Продовжувати сподіватися

Богдан ЗАЛІЗНЯК, керівник прес-центру наукової журналістики Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

У Львові презентували п’ять книжок Ігоря Калинця — відомого українського поета, політв’язня радянських часів. “Нам дуже приємно, — зазначила у вступному слові директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК) Львівської політехніки Ірина Ключковська, яка модерувала зустріч, — що ця зала зібрала таке гроно надзвичайних людей.

Переповнена зала — це великий дарунок нам, а передусім колишньому дисидентові, поетові Ігореві Калинцю”. Справді, в зал Інституту народознавства НАНУ, де відбувалася зустріч, ніде було й яблуку впасти: зустрітися з автором п’ятикнижжя Ігорем Калинцем зібралися і науковці, і поціновувачі нелегкого життєвого і вагомого творчого шляху поета. Адже до пана Ігоря — письменника і громадського діяча глибоко українського вектора, — переконана Ірина Ключковська, — приходили чотири музи: муза пробудження (до арешту); невольнича муза (в часи арешту); муза “мовчання” (у часи звільнення, в рамках радянського устрою); громадянська муза.

Отже, книжки, про які мова, це — “Про декого, дещо і, передовсім, про себе самого. Статті, спогади, виступи, репліки”. — Львів: Сполом, 2016; “Знане і незнане про Антонича. Матеріали до біографії Богдана Ігоря Антонича”. — Львів: Сполом, 2017; “Колесо фортуни. Інтерв’ю”. — Львів: Сполом, 2016; “Молімось зорям дальнім. Повість, легенди”. — Львів: Сполом, 2016; “Листи до Звенисла ви з ув’язнення. 1972—1981 роки”. — Львів: Сполом, 2017.

“Кілька слів до сьогоднішнього вечора, — сказав Ігор Калинець уже після того, як зачитав уривок із “Акафісту до Климентія Шептицького”. — Коли померла Ірина (Ірина Стасів-Калинець — дружина п. Ігоря. — Б. З.), 5 років тому, я прохав Бога, щоб я був у цьому світі, аби міг щось видати. Через три роки видав 8 томів Ірининих в 11 книгах. Кажу Господу: можна, я подбаю ще про себе? І через 2 роки видав 5 книжок. Залишилось видати ще одну. Наклад невеликий — по 500 примірників. Тут є професори, може, щось скажуть про мої книжки. Я буду вдячний за добре слово”. І добре слово прозвучало. Спочатку з уст голови Львівської облдержадміністрації Олега Синютки, який подякував Ігореві Калинцю за запрошення і за книжки з автографами. Від науковців привітав проректор Львівської національної академії мистецтв, доктор мистецтвознавства Роман Яців: “Конституйована воля Калинця працює і на локальне (львівське) середовище, і на українське, і на світове — це сигнал: до Львова повертається велика потуга… Дякую, що він є в нас такий, що він мобілізує нашу духовість”.

Микола Ільницький, член-кореспондент НАНУ, письменник, завкафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ ім. І. Франка, зупинився на книжці “Про декого і дещо”. “Зверніть увагу на назву, — зазначив Микола Миколайович. — Вона наче каже нам, що йдеться про речі буденні, принагідні, не такі вже й важливі. Але погляньте на анотацію в кінці книжки. Там після слів “про декого й дещо” стоять слова — “і передовсім про себе». Оця маленька деталь може бути ключиком для відмикання цієї книжки. Вона виступає наче призма погляду: у центрі — постать автора. І оці “дехто” і “дещо” виростають до рівня важливих проблем суспільного життя, культури, літератури…

Літературно-критичні статті й нотатки, передмови, рецензії Ігоря Калинця хотілося б цитувати — постійно дотикаючись до гострих болючих проблем нашого сучасного життя, і якщо колись за метафори засудили, то тепер судять метафори — за неправду, відступництво, байдужість, зраду… Поет не став імпресаріо самого себе, а знайшов спосіб самореалізації в інших ділянках культури і суспільного життя. Тому розповідає не тільки “про себе”, а й значною мірою і про нас”. Проректор ЛНУ ім. І. Франка, доктор філологічних наук Ярослав Гарасим зупинився на книжці “Молімось зорям дальнім”, написаній 1973 року, опублікованій вперше 1994-го. Я. Гарасим вважає, що якби ця книга була опублікована ще тоді, українська проза пішла б у дещо іншому річищі.

Кандидат філологічних наук Данило Ільницький (Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАНУ) охарактеризував підхід Ігоря Калинця до книжки “Знане і незнане про Антонича”, адже, на думку п. Данила, “Ігор Калинець є живим втіленням «преємності” (спадковості), це — живе втілення Антонича, посилає дуже важливий месидж — золота рівновага: і модерне має бути, і національне… Це страшенно важливий момент: Калинець створив фундамент, на якому можуть рости дослідження”. Про “Колесо фортуни” говорив декан філологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка, доктор філологічних наук Святослав Пилипчук. Він зазначив: “Поет засвідчує себе як частину України. Розповідає: завжди прагнув запізнатися з В. Стусом, брав приклад з нього: вчився стояти з українським хребтом… Щиро говорить про свою еволюцію, переступив через страх”. І в Києві з часом стало модно «калинцювати» — тобто читати вірші Ігоря Калинця.

На закінчення побажав поетові, аби його “колесо фортуни” котилося без перепон і далі. Про книжку “Листи до Звенислави з ув’язнення” розповіла сама Звенислава, до якої зворушливо і, водночас, із бажанням розбудити в дочки прагнення до якомога серйознішого навчання, звертався батько: “Це — погляд на життя зсередини. Різні почуття переповнювали мою душу… Батько давав завдання піти на ту чи іншу виставку… Мене просили прочитати ті завдання — для мого розвитку. В нас була величезна бібліотека. Я могла навпомацки знайти ту чи ту книжку. Завдання були і такі, які мені були в радість. Вчилась у 28-й школі. Добрі вчителі, які передавали досвід. Я знала про стилі в мистецтві, в архітектурі. Я відчувала радість, що батьки хоч далеко, але дають мені допомогу. Тішуся, що це — все разом — опубліковано. Цікаво і для вчителів, і для молоді. Взагалі, мав би бути ще один том — для розшифровки тих людей. Хотіла б, щоб ця книга (бодай, її частина) увійшла у хрестоматію для школи. Порадьте радникам міністра освіти”.

Ігоря Калинця привітали письменник і перекладач Андрій Содомора та Галина Капініс, головний редактор видавництва “Сполом”. “Якщо можна собі уявити, що таке щастя для видавця, — щиро зізнавалась пані Галина, — то це праці Ігоря Калинця, що таке справжня література, — це твори Ігоря Калинця, що таке український дух — це приклад Ігоря Калинця. Заслуга видавництва тут найменша. Головне — потужний інтелект автора, його величезна енергія”. Галина Капініс повідомила, що на цьому працю з Ігорем Калинцем видавництво не закінчило. Додав високого тону зібранню народний артист України Святослав Максимчук, який прочитав поезію Тараса Шевченка.

Так я з того покоління що скуштувало

плід із забороненого дерева

чесності

Ми нічого не змогли вдіяти зі собою

занадто велика була спокуса

як і занадто жорстока кара

Так ми з того покоління що добровільно

простягає руки в кайдани

але хіба колись були інакші покоління

я певний що ми навіть не достойні

попередніх вони сподіваються

від нас більше, —

писав свого часу Ігор Калинець (із циклу “Пропонування”. 12. Уривок). А чи ми, які прийшли у світ дещо пізніше, маємо час і бажання прислухатися до думки письмен никашістдесятника нині? Бо ж Україна й надалі сподівається — тепер вже і на нас.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment