Афоризм як творча знахідка

Олег ВАСИЛИШИН, кандидат філологічних наук,

Ігор ФАРИНА, член НСПУ, Тернопільська обл.

Смоляк Б. Ф. Альпінарій: афоризми, поради, розважання, напучення. — Х: Майдан, 2016. — 134 с. Нині справжні шанувальники красного письменства опинились у непростій ситуації. Кортить бодай погортати книжкову новинку. Та… полиці книгарень аж вгинаються від чтива “розкручених” авторів, у якому нерідко переважає вторинність, а свіжість думки і не ночувала. Ще й нарікають книгорозповсюджувачі, що література не “йде”. І вперто не помічають твори малознаних письменників, хоча часто-густо справжності та цікавинок там набагато більше.

Парадокс якийсь! Варто, звісно, про це говорити. Але такий нюансик — тема окремої розмови, пора для якої неодмінно настане. Що ж робити впертим читачам? Ми, скажімо, бачимо лише один вихід: особисте звернення до автора, й час від часу так діємо. Отак до нас і втрапив “Альпінарій” Богдана Смоляка. Чому нас зацікавив цей письменник? Та все дуже просто. Кілька років тому прочитали в журналі “Золота пектораль” його повістину “Любов взимку”, яка сподобалася прихильністю автора до традиційного письма із постмодерновими вкрапленнями та неповторністю стилю. Хоча не вважаємо, що традиціоналізм і постмодерн можуть викликати якісь негативні емоції.

А нещодавно до нас потрапила нова повістина Богдана Смоляка “Моцарт, господар та інші”, написана в постмодерновому ключі. І вона теж сподобалася. Приємне враження справили також вірші уродженця Львівщини (пан Богдан мешкає у містечку Кам’янка Бузька, де колись народився) у “Буковинському журналі”. Тепер — “Альпінарій”, книжка, яку подарував нам автор. (Хочемо того чи ні, а цей факт стає тонким натяком критикам на позитивний відгук.

Неписана вимога етикету. Можливо, нас можна звинуватити в невихованості. Але не маємо наміру рахуватися з такою етичністю. Звикли писати те, що думаємо. І не зважаємо на різні обставини. Тож не будемо зараховувати “Альпінарій” до винятків). І почнемо з того, що книжка є якоюсь іншою, якщо мати на увазі жанровість. Ті, хто стежить за літературним процесом, мабуть, уже звикли до того, що автор виступає у ролі поета і прозаїка. А цього разу маємо афоризми, поради, розважання, напучення. Незвичність? Так! Попри те, що майже 10 років тому видав книгу афоризмів із такою ж назвою. Повторне коло? Є щось від нього. Та не поспішаймо з виявом негативних емоцій. Переконані, що письменник має право на вдосконалення вже оприлюднених текстів і їх благословення на нову дорогу до читачів. Зрештою, немає нічого поганого у перевиданні. Вже хоча б тому, що нинішні наклади є мізерними і неспроможними задовольнити читацьку жагу.

Правда, черв’ячок сумніву все ж не дає спокою. Хоча, як нам здається, це — суто теоретичні розмірковування. З певною осторогою ставимося до самого жанру. Ні, він має право на існування. Справа — в іншому. Чомусь гадаємо, що афористичні висловлювання ліпше сприймаються не самі собою, а в контексті того чи того твору. Самостійність крилатих висловлювань часто-густо може натякати на силувані мудрощі. Але “Альпінарій” Богдана Смоляка, потрапивши під критичний обстріл з такої точки зору, підштовхує до неоднозначних тверджень. З одного боку, усе вище сказане можна спроектувати і на книгу, і тоді знайдемо прояви негативізму. Але вони йдуть поряд із позитивними моментами. Таким привабленням є авторове прагнення поділити афоризми на певні тематичні цикли. І кожне таке згрупування має оригінальні назви. Про щось таке думається, коли читаєш “Сонячний примус”, “Розсипане серед ріллі”, “Крихти живої тиші”.

Думаємо, тут вдатності ніхто не заперечить. Та ґандж все ж є. На наш погляд, банальними є назви “Формула вічності”, “Велич сучасника”. Напевно, є необхідність заглибитися у ще один момент. Деякі періодичні видання іноді вміщують твори цього жанру на своїх шпальтах. Здебільшого тоді, коли вони мають гумористичні або сатиричні присмаки. Такі твори є і у Богдана Смоляка — “Діти-квіти, якщо не зростають чортополохом”. Але більше маємо відсвітів ліричності. “Прокльовується смарагдове пташа весни”. Отже, можна працювати у цих напрямах, та ми подумали про інше. Серед запропонованих увазі афоризмів переважають рядки з глянцем філософічності у поєднанні з глибокою ліричністю: “Осіннє сонце не скупе — це ми восени, передбачаючи довгу зиму, скупішаємо на відчуття”. Чи варто це називати оригінальним шляхом? Отак у нас з’явилися думки про афоризми літератора. Але крапки не ставимо. Зарано. Адже є ще один аспект, який не можемо оминути. Чимало авторів вже випустили окремі книги афоризмів.

Згадаймо хоча б Дмитра Арсенича, Тетяну Майданович, Богдана Чепурка. Але вони — однотипні. Хоча натяки на оригінальності все ж є. Скажімо, Тетяна Майданович зібрала афоризми з творів Тараса Шевченка. А Богдан Смоляк зігнорував однотипністю. До “Альпінарію” поряд з оригінальними афоризмами увійшли образні крилаті висловлювання з віршів та драматичних поем у книзі “Словник мовчання”. Несподіване поєднання. І вдале, як нам думається. Хіба щось інше увійде у розмисли, коли читаєш: “Намацую провину, як межу між пеклом Дантовим і раєм”. Можна наводити й інші цитати, бо знахідок, слава Богу, вистачає. Це мимоволі привертає увагу до текстів. Чи буде третій “Альпінарій”? Все залежить від автора. Переконані лишень в одному: час від часу з’являються нові записки, і крилаті вислови є й у інших поезіях та прозових творах. І, либонь, думки про це є свідченням того, що книга вдалася, незважаючи на певні негативи у сприйнятті.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment