Якутовичі

Василь ПОРТЯК

Це не просто сторінка — знамените явище в українському мистецтві. “У 1960-х графіка домінувала над живописом. Цей напрям тримав на плечах батько, — писав Сергій Якутович, який покинув нас 27 дня минулого місяця, про геніального графіка Георгія Якутовича. — Коли він пішов, я зрозумів: атланта не стало, балкон може впасти. Підперти його маю я, хоча б криво”. Підпер гідно. Його роботи — в приватних збірках і музейних колекціях по всьому світу, навіть у Білому домі.

Ніхто з українських художників не зробив для кіно стільки, як Георгій і Сергій Якутовичі. Батько – насамперед у “Тінях забутих предків”. Параджанов так оцінював внесок Георгія: “Він не просто художник, а художник, що мислить /…/. Він привів нас у Карпати, як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші”. Карпати були йому рідні, він придбав хатину в гуцульському селі Дземброня, що під самою Чорногорою, подовгу там працював. А мій біль — так і не здійснена екранізація мого сценарію “Олекса Довбуш”. Знімати взявся Леонід Осика, оператором-постановником мав бути Юрій Гармаш, художником-постановником — Георгій Якутович. Потужна група! Не склалося. З банальної причини — кошти…

А згодом я на території довженківської кіностудії на місці порожнього басейну побачив макети і став, як заворожений: “пітерські” леви, що сприймалися як загадкові сфінкси, були ЖИВІ, ще й не зафільмовані. Співпраця Сергія Якутовича з Юрієм Ільєнком над фільмом “Молитва за гетьмана Мазепу” спричинилася до дивовиж, коли живі образи перетікають у полотна, і навпаки – з полотен оживають у акторському втіленні. А макети…

Кінознавець Лариса Брюховецька писала: “Макети передають інтенсивність подій. Крім того, вони надають об’ємності батальним сценам і в незвичній, умовній атмосфері фільму масовка стає зайвою. Зрештою, вони посилюють емоційну напругу. Отже, Юрій Ільєнко разом із Сергієм Якутовичем зробили відкриття в кіномові, принаймні порушивши стереотип батальних сцен історичного фільму. Про цю знахідку режисер сказав у своєму прес-релізі: “Нехай комп’ютери відпочивають. Те, що зробив Сергій Якутович як художник, є, поза сумнівами, новим словом у кіно. Його ще оцінять”. “Мої розписи до фільму “Молитва…”, — писав не без гумору Якутович, — люди крали зі знімального майданчика. Обламували декорації й несли додому. Зрозумів: я — народний художник”. А ще так: “У мене — своя Україна. Для неї живу й за неї вмру. І мені байдуже — потрібен я тут чи ні. Моя Україна не схожа на реальну.

Я увесь час жив паралельним життям. Мені постійно було тут некомфортно. Інші країни пропонували мені комфорт. Однак за тиждень він набридав”. Втрата дружини, також художника (та й мама була художником-ілюстратором, і молодший брат Дмитро живописець), потім сина, теж талановитого… (“Коли помер син, якраз почали стріляти на Майдані. Для мене все з’єдналося. 2014-й — найстрашніший у житті”). “…Часом хочеться вимовити одне слово й цим сказати все. Я втомився”. Мир душі Вашій, Майстре! І душам Ваших рідних, знаменитих і просто митців-трударів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment