Любов і Краса в картинах Івана Гончара

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото автора

Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” запрошує шанувальників мистецтва і всіх відвідувачів Музею завітати на виставку “Іван Гончар. Живопис: типи, обряди і вбрання українців”. Нова експозиція — це частина заснованого минулого року виставкового проекту “Іван Гончар. Творчість” задля ознайомлення широкого загалу з творчою спадщиною фундатора Музею як художника.

На виставці представлено близько 30 робіт митця, об’єднаних темою відтворення правдивого образу українського народу в історико-етнографічному контексті. Всі картини можна умовно поділити на дві частини: типи і вбрання українців кінця ХІХ— початку ХХ століття і звичаї та обряди українського народу. Ці полотна створено у 60—70-х рр. минулого століття, коли збірка хатнього музею вже була сформована по колекціях. Вони стали її органічною складовою, доповнили цілісний образ української культури важливим сегментом – художньою інтерпретацією та узагальненням регіональних особливостей типів та обрядів українців за етнографічними ознаками та поділом.

Художні принципи, які застосував митець, можна означити як такі, що відбувалися на засадах глибинного народного мистецтва з його фігуративністю, декоративністю і яскравим колоритом, площинністю і лаконізмом. Як стверджують мистецтвознавці, декоративно-етнографічний живопис Івана Гончара є свідченням його творчого пошуку і зростання — від реалізму й наївного імпресіонізму в краєвидах до фігуративно-пластичного символізму народних типажів. А ось що сам І. Гончар писав про свою творчість 1980 року: “За останнє десятиріччя я, натхненний творчістю свого народу, зробив, мабуть, більше, ніж за все своє попереднє творче життя. Я, по суті, виріс наново як митець, і в скульптурі, і в живопису, створивши сотні картин, скульптур, малюнків, які вважаю своїм найціннішим мистецьким здобутком”.

Кожна з представлених в експозиції робіт емоційно наповнена і чітка, науково точна в деталях зображуваного. Завдяки вмілим сюжетно-композиційним рішенням досягається художньо-образна значимість живописних полотен. Усі картини мають обмежений, неглибокий простір без перспективи, а постаті виписано крупним планом, на тлі відповідно підібраного другого плану. Це додає ефекту фотографії.

Картини можна вважати інформаційно насиченими живописними текстами, в яких присутній власне авторський текст — підпис до картини. Нерідко це уривки з народних пісень. Тематика і сюжети робіт Івана Гончара відкривають праоснови, на яких тримається українська земля і весь великий український рід — це Любов, Краса і Труд: кохання дівоче-парубоче, родина, материнство, господарювання. І все відповідно до етнографічних особливостей, антропологічних типів, вбрання (крій та вишиття) й чоловічих головних уборів різних етнографічних зон. Оскільки роботи створені на основі експедиційних записів і замальовок, немає жодних сумнівів в автентичній достовірності робіт “Весільна пара з Житомирщини”, “Молодий і молода з Південного Поділля”, “Весільна пара з Любимівки на Київському Поліссі”, “Весільний традиційний обряд на Черкащині”, “Весілля. Гопак”. Образ дівчини тонко передано у картинах “Льонарка”, “Подолянка”, “В ріднім краї”. Закликом повернутися до втраченого можна вважати полотна “Побачення”, “Подруги”, “Господар”. Усі представлені роботи відображають обряди весняно-літнього циклу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment