Василь Сліпак. Ключ до феномену митця, героя, лицаря

Дні пам’яті Василя Сліпака у Львові

Наталя ГУМНИЦЬКА, м. Львів

Екзистенційний ідеал людини — гармонія її духовної та матеріальної сутності. Постійна боротьба цих станів і творить земне життя людини, визначає її долю. Духовна іпостась людини належить до божественної сфери і потребує великих внутрішніх зусиль для її виходу назовні. Людей високої духовної енергії зараховують до когорти “поцілованих Богом”. Ця метафорична конотація стосується переважно людей гуманітарної сфери, зокрема поетів, художників, музикантів, акторів. Яскравим представником цього “грона вибраних” є Василь Сліпак — Митець, співом і акторським талантом якого захоплювалася Європа, і Герой, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю від підступного і жорстокого ворога. Загибель Василя Сліпака 29 червня 2016 року на сході України потрясла українську і європейську спільноту, яка досі не може змиритися із цією непоправною втратою і постійно запитує: “Чому Україна дозволила загинути такому рідкісному таланту?

Чому його ніхто не зупинив, не застеріг про реальну небезпеку смерті?!”. Просили, застерігали, переконували. Проте рішення його було непохитне. То в чому криється ця шляхетність, благородство і аристократизм Василя Сліпака, який проміняв свою успішну кар’єру соліста Паризької Гранд Опера на окопи простого солдата з суворими умовами і смертельною небезпекою життю? Мабуть, потрібно звернутися до джерел (AD FONTES), до його родинного гнізда, до рідної школи. А виростав Василько в інтелігентній львівській родині, де панували три найвищі цінності: Бог, Родина, Україна. З раннього дитинства він проявив своє обдарування в мистецькій сфері. Крім захоплення співом Василь чудово малював.

В архіві Василя Сліпака, який його брат Орест передав у відділ діаспори Львівського історичного музею, зберігається 41 його малюнок. Цікаво, що любив він зображати персонажів україн ської історії, зокрема козаків, а також вдало малював портрети Тараса Шевченка. Показово, що на одному з портретів Тараса Шевченка Василь залишив заклик Шевченка до нащадків: “Не дайте матері, не дайте, в руках у ката пропадать”. 9-річним хлопчиком він уже співав у заснованій Миколою Кацалом легендарній Львівській хоровій капелі хлопчиків “Дударик”, куди його відвів далекоглядний старший брат Орест. Саме тут юний талант отримав фундаментальний вишкіл і закорінення у найкращі зразки української європейської музики.

Твори Дмитра Бортнянського, Артема Веделя, Максима Березовського, а також колядки, щедрівки, народні пісні в обробках Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця були і є досі золотим фондом репертуару капели “Дударик”. Непересічний диригент і строгий педагог Микола Кацал прищеплював своїм вихованцям любов до України, до українських традицій, формував спартанський дух.

Чиста й добра душа Василя Сліпака ще з дитячих літ привела його до волонтерської діяльності у Товаристві “Віра і світло”, яке працювало з неповносправними дітками. Як активний волонтер (псевдонім “Барселона”) він залучав своїх друзів із “Дударика” до цієї благородної праці. У такій високомистецькій українській аурі розкрилювалася і міцніла його власна духовна аура. Далі Львівська консерваторія, клас славетної Марії Байко. Він вразив педагогів не лише рідкісним контртенором, а й природним артистизмом. Василю Сліпаку на позір усе давалося легко, органічно. Він усе робив із радістю і усмішкою на устах. Проте він був гранично чуйний до несправедливості й різко реагував на неї. Його мистецька кар’єра розпочалася ще на першому курсі з виконання кантати Олександра Козаренка “П’єро мертвопетлює” на вірші поета-футуриста Михайля Семенка. Успіх беззаперечний. Серія переможних міжнародних конкурсів привернула увагу до талановитого артиста багатьох музичних авторитетів.

Після двох років навчання у Львівській консерваторії Василь Сліпак переїздить у Париж, де навчається і стає солістом Паризької Гранд Опера. Йому відкриваються сцени найпрестижніших європейських театрів. У його репертуарі найкращі баритонові оперні арії, серед яких найулюбленішими були персонажі Мефістофеля (Гуно “Фауст”) і Ескамільйо (Бізе “Кармен”). Здавалось би, визнання, успіх, слава мали б вплинути на характер Василя Сліпака негативно. Проте він залишився таким же скромним, щирим і чистим. Готовим на самопожертву, готовим прийти на допомогу тим, хто її потребує. Здається, це було його внутрішньою потребою — робити добро, захищати правду, віддавати свою любов беззастережно. У Парижі він був активним громадським діячем.

Разом із Наталкою Пастернак, яка очолювала тривалий час Український центр у Парижі, проводили низку акцій на підтримку України, а також опікувався дітками з України, які приїздили на екскурсії у Париж. Коли розпочалася війна на сході України, Василь Сліпак активно долучився до волонтерської цілеспрямованої допомоги нашим військовим, організовуючи зі своїми друзями благочинні концерти. Закуплені на зібрані кошти матеріальні цінності часто привозив на передову особисто. Можна лише здогадуватися, як побачене на фронті вразило чутливого до справедливості артиста. Він побачив, що Україна і світ живуть у паралельних вимірах: поки одні українці проливають кров, віддають свої життя, то інша частина суспільства живе ситим життям, ніби нічого не відбувається.

І Василь робить виклик байдужому суспільству: сам відправляється на фронт. Він чітко розуміє смертельну небезпеку, але його Сумління, його глибинний духовний світ не залишає вибору. Василь Сліпак свідомо робить прецедент, якого, можливо, й немає в сучасній історії: відомий оперний кумир публіки, володар чудового рідкісного голосу, природжений артист ставить на терези Долі своє Життя і Честь. Цей виклик і є справжнім героїчним подвигом цього великого артиста і Великої Душі Людини.

Виникають аналогії з письменниками (зокрема, Антуаном де Сент Екзюпері), з Ікаром і, навіть, з Ісусом Христом. Безумовно, своїм відчайдушним подвигом він хотів розтопити байдужі серця, воскресити любов до ближнього, до рідної Вітчизни. Та чи зрозуміли ми, українці, велич шляхетного подвигу цього Лицаря Добра, Справедливості, Любові? Мабуть, ще ні. Однак перші ознаки пробудження нашого сумління, на щастя, уже з’являються. І свідком цього є триденний відкритий Міжнародний марафон під дуже промовистою назвою “Тихі дні любові. Музика миру”, організований у Львові з ініціативи брата Ореста і відомих митців Львова й Парижа. Авторитетний мистецтвознавець Стефанія Павлишин так охарактеризувала цей мистецький захід пам’яті: “Марафон був ідеально організований. Програма різноманітна, змістовна, яка охоплювала не лише основну тему вшанування великої людини і співака, а й вираження патріотизму у концертах, кінофільмі, зустрічах-спогадах, виступах солістів, хорових та інструментальних колективів.

Ім’я Василя Сліпака ще раз стало символом нашої любові до Батьківщини і вшанування її героїв”. Варто хоча б коротко описати по днях усі події, що відбувалися у рамках марафону. Розпочалися дні пам’яті Святою літургією 29 червня у Храмі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла за участю квінтету Гарнізонного Храму, а також молитвою й покладанням квітів на могилу Героя на Личакові. Потім у переповненому залі Кінопалацу “Коперник” відбувся передпрем’єрний показ документального фільму “МІФ”, який змусив присутніх ще раз пережити непоправний біль втрати. У Львівській державній хоровій школі “Дударик” ім. М. Кацала, звідки й розпочав свій шлях співака і національно свідомого українця Василь Сліпак, відбулося справжнє свято хорового співу за участю Львівської державної академічної чоловічої хорової капели “Дударик” (диригент Дмитро Кацал), Львівського муніципального хору “Гомін” (худ. кер. і диригент Руслан Ляшенко), Чоловічого Ансамблю “Kalophonia” (керівник Тарас Грудовий). Завершився перший день марафону у Храмі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла “Всеношною” і “Панахидою” Кирила Стеценка у проникливому виконанні Львівського камерного хору під орудою Володимира Сивохіпа. Перший день марафону був присвячений пам’яті Миколи Кацала “Від вчителя до учня”. Другий день — фортепіанний марафон PIANO POSTLUDES зібрав найкращих виконавців фортепіанної музики, які виступили у найпрестижніших залах Львова, а саме: Йожефа Ерміня, Етеллу Чуприк, фортепіанний дует “KIEV Piano DUO” Олесандра Зайцева і Дмитра Таванця. На Полі Почесних Поховань №76 Личаківського кладовища прозвучала органна музика у виконанні Барбари Швідерської. А в Королівських Палатах Львівського історичного музею відбувся круглий стіл: “Василь Сліпак і українська діаспора: незіграна роль” за модеруван ня Стефанії Павлишин і Олександра Козаренка та за участю працівників відділу діаспори Львівського історичного музею та членів кафедри філософії мис тецтв ЛНУ ім. І. Франка.

Учасники круглого столу мали можливість насолодитися фрагментами запису виступу Василя Сліпака у кантаті Олександра Козаренка “П’єро мертвопетлює” і опері “Дідона і Еней” Персела у трьох партіях: баритоновій, теноровій і контртеноровій. Завершився другий день улюбленим твором Василя Сліпака “Карміною Бураною” Карла Орфа, в якій він у свій час виконував усі три партії, а також “AGNUS DEI” Джоакіно Россіні. Концерт відбувся у Львівській філармонії за участю капели “Дударик”, солістів Тетяни Дию (сопрано), Патріка Ґаре (тенор, Франція), Євгена Капітула (баритон), Тетяни Вахновської (альт), Оксани Рапіти і Мирослава Драгана (фортепіано), а також Краківської групи ударних. Диригенти — Жан-П’єр ЛоРе, Володимир Сивохіп. На площі Ринок “Просвіта” організувала концерт молодіжних колективів і відомих співаків естради.

Третій день — оперний марафон MEMORY — FOREVER розпочався прем’єрою мелопеї “ОРЕСТЕЯ.EXERCISE” Олександра Козаренка для акторів та інструментального ансамблю за трагедіями Есхіла у блискучому перекладі Андрія Содомори та на вірші Рільке і Забужко. За визначенням Андрія Содомори музика Козаренка зуміла подолати простір часу в три тисячі років і донести античне слово до сучасного слухача. На подвір’ї палацу Потоцьких Галицький академічний камерний хор (мистецький керівник Василь Яциняк) та Академічний молодіжний симфонічний оркестр “INSO — Львів” (художній керівник Мирослав Скорик) виконав оперу Дмитра Бортнянського “Алкід” під батутою Жан-П’єра ЛоРе.

Потужним завершальним акордом триденного марафону пам’яті Василя Сліпака став величний гала-концерт у Львівській філармонії. Найкращі солісти Львова, Парижа, Львівська державна академічна хорова капела “Дударик”, Львівський камерний хор “Глорія” і Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії (головний диригент, художній керівник Тарас Криса) виконали твори Верді, Гуно, Берліоза, Сен-Санса, Лисенка, Гальперіна. Диригував Ніколас Краузе. Завершився гала-концерт “Заповітом” на музику Богдани Фроляк і “Одою до радості” Бетховена під орудою Мирона Юсиповича. Достойне пошанування достойного Героя, яким Василь Сліпак вшанував пам’ять сотень героїв-побратимів, які загинули на сході України за рідну землю. Нехай рідна земля усім їм буде пухом, а наша пам’ять про їхній подвиг буде спонукою до нашого сумління, до дії.

Варто навести слова Олександра Козаренка: “Марафон пам’яті Василя Сліпака — це позитивна спроба подолати нашу традицію безпам’ятства: не шанувати за життя, а тим більше після смерті. Марафон перериває цю ганебну традицію”. Завершити хочу повідомленням, яке оголосив зі сцени філармонії відомий французький диригент Жан-П’єр ЛоРе, що у центрі Парижа в пам’ять нашого Василя Сліпака, який віддав майже 20 років свого творчого життя Паризькій Гранд Опера, прозвучав “Реквієм” Берліоза в присутності понад трьох тисяч парижан. Українці, вчімося культури пам’яті у французів!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment