творча команда. У дійстві взяли участь прекрасні українські музиканти і поети: славнозвісний гурт “Хорея козацька”, тріо “Гонта” з Умані, вишукана Люцина Хворост із Харкова, експресивна Софія Федина зі Львова, Олексій Бик — поет, музикант і доброволець, що пройшов бійню у ДАП. “Бо ми з тобою добровольці цієї Божої чоти” — звернувся Олексій Бик своєю піснею до публіки в залі і до всіх українців.

Так само відчайдушно-щемливими були вірші Мальви Кржанівської. І ці виступи об’єднували людей у єдиному почутті родини. Згадуючи про любов Романа Шухевича до музики, виступили заслужений діяч мистецтв В’ячеслав Полянський і заслужений артист України, доцент Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського Геннадій Дем’янчук.

Вельми змістовними були й розповіді про Романа Шухевича професора історії Івана Патриляка, кандидата історичних наук, співробітника галузевого держархіву СБУ Ярослава Антонюка, кандидата мистецтвознавства, професора Романа Яціва, кандидата юридичних наук Ігоря Мамонова. Аналізуючи різні аспекти діяльності Шухевича і його побратимів на тлі історії, вони намагалися розкрити нові подробиці їхнього життя і загибелі, ретельно приховувані НКВДистами, а потім і КГБ. Зокрема й спростовуючи антисемітські погляди Романа Шухевича, родина якого безпосередньо причетна до порятунку єврейської дівчинки Ірини Райхенберг у 1942—1943 роках.

Говорили й про те, що Роман Шухевич був талановитим підприємцем, музикантом, спортсменом і мав можливість покинути Україну в найстрашніші роки НКВДистського розгулу, знайти собі місце в Європі, США чи Канаді — але він залишився, бо знав, що ніхто, окрім самих українців, їх не порятує. Він залишився вірним сво- їй Батьківщині. І, мабуть, найважливішою думкою, що прозвучала з уст промовців на Урочистій інтелектуально-мистецькій Академії на пошану Романа Шухевича, було слово про спорідненість шляху і місії Провідника та нинішніх воїнів-захисників України. Їх у залі було багато — і серед глядачів, і серед тих, кого запросили до слова.

Промови представників Доброволь- чого українського корпусу поета Бориса Гуменюка та голови Всеукраїнського об’єднання учасників бойових дій Миколи Станіславського вітали з особливою сердечністю. Їм було адресовано виступи артистів, гостей. На них дивилися сповненими сліз вдячності і поваги очима, їм бажали сил і везіння, Божої охорони і шани від співгромадян. І дивовижною була відповідь бійців на почуття співгромадян: “Дякуємо за те, що ви робите нам тил”…

До них, воїнів, насамперед звертався Юрій Шухевич із словом подяки, згадуючи про свого батька і його сконцентроване на боротьбі за Україну життя. І пазли історії склалися у цілісному, яскравому малюнку — і стала очевидною немарність від- чайдушної, безкомпромісної боротьби Романа Шухевича і його побратимів, їхньої трагічної і жорстокої загибелі. І рефреном звучала думка про те, що могутні вороги ідеї існування Української держави — і Річ Посполита, і Радянський Союз, і гітлерівська Німеччина, давно вже перестали існувати, а Україна є і буде, бо має відважних і гордих синів, має історію, творену ними — і тоді, і зараз. Присутні розділили між собою коровай на спомин про вірного сина України. Український Гімн, завершуючи дійство, співали усі — як свою, родинну пісню. Як співатимуть її й через сотні років у країні, вистражданій Романом Шухевичем, його сучасниками — і сучасниками нашими, нинішніми, які продовжу- ють свій подвиг в ім’я України на полі бою. “Здобути Україну в бою — або ж загинути за неї”, — такий принцип сповідував Роман Шухевич, так живуть нинішні укра- їнські воїни, даруючи нам шанс жити в Україні вільними і вдячними громадянами.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment